П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/1752/26
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року про відмову у забезпеченні позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
20 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття його на військовий облік військовозобов`язаних;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку військовозобов`язаних, як особу, виключену з військового обліку як особу, що досягла граничного віку перебування в запасі;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення його з військового обліку як особу, що досягла граничного віку перебування в запасі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16 січня 2026 року позивач із електронного військово-облікового документа, сформованого в застосунку «Резерв+» дізнався, що він є військовозобов`язаним. У зв`язку із цим позивач звернувся до відповідача із заявою та просив виключити його з військового обліку з тих підстав, що станом на 18 липня 2012 року він досяг граничного віку перебування в запасі, однак відповідач відмовив у задоволені такої заяви.
Позивач вказував, що його було виключено з військового обліку на підставі Закону України «Про військовий облік і військову службу» в редакції, чинній на час досягнення ним граничного віку перебування в запасі, тобто в редакції станом на 13.06.2012 року. Взяття ж позивача на військовий облік військовозобов`язаного відбулося на підставі Закону України «Про військовий облік і військову службу» в чинній редакції. На переконання позивача застосування до нього вимог чинного законодавства України з питань військового обліку після виникнення правовідносин щодо звільнення його від військового обов`язку є протиправним застосуванням зворотної дії нормативно-правового акту у часі.
Відповідач до суду першої інстанції відзив на позовну заяву не надав.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач не відноситься до жодної категорії осіб, на яких покладено військовий обов`язок, на військовому обліку він не може перебувати, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості взяття позивача як особи, виключеної з військового обліку, на повторний військовий облік, що слідує із вимог п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в поточній редакції, де міститься вичерпний перелік категорій громадян, які можуть бути взяті на військовий облік військовозобов`язаних.
Апелянт наполягає, що у зв`язку із досягненням ним у 2012 році граничного віку перебування в запасі, юридичним наслідком є виключення його з військового обліку довічно та законодавство України з військового обліку не передбачає можливість повторного взяття такої особи на військовий облік.
Також в апеляційній скарзі звертається увага на те, що відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву, що може свідчити про визнання суб`єктом владних повноважень заявленого адміністративного позову. Докази виключення чи невиключення з військового обліку може надати лише особа, яка веде відповідний військовий облік. Відображення у військово-облікових документах відповідних обставин та внесення відповідних змін до облікових даних, є обов`язком і функцією відповідача.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надав, що не перешкоджає розгляду справи в апеляційній інстанції.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення апеляційної скарги апелянта не має з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 10.10.1985 р. ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено, що ОСОБА_1 військову присягу прийняв 15 грудня 1985 року у військовій частині НОМЕР_2 та має військове звання «молодший сержант» (а.с. 12, 13).
Відповідно до військово-облікового документу, сформованого 16.01.2026 у застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , звання - молодший сержант, відстрочка - відсутня (а.с. 14).
22.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, оскільки він не є ні призовником, ні військовозобов`язаним, ні резервістом, так як є особою, що 18 липня 2012 року досягла 45-річного віку, у зв`язку з чим на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції за станом на 13.06.2012 був виключеним з військового обліку (а.с. 15, 16).
Листом від 28.01.2026 року за вих. № 14/779 ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 , зазначивши, зокрема, що відповідно до ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років, 2) другий розряд - до 60 років.
Враховуючи вищевикладене позивача повідомлено, що він є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 17).
Вважаючи вищезазначену відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на законних підставах віднесений до категорії військовозобов`язаних, адже на момент набрання чинності Законами №1169-VII та №1604-VII позивач не досяг віку 60 років, у зв`язку із чим норми зазначених законів є застосовними до позивача та спірних правовідносин.
Суд відхилив доводи позивача про порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі з тих підстав, що у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі та від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону №2232-XII він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі. Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано до суду доказів виключення його з обліку військовозобов`язаних, оскільки долучені позивачем копії сторінок військового квитка не містять інформації щодо виключення його у 2012 році з військового обліку, а отже, не підтверджують зміни категорії позивача як військовозобов`язаного, що виключає ознаку очевидної протиправності рішення, дії чи бездіяльності відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду справи в суді.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
За правилами частини першої статті 33 Закону №2232-XII, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Частиною 2 статті 33 Закону №2232-XII визначено, що загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
За приписами частин 3-5 статті 33 Закону №2232-XII, військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу згідно із ч. 2 ст. 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом 18 липня 2012 року) військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
При цьому, ч. 4 ст. 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом 18 липня 2012 року) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
За приписами пункту 4 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом 18 липня 2012 року) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, зокрема, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Судова колегія наголошує, що у військовому квитку позивача серії НОМЕР_3 відсутні відмітки про те, що ОСОБА_1 був виключений з військового обліку у зв`язку із досягненням ним граничного віку перебування у запасі.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано до суду доказів виключення його з обліку військовозобов`язаних з підстав досягнення ним граничного віку перебування у запасі. При цьому колегія суддів зауважує, що позивачем після досягнення віку 45 років (18 липня 2012 року) не було вчинено жодних дій направлених на виключення з військового обліку, у тому числі позивачем не було надано належних та допустимих доказів в підтвердження прибуття до військового комісаріату (станом на 2012 рік), подання відповідної заяви та надання свого військового квитка для внесення відносно нього відповідних записів щодо його військового обліку. Більш того, такі обставини позивачем в позовній заяві не зазначалися, а обґрунтування позовних вимог фактично зводилося до того, що позивач мав бути виключеним з військового обліку в силу приписів пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, що діяла станом на 03.06.2012 року (а.с. 3).
За таких обставин, доводи апелянта про те, що він був виключений з військового обліку після досягнення граничного віку перебування в запасі, не знайшли свого підтвердження, а тому такі твердження судом апеляційної інстанції не приймаються та відхиляються.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 №1169-VII внесено зміни до ст. 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, та Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»» від 22.07.2014 р. №1604-VII- до 60 років.
В свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.
Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач, з урахуванням того, що він не був виключений з військового обліку станом на 2012 рік, є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду (60-річного віку).
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
В спірних правовідносинах юридичних фактом за вольовим критерієм є подія, настання якої не залежить від волі та свідомості людини, - недосягнення позивачем граничного віку перебування у запасі.
Вік особи як юридичний факт - стан є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки, а в спірних правовідносинах такими наслідками є застосування до позивача положень Законів України №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.
Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону №2232-XII він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17.
Судовим розглядом встановлено та вірно зазначено судом першої інстанції, що на момент набрання чинності Законами №1169-VII та №1604-VII позивач не досяг віку 60 років та він не був виключений з військового обліку станом на 2012 рік, у зв`язку із чим норми зазначених законів є застосовними до позивача та спірних правовідносин.
Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII станом на час звернення позивача із заявою до відповідача про виключення з військового обліку, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, військовий квиток якого не містить відомостей про його виключення з військового обліку станом на 2012 рік, тому відповідач на законних підставах зазначає відносно позивача інформацію в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів в розділі "Категорія обліку" - військовозобов`язаний.
При цьому судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву та доказів може свідчити про визнання ним адміністративного позову з огляду на те, що покладений на суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх дій чи бездіяльності не звільняє позивача від обов`язку доказування своїх тверджень чи заперечень.
Тобто, положення статті 77 КАС України одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень. Проте, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 20 лютого 2026 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України
Керуючись ст.ст.308,311, 312, 315, 316, 321, 328 КАС України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко