ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" серпня 2026 р. справа № 300/564/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,
ВСТАНОВИВ:
Адвокат Савчин Тетяна Михайлівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.10.2025 на звільнення навідника матроса з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»;
- зобов`язати відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.10.2025 та прийняти рішення про звільнення навідника матроса з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» підставі поданого ним рапорту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проходження військово-лікарської комісії позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, а рішенням експертної команди йому встановлено III групу інвалідності. 09.10.2025 позивач подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Проте, за твердженням позивача, відповідач рапорт не розглянув, рішення за результатами його розгляду не прийняв та про результати розгляду не повідомив. У зв`язку із цим позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та просить зобов`язати військову частину розглянути поданий рапорт і прийняти рішення щодо його звільнення з військової служби.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.41).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 16.02.2026, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що позивач 24.09.2025 не повернувся до місця тимчасового розташування підрозділу та самовільно залишив військову частину. За цим фактом проведено службове розслідування, а його матеріали направлено до Державного бюро розслідувань для вирішення питання щодо внесення відомостей за частиною п`ятою статті 407 КК України. Відповідач зазначає, що рапорт позивача від 09.10.2025 фактично надійшов до військової частини лише 15.01.2026 за вхідним № 183/155 та був погоджений відповідними посадовими особами. Водночас, позивач порушив установлений порядок подання рапорту по команді та на час його розгляду перебував у самовільному залишенні військової частини. На думку відповідача, наявність висновку ВЛК про непридатність до військової служби сама собою не припиняє військову службу. Звільнення здійснюється лише після проходження встановленої процедури, оформлення відповідних документів та видання уповноваженою посадовою особою наказу по особовому складу. Відповідач також зазначає, що перебування позивача поза військовою частиною унеможливлювало завершення процедури звільнення, зокрема, здачу посади, оформлення обхідного листа, проведення розрахунків та виключення зі списків особового складу. За таких обставин відповідач вважає, що протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту не допустив, а незавершення процедури звільнення зумовлене порушенням позивачем порядку проходження військової служби та його відсутністю у військовій частині. У зв`язку із цим просить відмовити у задоволенні позову (а.с.44-51).
17.03.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення відповідно до яких вказує, що рапорт про звільнення з військової служби був належним чином поданий 09.10.2025 в електронній формі через систему електронного документообігу та зареєстрований за № 181/2133/ НОМЕР_2 , внаслідок чого, твердження відповідача про отримання рапорту лише 15.01.2026 не відповідає наявним у справі доказам. Позивач наголошує, що подальше направлення електронного рапорту по команді та визначення посадових осіб, які повинні його погодити, належало до обов`язків служби діловодства і командування військової частини та не залежало від волевиявлення позивача. Отримавши рапорт, відповідач був зобов`язаний розглянути його по суті та прийняти рішення про погодження або надати мотивовану відмову. Також позивач заперечує доводи про самовільне залишення військової частини, посилаючись на наказ командира військової частини від 24.10.2025 №1809, яким установлено відсутність у його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України, відомості про повідомлення позивачу підозри або внесення відповідних даних до ЄРДР у матеріалах справи відсутні. За таких обставин позивач вважає, що посилання відповідача на порушення порядку подання рапорту та перебування у самовільному залишенні військової частини не виправдовують його нерозгляду. Неприйняття рішення за рапортом у встановлений строк, на переконання позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача (а.с.81-84).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді навідника 1 взводу морської піхоти 2 роти морської піхоти НОМЕР_3 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 .
09.10.2025 позивач надіслав на адресу військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.14).
Як встановлено з копії рапорту, наданої відповідачем, відповідно до відтиску реєстраційного штампа у правому нижньому куті документа, рапорт із додатками на чотирьох аркушах зареєстровано 09.10.2025 у системі електронного документообігу за вхідним №181/2133/14968, окрім того, міститься відмітка про його погоджено відповідними посадовими особами військової частини (зворотна сторона а.с.63).
Факт надходження рапорту до військової частини та його реєстрації відповідач не заперечує.
Відповідачем рапорт позивача від 09.10.2025 по суті не розглянуто, як підставу його нерозгляду відповідач зазначає порушення позивачем порядку подання рапорту «по команді», а також неповернення позивача 24.09.2025 до місця тимчасового розташування підрозділу та його перебування у самовільному залишенні військової частини. На думку відповідача, зазначені обставини унеможливлювали завершення процедури звільнення позивача з військової служби.
Вважаючи, що відповідач не розглянув належним чином його рапорт про звільнення та не прийняв за результатами розгляду законного рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо проходження та припинення військової служби врегульовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) та іншими нормативно-правовими актами.
За частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2).
Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Так, підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців визначено Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі - Порядок № 531).
Пунктами 1 та 2 Розділу ІІ Порядку № 531 встановлено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.
Суд вказує, що 09.10.2025 позивач надіслав на адресу військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» в електронній формі за допомогою засобів СЕДо (а.с.14).
Так, Розділом IV Порядку № 531 регламентуються особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі.
Пунктом 1 розділу IV Порядку № 531 встановлено, що рапорт в електронній формі створюється та подається за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+» (включаючи його складові частини) (далі - Державний вебпортал) та інших інформаційно-комунікаційних систем, які введені в експлуатацію в системі Міноборони України.
Згідно з пунктами 8 та 9 Розділу IV Порядку № 531 підписання та погодження електронного рапорту в СЕДО здійснюється шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису.
Безпосередній командир (начальник) надає відповідь на електронний рапорт військовослужбовця шляхом погодження або непогодження рапорту із зазначенням правового обґрунтування та пропозицій і накладенням свого кваліфікованого електронного підпису та/або удосконаленого електронного підпису, та/або з використанням засобів Державного вебпорталу, що підтверджується накладенням кваліфікованої електронної печатки технічного адміністратора Державного вебпорталу.
Після погодження рапорту безпосередній командир (начальник) повинен відправити електронний рапорт військовослужбовця на погодження до свого безпосереднього командира (начальника), ввівши його ID-номер, а той, у свою чергу, до наступного прямого командира (начальника), ввівши його ID-номер, і так до командира (начальника), який має право приймати рішення по суті рапорту військовослужбовця (пункт 1 Розділу IV Порядку № 531).
Погодження рапорту в електронній формі безпосереднім та всіма наступними прямими командирами (начальниками) відображається на резолюції до рапорту (додаток 1), на який накладається електронна печатка адміністратора Державного вебпорталу. Даний документ надходить до СЕДО підрозділу разом з файлом рапорту (пункт 12 Розділу IV Порядку №531).
У разі непогодження рапорту безпосереднім командиром (начальником), наступним прямим командиром (начальником) або відповідальною посадовою особою служби діловодства рішення про відмову в задоволенні вимог рапорту, із зазначенням правової підстави та обґрунтуванням, зазначається в окремому документі - «Резолюції до рапорту» (додаток 2), на який накладається кваліфікований електронний та/або удосконалений електронний підпис особи, що прийняла рішення про непогодження рапорту, та/або накладається кваліфікована електронна печатка технічного адміністратора Державного вебпорталу (пункт 13 Розділу IV Порядку № 531).
Під час надходження електронного рапорту служба діловодства здійснює перевірку рапорту на предмет його погодження всіма відповідними командирами (начальниками) військовослужбовця, які мали б розглянути цей рапорт (пункт 14 Розділу IV Порядку № 531).
Якщо рапорт погоджено всіма відповідними командирами (начальниками) військовослужбовця, які мали б розглянути цей рапорт, служба діловодства здійснює реєстрацію рапорту в журналі реєстрації рапортів шляхом присвоєння реєстраційного індексу, що формується системою СЕДО (пункт 15 Розділу IV Порядку № 531).
Пунктами 16 та 17 Розділу IV Порядку № 531 визначено, що розгляд рапорту командиром (начальником), який має право приймати рішення по суті рапорту, в електронній формі здійснюється шляхом оформлення електронної резолюції про погодження або непогодження рапорту в СЕДО з накладанням кваліфікованого електронного підпису.
У разі відсутності в командира (начальника) кваліфікованого електронного підпису та/або удосконаленого електронного підпису, рапорт, який був поданий військовослужбовцем в електронній формі, може бути відтворений (роздрукований) службою діловодства і поданий на підпис командиру (начальнику) за правилами, визначеними для рапортів у паперовій формі. Для виготовлення паперового примірника електронного рапорту даний рапорт друкується з нанесенням даних про накладені кваліфіковані електронні підписи та/або удосконалений електронний підпис та/або печатку адміністратора Державного вебпорталу разом з резолюціями (додаток 1) і завіряється підписом відповідальної посадової особи служби діловодства.
Розгляд рапортів, поданих в електронній формі, здійснюється у строки, передбачені пунктом 9 розділу III цього Порядку, встановлених для паперових рапортів.
Відповідно до пункту 9 Розділу III Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що праву військовослужбовця на подання рапорту про звільнення кореспондує обов`язок командування належним чином, у встановлений строк, розглянути такий рапорт по суті порушеного у ньому питання та прийняти за результатами розгляду одне з рішень: про звільнення військовослужбовця (за наявності підстав) або вмотивовану письмову відмову у задоволенні рапорту, доведену до відома військовослужбовця. Відмова має ґрунтуватися на аналізі заявленої підстави звільнення, а не виключно на формальних зауваженнях.
Тобто, належним розглядом рапорту про звільнення є розгляд по суті заявленої військовослужбовцем підстави, результатом якого є прийняття вмотивованого рішення про звільнення або про обґрунтовану відмову у звільненні з оцінкою наведеної підстави та доданих документів.
Так, як встановлено судом з копії рапорту, наданої самим відповідачем, рапорт позивача з додатками на чотирьох аркушах зареєстровано 09.10.2025 у системі електронного документообігу за вхідним № 181/2133/14968. На документі також містяться відмітки про його погодження відповідними посадовими особами військової частини. Факт надходження та реєстрації рапорту відповідачем не заперечується.
Внаслідок чого, твердження відповідача про те, що рапорт фактично надійшов до військової частини лише 15.01.2026, не підтверджене належними доказами та суперечить зазначеній на самому документі даті його реєстрації в СЕДо - 09.10.2025.
Суд звертає увагу, що відповідно до Порядку № 531 після надходження електронного рапорту його подальше погодження, передання між прямими командирами та направлення командиру, уповноваженому прийняти рішення по суті, здійснюється посадовими особами військової частини засобами СЕДО. Отже, після прийняття та реєстрації рапорту забезпечення його подальшого проходження «по команді» належало до внутрішніх організаційних обов`язків відповідача та не залежало від подальших дій позивача.
Саме по собі посилання на порушення порядку подання рапорту «по команді» не звільняло відповідача від обов`язку прийняти за ним передбачене Порядком № 531 рішення, оскільки у разі непогодження рапорту відповідна посадова особа повинна була оформити резолюцію про відмову із зазначенням правової підстави та обґрунтування.
Окрім того, рапорт про звільнення належав до категорії рапортів, які підлягали розгляду у строк не більше 14 днів з дня подання, проте, відповідач не надав доказів оформлення електронної резолюції про погодження або непогодження рапорту, видання наказу про звільнення, прийняття вмотивованої відмови, направлення рапорту іншій уповноваженій посадовій особі чи повідомлення позивача про результат його розгляду.
Таким чином, рапорт позивача від 09.10.2025 був отриманий, зареєстрований та погоджений відповідними посадовими особами, однак, рішення по суті порушеного в ньому питання у встановлений строк прийнято не було.
Щодо доводів відповідача про неможливість прийняття рішення про звільнення позивача у зв`язку з його самовільним залишенням військової частини, зарахуванням у розпорядження командира частини та відкриттям кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, суд зазначає таке.
Так, Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 у справі № 420/8263/22 зазначив, що військова служба військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. При цьому, відповідні відомості мають бути внесені на підставі заяви або повідомлення командира військової частини, яким за результатами службового розслідування встановлено наявність у діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення.
Отже, саме по собі проведення службового розслідування, направлення його матеріалів до Державного бюро розслідувань або зарахування військовослужбовця в розпорядження командира не підтверджує призупинення військової служби, оскільки для цього необхідні докази внесення відповідних відомостей до ЄРДР та прийняття у встановленому порядку рішення про призупинення військової служби.
У матеріалах справи відсутні витяг з ЄРДР, письмове повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей та наказ про призупинення військової служби позивача.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 наказу командира військової частини від 24.10.2025 № 1809 за результатами службового розслідування встановлено відсутність у діях позивача ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України (а.с.55).
Пунктом 229 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що за наявності підстав, установлених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець може бути звільнений під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано затримання або запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням відповідного органу досудового розслідування або суду.
Матеріали справи також не містять доказів застосування до позивача затримання, домашнього арешту чи тримання під вартою. Відповідач також не зазначив, яка конкретна норма законодавства забороняла розгляд рапорту або прийняття рішення щодо звільнення позивача за станом здоров`я.
Отже, саме по собі факт перебування військовослужбовця у статусі особи, стосовно якої проводиться досудове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, а також зарахування його в розпорядження командира частини, не звільняють командування від обов`язку розглянути поданий військовослужбовцем рапорт про звільнення та прийняти за результатами його розгляду законне рішення.
Враховуючи вищевикладене, оскільки рапорт позивача про звільнення з військової служби, який надійшов до відповідача 09.10.2025, у встановлений Порядком № 531 строк не був розглянутий по суті, а за результатами його розгляду відповідачем не прийнято жодного зі встановлених законодавством рішень (про звільнення або про вмотивовану відмову у задоволенні рапорту), суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби є протиправною, внаслідок чого, позовна вимога про визнання такої бездіяльності протиправною підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативного характеру, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції передбачено право кожного, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.
Водночас, суд враховує, що прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до повноважень відповідного командира (начальника) військової частини та потребує попередньої оцінки наведеної у рапорті підстави звільнення і доданих документів.
Вирішуючи спір, адміністративний суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та брати на себе виконання покладених на нього функцій, ухвалюючи замість нього рішення по суті заявленої підстави звільнення, оскільки це становило б втручання у дискреційні повноваження командира військової частини.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» є передчасною, а належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача розглянути по суті рапорт позивача про звільнення з військової служби та прийняти за результатами його розгляду рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.
Саме такий спосіб захисту забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача на розгляд його рапорту та не призведе до втручання суду у дискреційні повноваження відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів в повному об`ємі правомірності своїх дій.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, внаслідок чого, адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір, а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 від 09.10.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) розглянути по суті рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про звільнення з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти за результатами його розгляду рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач:
Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.