ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 р. Справа № 520/8113/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/8113/26
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України , Господарського суду Луганської області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України( далі - ДСА України, перший відповідач), Господарського суду Луганської області (далі - другий відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в період з 01.01.2026 по 31.03.2026 та допомоги на оздоровлення за 2026 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року в розмірі 2102,00 грн;
- стягнути з Господарського суду Луганської області, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода», на користь позивача заборгованість із належної йому суддівської винагороди за період з 01.01.2026 по 31.03.2026 у розмірі 218 799,20 грн та заборгованість із належної мені допомоги на оздоровлення за 2026 рік в розмірі 45 975,00 грн;
- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати належної мені суддівської винагороди за період з 01.01.2026 по 31.03.2026 та допомоги на оздоровлення за 2026 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2026 році у розмірі 3328,00 грн;
- зобов`язати ДСА України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода», виплати належних мені суддівської винагороди за період з 01.01.2026 по 31.03.2026 у розмірі 218 799,20 грн. та допомоги на оздоровлення за 2026 рік у розмірі 45 975,00 грн;
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 зупинено провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення Великої Палати Верховного Суду у справі №520/26972/24.
Постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що Великою Палатою Верховного Суду прийнято до розгляду справу № 520/26972/24, у зв`язку із чим дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/26972/24.
Позивач, не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 248 КАС України, оскільки суд першої інстанції обмежився посиланням на розгляд Великою Палатою Верховного Суду справи № 520/26972/24 та цитуванням пункту 5 частини другої статті 236 КАС України, однак не навів мотивів зупинення провадження, не встановив подібності правовідносин у зазначеній справі та справі № 520/8113/26 і не обґрунтував, яким чином майбутнє рішення Великої Палати Верховного Суду може вплинути на вирішення цього спору.
Апелянт наголошує, що зупинення провадження відповідно до частини 2 статті 236 КАС України є правом, а не обов`язком суду, реалізація якого потребує належного мотивування та врахування завдання адміністративного судочинства щодо своєчасного вирішення спору. На його переконання, стаття 130 Конституції України та стаття 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містять чітке й достатнє правове регулювання порядку визначення суддівської винагороди, а правові висновки Верховного Суду мають інтерпретаційний характер і не можуть змінювати чи підміняти норми Конституції України та спеціального закону.
Також вказує, що правовідносини у справах не є подібними за часовим і нормативним критеріями, оскільки справа № 520/26972/24 стосується виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за 2021-2024 роки, тоді як у цій справі спір виник щодо виплат за 2026 рік, врегульованих Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Тому, на його думку, рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/26972/24 не матиме визначального значення для розгляду цієї справи.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25, апелянт зазначає, що наразі сформовано правову позицію щодо застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а інші справи цієї категорії розглядаються судами по суті без зупинення провадження. Передання ж справи № 520/26972/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від раніше сформованого висновку свідчить лише про динамічність судової практики та не зупиняє дії конституційних гарантій незалежності суддів.
Крім того, звертає увагу суду, що оскаржувану ухвалу постановлено після закінчення передбаченого статтею 258 КАС України строку розгляду справи та після подання ним повторного клопотання про прискорення її розгляду. Вважає, що зупинення провадження на невизначений строк призводить до необґрунтованого затягування розгляду справи, покладає на нього надмірний тягар у зв`язку з триваючим недонарахуванням суддівської винагороди та порушує право на розгляд справи упродовж розумного строку, гарантоване статтею 6 Конвенції.
Відповідачі правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначені підстави обов`язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі.
Згідно із пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Колегією суддів встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Верховного Суду від 20.03.2026 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 520/26972/24 за позовом до Державної судової адміністрації України та Другого апеляційного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.
У зазначеній справі позивач оспорює правомірність нарахування та виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення, обчислених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у сумі 2102,00 грн, та просить здійснити їх перерахунок виходячи із загального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.
Необхідність передачі справи № 520/26972/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивована наявністю підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, щодо застосування при визначенні базового розміру посадового окладу судді показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, установленого законами про Державний бюджет України.
Так, у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законами про Державний бюджет України на відповідні роки не встановлено іншої розрахункової величини, ніж та, що визначена спеціальним законом для обчислення суддівської винагороди, а визначено грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, передаючи справу № 520/26972/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначив, що у вказаній постанові не було предметом безпосереднього аналізу питання про те, чи можуть положення законів про Державний бюджет України змінювати або впливати на встановлений статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» механізм визначення суддівської винагороди, а також питання співвідношення загального і спеціального правового регулювання у цій сфері.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що розрахунковою величиною для визначення посадових окладів є єдиний показник - прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тоді як виокремлення законами про Державний бюджет України окремого показника прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді може становити втручання у конституційну гарантію суддівської незалежності.
Ухвалою від 08.04.2026 Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 520/26972/24 до розгляду, урахувавши предмет спору, суть спірних правовідносин та наведені Касаційним адміністративним судом мотиви щодо необхідності відступу від раніше сформованого правового висновку.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України підстав для зупинення провадження у справі.
Так, як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у справі № 520/8113/26 є правомірність нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2026 по 31.03.2026 та допомоги на оздоровлення за 2026 рік із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні, установленому для відповідного державного органу станом на 31.12.2025, у розмірі 2102,00 грн.
Водночас зі змісту ухвал Верховного Суду від 20.03.2026 та Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 520/26972/24 вбачається, що на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано питання правомірності застосування показника прожиткового мінімуму в розмірі 2102,00 грн при визначенні базового розміру посадового окладу судді з огляду на приписи статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Передаючи справу № 520/26972/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив про наявність системної правової проблеми, яка полягає у необхідності визначення співвідношення положень законів про Державний бюджет України, якими встановлено окремий показник прожиткового мінімуму для обчислення посадового окладу судді, з конституційними гарантіями незалежності суддів та визначеним спеціальним законом порядком установлення суддівської винагороди.
При вирішенні питання про прийняття зазначеної справи до розгляду Велика Палата Верховного Суду також врахувала звернення Пленуму Верховного Суду до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України положень законів про Державний бюджет України на 2022-2025 роки, якими для визначення базового розміру посадового окладу судді встановлено окремий показник прожиткового мінімуму в сумі 2102,00 грн.
Отже, незважаючи на відмінність періодів, за які заявлено вимоги, спори у справах № 520/8113/26 та № 520/26972/24 виникли у подібних правовідносинах, оскільки їх вирішення залежить від відповіді на однакове правове питання щодо розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при визначенні базового розміру посадового окладу судді, та її відповідності положенням статті 130 Конституції України і статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За таких обставин колегія суддів вважає, що правовий висновок, який буде сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у справі № 520/26972/24, матиме істотне значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки безпосередньо стосуватиметься правового питання, від якого залежить вирішення заявлених позовних вимог.
Доводи апелянта про невідповідність оскаржуваної ухвали вимогам пункту 3 частини першої статті 248 КАС України не свідчать про наявність безумовних підстав для її скасування, оскільки суд першої інстанції навів обставини прийняття Великою Палатою Верховного Суду до розгляду справи № 520/26972/24, зміст спірних правовідносин у ній, положення пункту 5 частини другої статті 236 КАС України та визначив подію, до настання якої зупинено провадження. Недостатнє, на думку апелянта, наведення мотивів щодо подібності правовідносин не спростовує правильності висновку суду за наявності відповідних підстав.
Доводи апелянта про відсутність подібності правовідносин з огляду на те, що справа № 520/26972/24 стосується нарахування суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за 2021-2024 роки, тоді як позовні вимоги у цій справі охоплюють період з 01.01.2026 по 31.03.2026 та допомогу на оздоровлення за 2026 рік, колегія суддів відхиляє, оскільки для застосування пункту 5 частини другої статті 236 КАС України закон вимагає подібності, а не повної тотожності правовідносин. Вирішальним є не збіг спірних періодів, а наявність спільного правового питання, висновок щодо застосування якого матиме значення для вирішення спору.
Так, в обох справах спірним є питання правомірності застосування показника прожиткового мінімуму в розмірі 2102,00 грн при визначенні базового розміру посадового окладу судді, а також співвідношення відповідних положень законів про Державний бюджет України з приписами статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, відмінність бюджетних періодів і редакцій законів, якими врегульовано спірні правовідносини, не змінює сутності правового питання, що підлягає вирішенню в обох справах.
Посилання на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 також не виключає підстав для зупинення провадження. Наявність різних підходів у судовій практиці та передання відповідного правового питання на розгляд Великої Палати Верховного Суду, навпаки, підтверджують необхідність урахування її остаточного правового висновку з метою забезпечення єдності судової практики.
Доводи апелянта щодо постановлення ухвали після закінчення строку, передбаченого статтею 258 КАС України, та після подання клопотання про прискорення розгляду справи не спростовують наявності підстав, визначених пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України.
Посилання на порушення права на розгляд справи впродовж розумного строку також є необґрунтованим, оскільки провадження зупинено не на невизначений строк, а до настання конкретної події - набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/26972/24. Таке зупинення спрямоване на забезпечення правильного та однакового застосування норм права і не свідчить про необґрунтоване затягування розгляду справи.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України підстав для зупинення провадження у справі.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 у справі № 520/8113/26 постановлена з дотриманням норм процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку із чим підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 294, 308, 311, 312, 316, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 9 липня 2026 року по справі № 520/8113/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін