Справа № 560/12210/26
УХВАЛА
12 серпня 2026 року м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Михайлова О.О.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якій просить:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій областіщодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01.01.2026 року, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2026 року ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік" в розмірі 3328 грн.
2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці з 01.01.2026 року виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3328 грн, установленого на 01.01.2026 року ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік" із розрахунку 56% суддівської винагороди, з врахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 03.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В ході розгляду справи суд прийшов до висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 зазначила, що з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22 та 21.03.2024 у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 17.11.2025 у справі № 520/32171/24, про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та, відповідно, що з 01.01.2024 не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і сформулювала наступні:
1) у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;
2) для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня, наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Колегія суддів Верховного Суду вважала за необхідне вказати на безпідставність посилань відповідача в касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 04.04.2025 у справі № 240/9028/24, оскільки спірні правовідносини у справі № 240/9028/24 стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді. Натомість, у справі, яка розглядається, предмет спору стосується довідки для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді вищого спеціалізованого суду у відставці, зокрема, з підстав його обчислення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на перше січня 2024 року.
Поряд з цим, ухвалою від 20.03.2026 Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду передав справу № 520/26972/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України для відступу від правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, в частині застосування для визначення базового розміру посадового окладу судді показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, установленого законами про Державний бюджет України.
Обґрунтовуючи свою позицію, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2025 в справі № 240/9028/24 надала оцінку виключно питанню застосування встановленого законами про Державний бюджет України розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Однак, предметом безпосереднього аналізу в цій постанові не було питання про те, чи можуть норми законів про Державний бюджет України змінювати або впливати на механізм визначення суддівської винагороди, установлений статтею 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Тобто Велика Палата Верховного Суду не досліджувала питання співвідношення загального та спеціального правового регулювання в цій сфері, не ставила під сумнів правову самостійність Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у визначенні розміру суддівської винагороди та не оцінювала, чи може застосування "спеціального" показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України, змінювати або модифікувати порядок її визначення, передбачений спеціальним законом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 в справі № 240/9028/24, була сформульована в межах оцінки лише питання застосування встановленого законами про Державний бюджет України показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, без комплексного аналізу співвідношення такого регулювання з приписами статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", що визначають виключний законодавчий механізм установлення розміру суддівської винагороди. Нормативно-правове регулювання, конституційні гарантії незалежності суддів, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо неприпустимості зниження рівня матеріального забезпечення суддів, а також обставина звернення Пленуму Верховного Суду до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності положень законів про Державний бюджет України, якими запроваджено окремий показник прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, свідчать про наявність системної правової проблеми, що потребує іншого підходу до тлумачення та застосування відповідних норм права.
Суд зауважує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Крім того, суд зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до частини другої і частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має похідний характер від суддівської винагороди. Ситуація, за якої розрахункова величина для щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стає значно більшою за відповідну величину для суддів, які здійснюють судочинство, створює нову, більшу дискримінацію та не враховує похідний характер вказаної виплати.
Таким чином, враховуючи, що спірним питанням у справі, що розглядається, є застосування до розрахунку базового розміру посадового окладу судді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 № 4695-IX, розгляд цієї справи по суті потребує вирішення судом з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/26972/24, тому суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/26972/24.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 236 КАС України, суд має право зупинити провадження у справі в разі: перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Станом на час постановлення даної ухвали, відсутнє рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/26972/24.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зупинити провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/26972/24.
Керуючись п. 5 ч. 2 статті 236, статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Провадження в адміністративній справі №560/12210/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії зупинити до набрання чинності рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/26972/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддя О.О. Михайлов