ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року справа №200/8597/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та Державної судової адміністрації України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року (головуючий суддя І інстанції Христофоров А.Б.), складеного в повному обсязі 13 квітня 2026 року, у справі № 200/8597/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, в якому просила суд:
визнати протиправними бездіяльність Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо невиконання п.5 наказу в.о.голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області № 08-кг від 25.08.2025 року, а саме щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 (за час незаконного звільнення);
зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державну судову адміністрацію України виконати п.5 наказу в.о.голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області № 08-кг від 25.08.2025 року, а саме нарахувати та виплатити їй суддівську винагороду за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 (за час незаконного звільнення;
зобов`язати відповідачів подати звіт про виконання рішення постановленого в цій справі в строки, передбачені абзацом 3 ч.5 ст.382 КАС України.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо невиконання п.5 наказу в.о. голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області № 08-кг від 25.08.2025 року, а саме щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 посадового окладу за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 (за час незаконного звільнення).
Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області виконати п.5 наказу в.о.голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області № 08-кг від 25.08.2025 року, а саме нарахувати та виплатити ОСОБА_1 посадовий оклад за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 (за час незаконного звільнення).
Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 посадового окладу за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 (за час незаконного звільнення), з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що покладання на управління обов`язку щодо виплати суддівської винагороди позивачу є неприпустимим, п. 5 спірного наказу видано з перевищенням адміністративних повноважень, наданих голові місцевого суду.
Крім того, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 - Державна судова адміністрація України в Донецькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що спірний наказ є незаконним, оскільки у разі задоволення позовних вимог Позивача суму коштів, що підлягає стягненню з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" необхідно розрахувати з розміру посадового окладу встановленого на 2024-2025 роки без доплат, натомість спріниу наказ місить зобов`язання про розрахунок суддівської винагороди позивача з доплатами та надбавками.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), Указом Президента України від 23 квітня 2008 року № 392/2008, призначена на посаду судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року № 246-VIІ обрана на посаду судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області безстроково.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 31 жовтня 2024 року № 3193/0/15-24 «Про скасування частково рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 08 липня 2024 року № 2060/1дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення», було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади за підпунктом «д» пункту 1, пунктом 15 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
На підставі вищевказаного рішення, Вищою радою правосуддя було прийнято рішення №3502/0/15-24 від 03.12.2024, яким Позивача було звільнено з посади судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
06.12.2024 року в.о. голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області був виданий наказ № 27-кг «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату» яким Позивач була відрахована зі штату Добропільського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку із звільненням на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 990SCGC/27/24 скарги ОСОБА_1 та її представника - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича задоволені.
Рішення Вищої ради правосуддя від 31 жовтня 2024 року № 3193/0/15-24 «Про скасування частково рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 08 липня 2024 року № 2060/1дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення» скасовано.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.07.2025 року у справі №990/405/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя №3502/0/15-24 від 03.12.2024 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради правосуддя №3502/0/15-24 від 03.12.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
22.08.2025 року Позивач звернулася до в.о. голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області із заявою про поновлення її на посаді судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області.
Наказом в.о. голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 серпня 2025 року № 08-кг «Про поновлення на роботі судді Здоровиці О.В.» зокрема було:
Скасовано наказ від 06 грудня 2024 року №27-кг «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату».
Зараховано ОСОБА_1 до штату Добропільського міськрайонного суду Донецької області з 6 грудня 2024 року.
Вважати ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання обов`язків судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області з 25 серпня 2025 року.
Також відповідно до п.5 наказу було зобов`язано відділ планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Донецькій області нарахувати та виплатити судді ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням належних доплат та надбавок за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 у розмірі, передбаченому вимогами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.
15.09.2025 року Позивач письмово звернулась до начальника ТУ ДСА в Донецькій області щодо вказаного питання і просила виконати п.5 наказу в.о.голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області № 08-кг від 25.08.2025 року, а саме нарахувати та виплати суддівської винагороди за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 (за час незаконного звільнення з посади судді), а також повідомити причини невиконання вказаного наказу до часу звернення з цією заявою
17.09.2025 року начальник ТУ ДСА України в Донецькій області звернувся з листом до т.в.о Голови ДСА України, в якому просив надати рекомендації щодо можливості нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 з доплатами до посадового окладу, передбаченими діючим законодавством, на підставі наказу від 25.08.2025 №08-кг.
03.10.2025 року Позивач письмово звернулась до ДСА України з питання нарахування та виплати суддівської винагороди і просила виконати п.5 наказу в.о.голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області № 08-кг від 25.08.2025 року, а саме нарахувати та виплати мені суддівську винагороду за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 (за час незаконного усунення від професійної діяльності судді).
ДСА України листом від 22.10.2025 року № 32440-25-2429/25 на звернення від 03.10.2025 року Позивачу зокрема було повідомлено, що Верховний Суд у справі № 990/156/23 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень зазначив, що згідно з частинами першою, другою статті 235 Кодексу законів про працю України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже обов`язок виплатити працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи виникає на підставі відповідного рішення органу, який розглядає трудовий спір про поновлення на роботі. Саме з наявністю такого рішення закон пов`язує виникнення юридичних (правових) підстав для виплати незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи й, відповідно, виникнення такого обов`язку у роботодавця.
Положеннями статей 148 і 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що фінансування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до положень статті 23 Кодексу будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Абзац перший частини першої статті 48 Кодексу визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Ураховуючи викладене, питання щодо здійснення нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 06.12.2024 по 24.08.2025 може бути вирішено в судовому порядку.
20.10.2025 року ТУ ДСА України в Донецькій області надіслало лист № 05-1232/25-вих. до в.о. голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області, в якому зокрема зазначило, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже підставою для виплати середнього заробітку в разі поновлення на посаді працівника є відповідне судове рішення. Між тим рішенням Верховного Суду від 14.07.2025 у справі № 990/405/25 питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалось. Таким чином в теперішній час немає правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 06.12.2024 по 24.08.2025. Враховуючи викладене, територіальне управління залишає пункт 5 наказу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25.08.2025 року №08-кг без виконання та пропонує привести його у відповідність до вимог діючого законодавства.
28.10.2025 року ТУ ДСА України в Донецькій області надіслало Позивачу лист № 05-1271/25-вих. на звернення від 15.09.2025 року, яке є аналогічним за змістом листа від 20.10.2025 року № 05-1232/25-вих.
Незгода позивача з бездіяльністю відповідачів стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
Суд погоджує висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з наступних підстав
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України гарантує всім право на працю і на захист від незаконного звільнення.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402).
Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 48 Закону №1402 незалежність судді забезпечується, з-поміж іншого, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення і припинення повноважень.
30.09.2016 набрав чинності Закон №1401-VIII, яким внесено зміни до Конституції України щодо правосуддя, а 05.01.2017 набрав чинності Закон України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII), який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
За змістом пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 131 Конституції України (тут і далі - у редакції Закону) в Україні діє Вища рада правосуддя, яка вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Відповідно до п. 1,6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" до повноважень Вищої ради правосуддя входить внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1402-VIII голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
Відтак, видача головою суду відповідного наказу на підставі рішення суду про зарахування судді на посаду є обов`язком голови суду
При цьому, що голова суду на зміст такого наказу не може жодним чином впливати, а судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючі свої посадові обов`язки, та у таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається лише обов`язок оформити ці відносини.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 420/6392/18.
Як встановлено судами 06.12.2024 року в.о. голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області був виданий наказ № 27-кг «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату» яким Позивач була відрахована зі штату Добропільського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку із звільненням на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 990SCGC/27/24 Рішення Вищої ради правосуддя від 31 жовтня 2024 року № 3193/0/15-24 «Про скасування частково рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 08 липня 2024 року № 2060/1дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення» скасовано.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.07.2025 року у справі №990/405/24 було визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради правосуддя №3502/0/15-24 від 03.12.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Наказом в.о. голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 серпня 2025 року № 08-кг «Про поновлення на роботі судді Здоровиці О.В.» зокрема було:
Скасовано наказ від 06 грудня 2024 року №27-кг «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату». Зараховано ОСОБА_1 до штату Добропільського міськрайонного суду Донецької області з 6 грудня 2024 року. Вважати ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання обов`язків судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області з 25 серпня 2025 року. Також відповідно до п.5 наказу було зобов`язано відділ планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Донецькій області нарахувати та виплатити судді ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням належних доплат та надбавок за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 у розмірі, передбаченому вимогами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.
На звернення позивача щодо отримання суддівської винагороди 20.10.2025 року ТУ ДСА України в Донецькій області надіслало лист № 05-1232/25-вих. до в.о. голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області, в якому зокрема зазначило, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Отже підставою для виплати середнього заробітку в разі поновлення на посаді працівника є відповідне судове рішення. Між тим рішенням Верховного Суду від 14.07.2025 у справі № 990/405/25 питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалось.
Відтак, ТУ ДСА України в Донецькій області залишило пункт 5 наказу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25.08.2025 року №08-кг без виконання та запропоновало привести його у відповідність до вимог діючого законодавства.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
У статті 12 Закону України "Про оплату праці" закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Відтак, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У той же час, спеціальним Законом не врегульовано питання виплати суддівської винагороди (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу.
Таким чином, за загальним правилом, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, застосуванню підлягають положення загального законодавства, зокрема норми трудового законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду-30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду-75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин 4,5 ст.135 Закону № 1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Таким чином, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У правовій позиції Верховного Суду у справі № 380/2696/21 адміністративне провадження № К/990/38649/23 від 11.06.2024 зазначено наступне:
"При обрахунку належної до виплати особі суддівської винагороди за час фактичного вимушеного прогулу, суд першої інстанції застосував положення Порядку №100. З таких підходом Верховний Суд не погоджується і ось чому. Як вже було зазначено вище, до спірних правовідносин застосовується підхід, згідно якого суддя безперервно (безстроково) перебуває у трудових правовідносинах із Державою з огляду на специфічну правову природу його статусу, порядку обрання тощо.
Скасування правової підстави для звільнення судді автоматично відновлює його статус. Тому, належний спосіб захисту порушеного права такого судді буде полягати не у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а у виплаті суддівської винагороди, за час нездійснення ним повноважень судді з підстав його незаконного звільнення. Ця теза відповідає сказаному щодо відсутності необхідності поновлювати незаконно звільненого суддю на посаді після відновлення його статусу судді. Своєю чергою механізм стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, згідно положень КЗпП України, пов`язується саме із поновленням працівника на посаді. Такий підхід до визначення роду спірних правовідносин у цьому аспекті розкриває і підсилює положення Конституції України і Закону України "Про судоустрій і статус суддів", де визначено, що лише цей Закон регулює питання оплати праці суддів."
При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 10 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
У контексті цього питання варто зауважити, що суддя, який фактично не здійснює правосуддя не має права на надбавку за вислугу років, навіть попри те, що не від його волі залежать підстави нездійснення своїх повноважень (як то незаконне звільнення з посади).
До аналогічного висновку доходить суд і у аспекті включення до сум обрахунку надбавок за перебування на адміністративній посаді, за науковий ступінь та за доступ до державної таємниці.
При цьому, застосування регіонального коефіцієнта (відповідно до частин 4,5 ст.135 Закону № 1402) до посадового окладу безпосередньо пов`язується законодавцем із розташуванням суду, в якому суддя здійснює судочинство (тобто від кількості населення відповідного населеного пункту), а також із фактом здійснення суддею правосуддя у відповідному суді.
Тому, застосування регіонального коефіцієнту до посадового окладу судді, який не здійснює правосуддя, не передбачено Законом № 1402-VIII.
Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №804/3609/18, від 21 квітня 2021 року у справі №280/3954/19, від 13 травня 2022 року у справі №160/170/20, від 11 червня 2024 року у справі № 380/2696/21.
Таким чином за час не здійснення позивачем правосуддя з 06.12.2024 року по 24.08.2025 року позивач має право на отримання лише посадового окладу без отримання доплат.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачу має бути нарахована та виплачена суддівська винагорода за час вимушеного прогулу з 06.12.2024 року по 24.08.2025 року відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Щодо органу, якому належить обов`язок з нарахування та виплати зазначеної суддівської винагороди в дослідженому випадку, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону "Про судоустрій і статус суддів" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Згідно норм ч. 4 статті 148 Закону "Про судоустрій і статус суддів", функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з частиною першою статті 151 Закону "Про судоустрій і статус суддів" ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною другою статті 22 Бюджетного кодексу України визначено вичерпний перелік головних розпорядників бюджетних коштів, до якого згідно з пунктом 1 цієї частини належать за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - зокрема, Державна судова адміністрація України.
За змістом пункту 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 23 Бюджетного Кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (п. 2 Положення).
П.3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.
Приписи частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України передбачають, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23, частини першої статті 51 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України на підставі відповідного наказу голови суду.
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа № 280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди" яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
При цьому відповідно до п. 3 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України 10.05.2023 № 229) основним завданням територіального управління є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних (далі - суди), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.
Відтак у ТУ ДСА виникає обов`язок з виплати суддівської винагороди суддям районних судів після винесення головою суду, з яким суддя перебуває у трудових відносинах, відповідного наказу.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог шляхом:
визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо невиконання п.5 наказу в.о.голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області № 08-кг від 25.08.2025 року, а саме щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 посадового окладу за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 (за час незаконного звільнення);
зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області виконати п.5 наказу в.о.голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області № 08-кг від 25.08.2025 року, а саме нарахувати та виплатити ОСОБА_1 посадовий оклад за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 (за час незаконного звільнення);
зобов`язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 посадового окладу за період з 06.12.2024 до 24.08.2025 (за час незаконного звільнення), з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.
Всі наведені апелянтами доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року у справі № 200/8597/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 серпня 2026 року.
Судді А.В. Гайдар
А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв