Справа № 420/20047/26
У Х В А Л А
12 серпня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду 02.07.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_2 в період з 27.04.2020 по 29.12.2022 року грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ на відповідний тарифний коефіцієнт,згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум;
2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити в період з 27.04.2020 по 29.12.2022 року ОСОБА_2 перерахунок та виплату грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
В обгрунтування позовних вимого ОСОБА_2 зазначив, що в період з 27.04.2020 по 29.12.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 . В період з 27.04.2020 по 29.12.2022 відповідач застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача розрахункову величину 1762 грн. 11 березня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення в період з 27.04.2020 по 29.12.2022, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, що підтверджується знімком екрану електронної пошти. Однак, 03 квітня 2026 року відповідач листом на запит №3255/оки повідомив, що з 27.04.2020 по 29.12.2022 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» діяв в наступній редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді від 06.07.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
10.08.2026 від представника відповідача Військової частини НОМЕР_2 надійшло клопотання (вх. №ЕС/91010/26) в якому просить залишити позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду (або відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі).
В обгрунтування зазначили, що позивач оскаржує порядок нарахування грошового забезпечення за період з 27.04.2020 по 29.12.2022. Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанови від 19.01.2023 у справі № 140/1770/22 та від 06.04.2023 у справі № 260/3560/21) отримання щомісячного грошового забезпечення дає змогу особі оцінити склад та розмір виплат і усвідомити порушення своїх прав безпосередньо в момент отримання коштів. Позивач отримував грошове забезпечення протягом 2020- 2022 років щомісяця. Посилання позивача на відсутність відповіді на заяву або звернення за довідками безпосередньо перед поданням позову у 2026 році не змінює моменту, коли особа мала дізнатися про порушення свого права (у період 2020- 2022 рр.). Суб`єктивне звернення до відповідача через декілька років після звільнення не поновлює процесуальні строки. На підставі ч. 3 ст. 123 КАС України пропуск строку звернення до суду без поважних причин є самостійною підставою для залишення позовної заяви без розгляду або відмови у задоволенні позову.
Розглянувши отримане клопотання в частині наявності підстав для залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
Підстави та порядок залишення позову без розгляду визначені статтею 240 КАС України.
Як вже зазначалось вище по тексту, пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Водночас згідно з частинами 3 та 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відтак однією із підстав для залишення позовної заяви без розгляду є недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, що виявлено судом після відкриття провадження у справі (за умови неподання заяви про поновлення такого строку або відсутністю поважних причин для його поновлення).
При цьому особливості строку звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В силу положень частини 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частину 1 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».
Водночас 11 грудня 2025 року Конституційним Судом України прийнято рішення №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат), відповідно до якого визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частина 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
В пункті 2 резолютивної частини рішення зазначено, що частина 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відтак, з 11 грудня 2025 року втратила чинність частина 1 статті 233 КЗпП України, яка встановлювала тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату належних працівникові сум заробітної плати (грошового забезпечення).
Суд звертає увагу представника відповідача, що спірні правовідносини стосуються перерахунку грошового забезпечення, яке було нараховане та виплачувалося позивачу під час проходження ним військової служби, із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.
Характер спірних правовідносин свідчить про те, що предметом спору є правильність визначення розміру щомісячних складових грошового забезпечення військовослужбовця за період проходження служби. Вказані виплати є елементами поточного грошового забезпечення військовослужбовця та виникають у зв`язку з проходженням військової служби, а не з фактом її припинення.
Отже, вимоги про перерахунок грошового забезпечення не є спором, пов`язаним зі звільненням з військової служби, а також не належать до категорії спорів щодо виплати сум, право на які виникає виключно у зв`язку зі звільненням особи зі служби.
Крім того, спірні суми не мають ознак одноразових виплат, передбачених законодавством для військовослужбовців у разі звільнення. Відповідно до положень Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, до виплат, пов`язаних зі звільненням, належать одноразові виплати, право на отримання яких виникає безпосередньо внаслідок припинення військової служби. Натомість перерахунок посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних від них складових грошового забезпечення стосується періоду проходження служби та не пов`язаний із реалізацією права на виплати при звільненні.
Відтак доводи представника відповідача, наведені у заяві про залишення позовної заяви без розгляду, слід визнати помилковими, оскільки право на звернення позивача до суду з цим позовом відповідно до положень статті 233 КЗпП України не обмежене строком.
Таким чином, подана представником відповідача заява про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає, адже позивачем строк звернення до суду не пропущено.
Керуючись статтями 243, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні клопотання представника відповідача Військової частини НОМЕР_2 (вх. №ЕС/91010/26 від 10.08.2026) про залишення позову без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА