ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/2890/26
11 серпня 2026 року м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 через представника адвоката Квятковського Д.М. звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 04.03.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), у зв`язку з тим, що його син ОСОБА_2 пропав безвісти під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті в установленому законом порядку рапорт ОСОБА_1 від 04.03.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ та прийняти за результатами його розгляду вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки суду.
Позов обґрунтований тим, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у Військовій частині НОМЕР_1 з 23.05.2025 по теперішній час. Син позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 . Під час проходження позивачем військової служби тривалий час були відсутні відомості про місцезнаходження сина. У зв`язку з цією обставиною позивач перебував у стані фактичної невизначеності щодо долі сина, намагався отримати інформацію та вирішити питання подальшого проходження військової служби з урахуванням сімейних обставин. За твердженням позивача, на його прохання щодо вирішення питання подальшого проходження військової служби командування належним чином не реагувало. Внаслідок тривалої відсутності відомостей про сина та необхідності з`ясування обставин його зникнення позивач допустив самовільне залишення військової частини.
Представник позивача зазначає, що про такі обставини вказує з огляду на те, що відповідач може посилатися на факт самовільного залишення військової частини як на формальну підставу для нерозгляду рапорту. Однак такий факт не звільняє відповідача від обов`язку прийняти, зареєструвати, розглянути рапорт позивача та прийняти рішення по суті.
Ще представник позивача вказує, що у подальшому сім`ї позивача надійшло сповіщення № 231 про те, що ОСОБА_2 пропав безвісти під час виконання військового обов`язку. Згідно з витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № ВГ/В-20260218-18 від 18.02.2026 ОСОБА_2 має статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин.
У зв`язку з тим, що син позивача пропав безвісти під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, позивач не бажає надалі проходити військову службу, то 04.03.2026 він поштовим зв`язком направив рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби та додав відповідні документи, які підтверджують підставу для звільнення. Згідно з відстеженням АТ «Укрпошта» рапорт 11.03.2026 вручено адресату, проте станом на дату звернення до суду відповідач не повідомив про реєстрацію рапорту, його рух, погодження або непогодження, накладену резолюцію, прийняте рішення чи мотивовану відмову.
Представник позивача з посиланням на підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ та абзац шістнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, вважає, що рапорт позивача відповідав вимогам цих правових актів та підлягав розгляду по суті порушеного у ньому питання.
Представник позивача посилався на практику Верховного Суду в такій категорії спорів, за якою подання рапорту після самовільного залишення місця служби не може автоматично бути підставою для висновку про відсутність бездіяльності командування (постанова Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 580/6020/22).
З наведених підстав просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, зобов`язано відповідача разом з відзивом подати суду рапорт позивача про звільнення з військової служби з доданими до нього документами та результат його розгляду з доказами вручення позивачу.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти позову заперечує та зазначає, що командуванням Військової частини НОМЕР_1 було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби. Вказує на те, що «вимога про надання копій документів, які слугують підтвердженням підстав звільнення з військової служби, які є засвідченими встановленим законом спосіб, а не у довільній формі є вмотивованою та не порушує права позивача. Вимога щодо належного засвідчення копій документів регулюється Національним стандартом України ДСТУ 4163:2020 та Правилами організації діловодства, затвердженими Наказом Мін`юсту № 1000/5. Відповідно до законодавства, копія документа вважається юридично значущою лише тоді, коли вона оформлена за цими правилами».
Ще представник відповідача зазначає, що позивач звертався до командування військової частини НОМЕР_1 з порушенням питання про звільнення з військової служби, перебуваючи у самовільному залишенні військової частини, з якого не повернувся на даний час. Рапорт позивача від 12.05.2026 було розглянуто по суті, надано вмотивовану відповідь, про те, що наявність підстав для звільнення з військової служби встановлено та підтверджено; для виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 необхідно прибути на військову службу та здати інвентарне майно, обхідний лист, що передбачено. Провести розрахунки з позивачем, який перебуває у самовільному залишенні військової частини, внаслідок чого якому призупинено всі види забезпечення без його фактичного повернення до розташування Військової частини НОМЕР_1 , зарахування на всі види забезпечення, неможливо в розумінні чинного законодавства України.
Представник відповідача з наведених підстав просив відмовити у задоволенні позову.
Інших заяв по суті справи від сторін до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи учасників, викладені у заявах по суті справи, письмовими доказами, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовослужбовцем, звання солдат, проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 з 23.05.2025 по 29.07.2025, про що свідчить зміст довідки Військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2025 №4352 та лист відповідача від 23.05.2026 №1/3201.
Позивач з 29.07.2025 облікований у Військовій частині НОМЕР_1 як такий, що самовільно залишив військову частину, та, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 16.09.2025 №746-РС виведений у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Син позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 19.08.2025 № 3520.
Відповідно до сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.02.2026 № 231 солдат ОСОБА_2 зник безвісти 11.02.2026 при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Красне Перше Куп`янського району Харківської області.
За інформацією з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12026211120000026 від 16.02.2026 внесено відомості щодо зникнення ОСОБА_2 , військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 .
Згідно з витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № ВГ/В-20260218-18 від 18.02.2026, ОСОБА_2 має статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин. У витягу зазначено, що він зник на території бойових дій під час воєнних дій.
Суд зауважує, що на підставі встановлених обставин спростовуються пояснення представника позивача, наведені у позовній заяві, про те, що під час проходження позивачем військової служби тривалий час були відсутні відомості про місцезнаходження сина та внаслідок тривалої відсутності відомостей про сина та необхідності з`ясування обставин його зникнення позивач допустив самовільне залишення військової частини.
Так, за наявними матеріалами справи встановлено, що з 29.07.2025 позивач самовільно залишив військову частину, а 12.02.2026 позивачу направлено сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.02.2026 № 231 про те, що його син солдат ОСОБА_2 зник безвісти 11.02.2026.
Надалі 04.03.2026 позивач поштовим зв`язком направив рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив клопотати перед командуванням Військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби у зв`язку з тим, що його син ОСОБА_2 пропав безвісти під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. У рапорті ОСОБА_1 зазначив, що проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю не бажає, а особову справу просить направити до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
До рапорту позивач додав копії документів, які посвідчені адвокатом Квятковським Д.В., на підтвердження підстави для звільнення з військової служби, такі як: свідоцтво про народження сина ОСОБА_2 , сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.02.2026 № 231, витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 18.02.2026, витяг з інформаційної системи з питань поводження з військовополоненими від 19.02.2026, повідомлення про початок досудового розслідування від 16.02.2026, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.02.2026, довідку віл 19.08.2025 №3520, видану Військовою частиною НОМЕР_2 щодо проходження військової служби за контрактом сином позивача ОСОБА_2 , паспорт та ідентифікаційний код позивача; ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 адвокатом Квятковським Д.М. у Військовій частині НОМЕР_1 , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Квятковським Д.М.
Рапорт позивача зареєстрований відповідачем 12.03.2026 вх №1/1489.
Представник позивача долучила до відзиву копію відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2026 №1/3201. Доказів її надіслання та вручення позивачу не надала.
У відповіді зазначено, що рапорт позивача про звільнення з військової служби від 04.03.2026 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу 16 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із зникненням безвісти сина ОСОБА_2 під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану отриманий і за результатами його розгляду повідомлялося наступне:
«Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ) військовослужбовці мають право звільнитися з військової служби, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Для звільнення з військової служби військовослужбовець подає на ім`я командира військової частини, в якій проходить військову службу, відповідний рапорт до якого долучає документи, що підтверджують право на звільнення з військової служби, засвідчені в установленому законом порядку.
Копії документів, що підтверджують Ваше право на звільнення з військової служби, засвідчені в установленому порядку, до рапорту не долучені.
З 29 липня 2025 року Ви обліковані у військовій частині НОМЕР_1 як такий, що самовільно залишив військову частину, та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 16 вересня 2025 року №746-РС, виведений у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Звертаю увагу, що право на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Ви набули під час перебування у самовільному залишенні військової частини (тобто вчинення злочину).
Крім того інформую, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини передбачає здаванням ним посади, інвентарного майна та ін. та неможливе без його присутності в строю.
Таким чином, з метою реалізації Вашого права на звільнення з військової служби пропоную Вам припинити протиправну діяльність, повернутися до виконання службових обов`язків та подати встановленим порядком рапорт про звільнення з військової служби, долучивши до нього належним чином завірені документи, що слугують підставою для звільнення зі служби».
Представник позивача на день звернення до суду зазначав, що відповіді на рапорт позивач не отримав, а також не отримав її копії представник позивача на адвокатський запит, через що вважав, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущена протиправна бездіяльність щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 04.03.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі правові положення.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану", затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII.
Відповідно до статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).
Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначений частиною дванадцятою цієї статті, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
Абзацом шістнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин за такої підстави: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі -Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 229 Положення № 1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.
В пункті 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку. Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та під час дії воєнного стану визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців, підлягають звільненню в запас із зазначенням у наказі про звільнення, що такі особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку.
Військовослужбовці, які згідно з висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними за станом здоров`я до військової служби, направляються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання переданих з військової частини документів щодо звільнення з військової служби.
Приписами статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).
В розділі XII Інструкції № 170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (пункт 12.1).
У пункті 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII через сімейні обставини або з інших поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
При цьому, самовільне залишення військової частини, наявність кримінального провадження не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі - Порядок № 531).
В пункті 2 розділу І Порядку № 531 зазначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 № 40 (далі - Інструкція № 40) рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з приписами пункту 3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.
В підпункті 3.9.1 Інструкції № 40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов`язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.
В пункті 6 розділу ІІІ Порядку № 531 вказано, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.
В розділі ІІІ Порядку № 531 зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку (пункт 2). Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (пункт 3).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Положеннями підпункту 1 пункту 9 Порядку № 531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що в даному випадку відповідач рапорт ОСОБА_1 розглянув по суті порушеного питання - звільнення з військової служби та не заперечує, що позивач набув право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Проте відповідач відмовив у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби через те, що ОСОБА_1 на день подання рапорту перебуває у самовільному залишенні військової частини (далі - ЗСЧ), а тому йому необхідно повернутися на службу. Іншою підставою вказує на те, що долучені до рапорту документи не засвідчені в установленому законом порядку.
Отже, рапорт позивача від 04.03.2026 про звільнення з військової служби розглянутий командуванням Військової частини НОМЕР_1 , у звільненні з військової служби відмовлено через перебування позивача у СЗЧ та неналежне засвідчення копій документів.
У даному випадку позовні вимоги обґрунтовані бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача від 04.03.2026. На час розгляду справи суд встановив, що такий рапорт командуванням Військової частини НОМЕР_1 розглянутий по суті заявленого у ньому питання з відмовою у звільненні з військової служби.
Стосовно підстав для відмови у задоволенні рапорту, вказаних відповідачем у відповіді від 23.05.2026 з посиланням на те, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину і умовою для вирішення питання звільнення з військової служби є його повернення до виконання службових обов`язків та подання встановленим порядком рапорту з долученням належним чином завірених документів, що слугують підставою для звільнення зі служби, то суд не може надавати оцінку таким обставинам, бо позовні вимоги стосувалися виключно питання допущеної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 04.03.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ та зобов`язання відповідача розглянути по суті в установленому законом порядку такий рапорт. Відтак, суд не надає оцінку підставам відмови у задоволенні рапорту позивача та відмові звільнити його з військової служби, що має бути окремим предметом позовних вимог з відповідним обґрунтуванням підстав позову.
При цьому, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність в частині того, що не довів до відома солдата ОСОБА_1 зміст листа від 23.05.2026 про відмову у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби за підпунктом "б" пункту 2 частини 4, абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26
статті 26 Закону № 2232-XII.Положення Порядку № 531 не визначають, яким чином має бути доведений до відома зміст відповіді на рапорт військовослужбовця, у тому числі такого, що перебуває у СЗЧ. Проте на переконання суду, з огляду на те, що позивач на час розгляду рапорту не перебував на військовій службі та подав рапорт поштовим зв`язком, то відповідне рішення, прийняте по результатах розгляду рапорту мало бути йому направлена також поштовим зв`язком на адресу місця проживання. Відповідач у відповіді від 23.05.2026 таку адресу вказав, проте жодних доказів направлення листа позивачу не надав до суду. Фактично такі дії відповідача позбавили права позивача на подальше оскарження відмови у задоволенні його рапорту та звільненні з військової служби.
Оскільки позовні вимоги та їх обґрунтування стосувалося питання допущеної бездіяльності відповідача щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 04.03.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і в межах розгляду справи судом встановлено розгляд цього рапорту та відмова у його задоволенні, проте встановлено факт не надіслання відповіді з відмовою у задоволенні рапорту позивачу, то відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає наявні підстави для виходу за межі позовних вимог та визнання протиправної бездіяльності відповідача в частині ненаправлення позивачу відповіді від 23.05.2026 №1/3201 на рапорт позивача з відмовою у його задоволенні і звільненні його з військової служби та зобов`язання направити таку ОСОБА_1 .
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, можливості виходу за них, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то питання його розподілу не вирішується, підстави для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадіслання ОСОБА_1 відповіді від 23.05.2026 №1/3201 за результатами розгляду його рапорту від 04.03.2026 з відмовою у звільненні з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26, абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 направити ОСОБА_1 поштовим зв`язком відповідь від 23.05.2026 №1/3201 за результатами розгляду його рапорту від 04.03.2026.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 11 серпня 2026 року.
Суддя Чепенюк О.В.