ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 р. Справа № 440/10780/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської міської ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.03.2026, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 23.03.26 по справі №440/10780/25
за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури
до Полтавської міської ради Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі в інтересах держави в особі Полтавської міської територіальної громади (надалі також прокурор) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської міської ради (надалі - відповідач, Полтавська МР, апелянт), третя особа: Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Полтавської МР, яка полягає у невжитті заходів організації реконструкції, ремонту, та утримання вулиць і доріг міста за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами;
- зобов`язати Полтавську МР вжити заходів щодо організації реконструкції, ремонту, та утримання вулиць і доріг міста за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами та визначити відповідальних за утримання вулично-шляхової мережі міста Полтави.
11 березня 2026 року Полтавський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов прокурора задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність Полтавської МР щодо невжиття заходів організації реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міста за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами.
Зобов`язав Полтавську МР вжити заходів щодо організації реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міста за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами та визначити відповідальних за утримання вулично-шляхової мережі міста Полтави.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Полтавська МР подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просила скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що ухвалюючи оспорюване рішення суд першої інстанції лише формально процитував норми матеріального права, що призвело де неправильного їх застосування та хибного висновку про наявність протиправної бездіяльності Полтавської МР, тоді як, цей орган місцевого самоврядування створив виконавчий орган - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради і наділив його повноваженнями щодо вирішення та розгляду питань, які становлять предмет спору.
Стверджує, що Полтавська МР та третя особа надали суду першої інстанції належні, допустимі і достовірні докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про відсутність правових підстав для задоволення пред`явлених позовних вимог.
Вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою докази, які були подані третьою особою, а саме інформацію щодо укладених вказаним управлінням договорів на поточний ремонт вулично-дорожньої мережі, тротуарів, внутрішньоквартальних житлових, прибудинкових та інших територій Полтавської міської територіальної громади за період з 01.01.2024 по 31.12.2024.
Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Вказав на хибність доводів апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
23.05.2025 на адресу Полтавської обласної прокуратури надійшов лист Управління патрульної поліції в Полтавській області від 21.05.2025 № 6913/41/26/01-2025 щодо проблемних питань в організації утримання вулично - шляхової мережі Полтавської міської ОТГ. За інформацією поліції на даний час в місті Полтаві та Полтавській ОТГ відсутня організація, яка б фактично займалася поточним експлуатаційним управлінням вулиць на постійній основі та відповідала за безпечні умови дорожнього руху.
06.06.2025 Полтавською обласною прокуратурою направлено запит № 15/2-405вих-25 до Полтавської МР, в якому пропонувала проінформувати щодо вжитих уповноваженим органом законодавчо визначених заходів із захисту інтересів держави та про наміри реалізувати повноваження по організації діяльності з утримання вулично - шляхової мережі міста Полтави.
Листом від 03.07.2025 Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради повідомило, що ліквідатор КП "ПМШЕД" Полтавської міської ради ухиляється від виконання рішень суду у справі № 917/1597/19 та не вживає заходів щодо повернення і передачі майна. Встановлення нового балансоутримувача та відповідної особи щодо утримання вулиць м. Полтави можливе лише після передачі ліквідатором КП "ПМШЕД" Полтавської міської ради майна, яке становить комунальну інфраструктуру Полтавської територіальної громади та обліковується на балансі КП "ПМШЕД" Полтавської міської ради.
Вважаючи, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо вжиття заходів з організації реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міста за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами та визначення відповідальних за утримання вулично-шляхової мережі міста Полтави, прокурор звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України "Про прокуратуру".
Згідно з частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Зі змісту наведеної норми Закону вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 30 вересня 2019 року у справі №802/4083/15-а, від 13 грудня 2019 року у справі №810/3160/18, від 27 грудня 2019 року у справі №826/15235/18 та інших.
У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, положень Закону України "Про благоустрій населених пунктів" в частині допущення Полтавською міською радою протиправної бездіяльності щодо вжиття заходів з організації реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міста за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами та визначення відповідальних за утримання вулично-шляхової мережі міста Полтави. Зазначає, що вказана бездіяльність порушує безпечні умови дорожнього руху та ставить під загрозу права громадян на життя, охорону здоров`я.
Нормами статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Благоустроєм населених пунктів відповідно до положень статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (далі - Закон № 2807-IV) є комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Також, згідно з нормами цієї статті, заходами з благоустрою населених пунктів є роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.
Згідно зі статтею 12 Закон № 2807-IV суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закон № 2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів, створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб), визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.
Власники або балансоутримувачі об`єктів благоустрою вулично-дорожньої мережі населених пунктів забезпечують її утримання відповідно до Правил утримання вулично-дорожньої мережі населених пунктів та технічних засобів регулювання дорожнього руху, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства (частина 1 статті 28-1 Закон № 2807-IV).
Згідно частини 1 статті 16 Закону України "Про автомобільні дороги" вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.
Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться (стаття 17 Закону України "Про автомобільні дороги").
Основними обов`язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: 1) забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; 2) організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, правилами та нормами (стаття 19 Закону України "Про автомобільні дороги").
Органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за: 1) стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів; 2) якість робіт з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів (стаття 21 Закону України "Про автомобільні дороги").
До компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить: термінове усунення пошкоджень на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах (стаття 9 Закону України "Про дорожній рух").
Організація дорожнього руху здійснюється спеціалізованими службами, що створюються відповідними органами: на автомобільних дорогах, що перебувають у власності територіальних громад, - органами місцевого самоврядування; на інших автомобільних дорогах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами; на залізничних переїздах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки на залізничному транспорті (стаття 27 Закону України "Про дорожній рух").
Відповідно до підпункту 1 пункту "а" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Згідно з пунктом 31 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Таким чином, чином уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Полтавська міська рада, як орган, який наділений компетенцією щодо організації діяльності по утриманню вулично - шляхової мережі міста Полтави, зокрема, шляхом покладання відповідних обов`язків на утворених нею суб`єктів.
Полтавська МР створила виконавчий орган - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради і наділила його повноваженнями щодо вирішення та розгляду питань, які становлять предмет спору.
Так, пунктами 1.1, 1.11 Положення про Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради (в новій редакції), яке затверджено рішенням шістдесятої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання від 08.11.2024, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення) визначено, що Управління є виконавчим органом Полтавської міської ради.
Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки Управлінні Державного казначейства, штамп, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.
Одним з основних завдань Управління є забезпечення в межах повноважень виконання завдань по утриманню, експлуатації, поточному ремонту, капітальному ремонту, будівництву і реконструкції об`єктів міського благоустрою, житлового фонду та інших об`єктів, (п. 2.1.3 Положення)
В пункті 2.2 Положення зазначено, що Управління відповідно до покладених на нього завдань:
- координує діяльність підпорядкованих комунальних підприємств, щодо яких УЖКГ є органом управління;
- є органом управління для підпорядкованих комунальних підприємств;
- розробляє плани фінансування робіт по поточному, капітальному ремонту, будівництву, реконструкції об`єктів міського комунального господарства та інших об`єктів;
- відповідно до розроблених планів здійснює підбір підрядників, встановленому законодавством порядку, на поточний, капітальний ремонт, будівництво та реконструкцію житла, елементів благоустрою та інших об`єктів;- здійснює контроль за виконанням робіт та послуг згідно укладених УЖКГ договорів по поточному та капітальному ремонтах, будівництву та реконструкції елементів благоустрою та об`єктів, по яких УЖКГ виступає замовником; укладає угоди та приймає виконані роботи;
- для забезпечення контролю за якістю та обсягами проведення поточних (середніх) ремонтів та утримання об`єктів благоустрою УЖКГ, що виступає замовником, здійснює технічний нагляд за виконанням вказаних послуг;
- розробляє та реалізує місцеві програми у сфері житловокомунального господарства, бере участь у розробленні та реалізації відповідних державних і регіональних програм;
- разом з Управлінням патрульної поліції у м. Полтаві та спеціалізованими комунальними підприємствами здійснює контроль щодо обладнання автомобільних доріг, вулиць об`єктами автомобільного сервісу згідно із затвердженими нормативами проектування, планами будівництва і генеральними схемами розміщення таких об`єктів, з дотриманням екологічно безпечних умов підпорядкованих комунальних підприємств;
- погоджує проїзд великовагових та великогабаритних транспортних засобів по вулично-дорожній мережі Полтавської міської територіальної громади;
- бере участь у вирішенні питань стосовно організації дорожнього руху на території Полтавської міської територіальної громади, в межах чинного законодавства.
Третя особа до суду першої інстанції надала договорів підряду, у тому числі з додатками, на капітальний ремонт доріг, а також не надано інформацію про укладення договорів на поточний ремонт вулично-дорожньої мережі, тротуарів, внутрішньоквартальних житлових, прибудинкових та інших територій (т. 1 а.с.182-230, 236-240, т. 2 а.с. 1-13).
Вказане зумовлює висновок про те, що відповідач та третя особа, у межах, наданих їм законодавством, повноважень, вчиняли заходи організації реконструкції, ремонту, та утримання вулиць і доріг міста, що виключає можливість виконання протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів організації реконструкції, ремонту, та утримання вулиць і доріг міста.
Доводи позову про те, що відповідач не визначив організацію, яка б фактично займалася поточним експлуатаційним утриманням вулиць на постійній основі та відповідала за безпечні умови дорожнього руху на території Полтавської ОТГ, колегія суддів відхиляє, оскільки сформульовані прокурором позовні вимоги не містять вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача з цього приводу та зобов`язання відповідача визначити таку організацію.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що прокурор визначив позовні вимоги таким чином:
- визнати протиправною бездіяльність Полтавської МР, яка полягає у невжитті заходів організації реконструкції, ремонту, та утримання вулиць і доріг міста за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами;
- зобов`язати Полтавську МР вжити заходів щодо організації реконструкції, ремонту, та утримання вулиць і доріг міста за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами та визначити відповідальних за утримання вулично-шляхової мережі міста Полтави.
Колегія суддів вважає, що судове рішення не може бути декларативним і повинно мати механізм реального виконання.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував про неможливість виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в даному випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 6 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 4 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 1 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц).
З огляду на викладене, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.
Вказаний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15, постанови від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а.
Аналіз змісту позовних вимог дає підстави для висновку, що такі вимоги є самі по собі необґрунтованими, оскільки прокурор не визначає які конкретно заходи мав відповідач вжити та протиправно не вжив, у який період, стосовно яких конкретно об`єктів та у якому обсязі. Вказане стосується й обраного прокурором способу захисту порушеного права.
Ураховуючи наведене, зважаючи на суб`єктивний склад сторін у цій справі, колегія суддів не встановила підстав, які б зумовили можливість виходу за межі позовних вимог.
З огляду на вказане, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у тому вигляді, у якому їх заявив прокурор.
Таким чином, колегія суддів вважає наявними підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням викладеного та на підставі ч. 1 ст. 317 КАСУ колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Полтавської МР підлягає задоволенню, а рішення суду І інстанції скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволені позову.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 313, 315, 317, 313, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Полтавської міської ради задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року по справі №440/10780/25 скасувати.
Ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог заступника керівника Полтавської обласної прокуратури.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 12.08.2026.