ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
10 серпня 2026 року м. Полтава Справа № 440/10059/26
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Молодецький Р.І., заяву про поновлення процесуального строку за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №652 від 01.04.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо непризначення ОСОБА_2 пенсії за віком з 31 березня 2021 року;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з 31 березня 2021 року на підставі заяви від 31.03.2021 та документів, поданих разом із нею, відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області врахувати при обчисленні розміру пенсії за віком архівні довідки про заробітну плату №02-04/2/2212-С та №02-04/2/2213-С від 09.12.2020, видані Архівним відділом виконавчого комітету Кременчуцької міської ради;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести нарахування та виплату належних сум пенсії, починаючи з 31 березня 2021 року, з урахуванням вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 позовну заяву залишено без руху.
03.08.2026 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про поновлення процесуального строку.
В обгрунтування заяви зазначено, що до отримання листа від 03.07.2026 № 1600-0305 8/61315 у позивача не було жодних об`єктивних підстав вважати, що Пенсійний фонд у 2021 році неправильно оцінив або безпідставно не врахував подані позивачем документи. Лише зміст зазначеного листа від 03.07.2026 р. дозволив встановити, що документи, подані разом із заявою № 2520 від 31.03.2021 р. (в тому числі Свідоцтво про шлюб, Довідка Посольства Вірменії № К-23 та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01.07.2009 р. у справі № 2о-206/2009), були фактично невизнані та невраховані відповідачем у 2021 році. Отже, саме 03.07.2026 року позивачу вперше стало достеменно відомо про протиправність рішення № 652 від 01.04.2021 р. та про фактичні обставини порушення права на пенсійне забезпечення, що і обумовило необхідність звернення до суду.
Надаючи оцінку доводам, приведеним у заяві про поновлення пропущеного строку, суд зазначає, що зміст поданої заяви, як і зміст позовної заяви, не містить переконливих доводів з приводу того, що позивач з 01.04.2021 року не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо отримання від пенсійного органу відомостей про врахування документів поданих позивачем.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність / помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність / несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
При цьому, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з`ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд звертає увагу на те, що зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому, як правило, не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Окрім цього, не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому, як правило, не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Окрім цього, не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25.01.2000 ЄСПЛ зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, згідно з практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, заява №28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22.04.2020 у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4)ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №№120/5780/20-а.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Вказане узгоджується із висновками, відображеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №9901/405/19.
Суд, оцінюючи поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог, зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є незгода позивача з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області у призначенні їй пенсії за віком.
Як зазначав суд в ухвалі про залишення позову без руху, рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком № 652 прийняте ще 01.04.2021, проте до суду за захистом порушеного права позивач звернулася лише 24.07.2026.
Питання поновлення строку на звернення до суду неодноразово розглядалося Верховним Судом, зокрема у справах № 500/4332/22 та № 500/1185/21.
Верховний Суд зауважує, що норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Водночас, згідно усталеної судової практики поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (аналогічний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №140/1770/19).
Суд зазначає, що факти звернення позивача до відповідача із відповідними заявами після прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії впродовж 2021-2024 років жодним чином не впливають на обізнанність позивача із порушенням його права та на початок перебігу строку звернення до суду з позовом.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України, Смірнова проти України, Федіна проти України, Матіка проти Румунії та інші).
Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Суд зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Таким чином, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його обізнаність з існуванням порушеного права, відсутність будь-яких об`єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, а причини його пропуску, наведені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку (строку звернення до суду) є неповажними.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених статею 123 КАС України.
Отже, зазначену позовну заяву слід повернути позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами.
Керуючись статтями 123, 160, 169, 243, 248 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити повністю.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення повернути позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами.
Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.І. Молодецький