П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/8278/25
Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
04 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправним автоматичне поновлення його на військовому обліку;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести інформацію про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою з інвалідністю 1-А групи безстроково, паралізований, потребує постійної сторонньої допомоги в обслуговуванні та підтриманні власної життєдіяльності.
Позивач стверджує, що 22 квітня 2013 року відповідачем його виключено з військового обліку як непридатного до військової служби за станом здоров`я, про що наявний відповідний запис у військовому квитку. Водночас, після встановлення мобільного застосунку «Резерв+» позивачу стало відомо, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наявна інформація відносно позивача, яка не відповідає дійсності та не співпадає з відомостями зазначеними у його військовому квитку.
З метою виправлення інформації позивач через мобільний застосунок «Резерв+» неодноразово 09.05.2025 року, 14.05.2025 року, 22.05.2025 року, 02.06.2025 року подавав запити на виправлення даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, однак на жодне із поданих звернень відповідач відповідь не надав та не здійснив дії стосовно виправлення неправильних даних відносно позивача у державному реєстрі.
У подальшому, як зазначає позивач, у зв`язку із відсутністю у нього фізичної можливості самостійно звернутися до відповідача внаслідок незадовільного стану здоров`я та беручи до уваги те, що в приміщенні відповідача відсутня інклюзія для осіб з інвалідністю, він попросив свого брата взяти його документи та звернутися до відповідача з приводу безпідставного взяття його на військовий облік. При усному спілкуванні з працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 брату позивача стало відомо, що з серпня 2024 року діє експериментальний проект обліку персональних даних військовозобов`язаних. Незалежно від того, чи оновлював громадянин України свої дані, формується перелік чоловіків віком від 16 до 60 років, відомості про яких мають бути внесені до реєстру «Оберіг» для подальшої автоматичної постановки на військовий облік. Взяття на військовий облік таких громадян України здійснюється за зареєстрованим місцем проживання в автоматичному режимі без направлення на проходження військово-лікарської комісії.
Для вирішення питання про виключення позивача з військового обліку представники ІНФОРМАЦІЯ_4 вбачали необхідність проходження військово-лікарської комісії, яка мала би носити суто формальний характер за наявними медичними документами позивача.
30 червня 2025 року відповідач видав позивачу направлення на проходження військово-лікарської комісії і останнього 01 липня 2025 року було доставлено в інвалідному візку до приміщення військово-лікарської комісії, де голова ВЛК повідомила позивачу, що діє заборона на проходження ВЛК осіб з інвалідністю. Відтак, якщо представники ІНФОРМАЦІЯ_5 бачать виключно такий спосіб вирішення питання з помилковим поновленням на військовому обліку, то потрібно окрім направлення на проходження ВЛК надати і заяву позивача стосовно бажання пройти військово-лікарську комісію за власним бажанням. Того ж дня позивач завірив заяву про особисту згоду пройти військово-лікарську комісію та після чого лікарі ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_5 перед турнікетом закладу провели його огляд та повідомили, що підготують свідоцтво про хворобу про непридатність до військової службу по категорії «А». З огляду на те, що рішення вказаної військово-лікарської комісії потребує затвердження обласним ВЛК, то потрібно буде зачекати деякий час.
29 липня 2025 року позивачу зателефонували з ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_5 та повідомили, що обласний ВЛК не прийняв документи та бажає отримати від позивача медичні документи за 2010 рік, МРТ та інші документи. Цього ж дня позивач зв`язався із головою обласної ВЛК та в телефонному зв`язку повідомив, що в нього наразі відсутні подібні медичні документи, адже з моменту встановлення інвалідності минуло 15 років, а фізичної можливості на розшук або пошук в архівах документів не має. Однак, голова обласної ВЛК повідомила, що ніяких особливих виключень для таких тяжко хворих людей, як позивач, не існує.
Позивач вважає, що дії відповідача носять незрозумілий характер, оскільки поновлення на військовому обліку інваліда 1А групи, виключеного з військового обліку як непридатного до військової служби ще 22.04.2013 року ніяк не вплинуть на мобілізаційні завдання, крім зайвих паперових робіт, які відповідач робить для вирішення порушеного питання. Відповідач незаконним поновленням на обліку позивача штучно створив умови, які сам позивач не має об`єктивної можливості виконати.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що ІНФОРМАЦІЯ_7 не поновлював позивача на військовому обліку. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 року № 932 та постанови від 11.04.2025 № 556, ведення військового обліку та автоматичне внесення даних до реєстру «Оберіг» здійснюється шляхом взаємодії державних реєстрів. Це є автоматизованим процесом, який не залежить від прямого ручного втручання співробітників ТЦК та СП. Метою цього процесу є актуалізація та уніфікація даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, оскільки в паперових архівах, які існували раніше, інформація могла бути неповною або застарілою. Таким чином, дії, про які заявляє позивач, не є діями відповідача, а результатом реалізації політики у сфері ведення військового обліку.
Відповідач стверджує, що поновлення позивача на військовому обліку є наслідком об`єктивної технічної процедури, передбаченої чинним законодавством. З огляду на те, що відповідач не приймав рішення про поновлення на обліку, а лише отримав оновлені дані з державних реєстрів, він не може бути відповідальним за автоматичне поновлення позивача на військовому обліку.
Відповідач для внесення коректних даних позивача здійснив необхідні дії, а саме, надав позивачу направлення на проходження ВЛК. Проходження ВЛК у даному випадку є не вимогою до позивача підтвердити свою інвалідність, а обов`язковою процедурою для отримання нового документа, а саме свідоцтва про хворобу. Саме цей документ є підставою для прийняття рішення про непридатність до військової служби з виключенням позивача з військового обліку. Без наявності відповідного свідоцтва про хворобу відповідач не має законних підстав для внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про непридатність до військової служби з виключення з військового обліку позивача.
Окремо відповідач зауважив, що твердження позивача про те, що обласна ВЛК не прийняла його документи, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки це питання має бути вирішено між позивачем та відповідним ВЛК, оскільки в межах судового адміністративного процесу суд не може оцінювати дії медичних працівників.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Зокрема, апелянт наголошує, що він є особою з інвалідністю 1-А групи та потребує постійної сторонньої допомоги для підтримання своєї життєдіяльності, що підтверджено документально. Відтак, очевидним є факт того, що апелянт в силу наявного в нього стану здоров`я не може бути військовозобов`язаним.
Поряд з цим, апелянт зауважив, що в його особовій справі, яка має перебувати у розпорядженні відповідача, повинна бути ксерокопія військового квитка з відмітками про виключення його з військового обліку, сам військово-обліковий документ у позивача не вилучався, а до нього лише вносяться відповідні записи, які підтверджують законність вимог апелянта. Відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що виключення позивача з військового обліку відбулося виключно на підставі висновку МСЕК.
Крім того, апелянт звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо скасування відомостей про безпідставність внесення до військового квитка відмітки про виключення позивача з військового обліку, а суд першої інстанції мав процесуальне право витребувати у відповідача необхідні докази для встановлення дійсних обставин справи. Фактично обов`язок доказування правомірності дій суб`єкта владних повноважень було покладено на позивача, що суперечить вимогам статті 77 КАС України, а висновки суду першої інстанції сформовані на підставі припущень.
Апелянт доводить, що відповідно до наявних в матеріалах справи доказів у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів наявна інформація, що він є особою з інвалідністю 1А групи, що відповідно виключає абсолютну можливість зарахування позивача до списку військовозобов`язаних громадян України.
Також доводами апеляційної скарги з посиланням на Порядок № 1487 зазначено, що відповідач відповідальний за видачу військового квитка та належне його заповнення. Тобто, відповідач має всі можливості і підстави внести інформацію про виключення з обліку апелянта на підставі наявних паперових документів та окрім того відповідач зобов`язаний забезпечити збереження відповідних доказів щодо зняття (виключення) його з військового обліку.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Від ІНФОРМАЦІЯ_8 відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином України (а.с. 12).
Згідно довідки до акту огляду МСЕК № 529728 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з встановленням 1-А групи за загальним захворюванням безстроково та потребує постійної сторонньої допомоги (а.с. 23, 24).
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 30.05.2013 року ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності 1 групи за загальним захворюванням (а.с. 7).
Згідно військового квитка серії НОМЕР_2 виданого ІНФОРМАЦІЯ_9 21 грудня 2001 року ОСОБА_1 виключений з військового обліку у відставку за станом здоров`я як непридатний до військової служби 22.04.2013 року (а.с. 9-11).
Згідно інформації з застосунку «Резерв+» станом на 08 травня 2025 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_10 є військовозобов`язаним та \ особою з інвалідністю 1-ої групи (а.с. 18-21).
Не погоджуючись із тим, що позивач перебуває на військовому обліку, вважаючи дії відповідача щодо поновлення на військовому обліку протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що держава має суверенне право шляхом прийняття відповідних законів та підзаконних нормативних актів регулювати правовідносини щодо взяття на військовий облік чоловічої статі 25-60 років під час дії воєнного стану. На підставі норм постанови КМУ № 932 від 16.08.2024 позивача, як громадянина України чоловічої статі віком від 16 до 60 років, було автоматично взято на військовий облік. Вищезазначена постанова не містить будь-яких застережень стосовно тих осіб, які були раніше виключені з військового обліку, тому позовні вимоги про визнання протиправним автоматичне поновлення на військовому обліку задоволенню не підлягають.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивача було виключено з військового обліку на підставі довідки МСЕК, однак Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачена можливість виключення з військового обліку на підставі довідки МСЕК. Позивач доказів на спростування доводів відповідача, а саме постанову ВЛК, в якій було б зазначено, що позивач визнаний непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку не надав, тому позов задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» (далі - Закон № 2232-XII, в редакції станом на дату взяття позивача на військовий облік).
Відповідно до частини 3 та 9 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
За змістом статті 33 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».
Згідно із пунктом 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Згідно з частиною восьмою статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII) органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону № 1951-VIII, органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Відповідно до вимог частини 1 статті 14 Закону № 1951-VIII ведення Реєстру включає 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Частиною 3 статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом інформаційної взаємодії між Реєстром та інформаційно-телекомунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, зазначені у цій частині.
Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що до завдань територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки серед іншого належить ведення військового обліку військовозобов`язаних та розгляд звернень громадян, у тому числі і з цих питань.
З витягу із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наданого ІНФОРМАЦІЯ_11 (а.с. 40), колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_12 та інформація внесена про особу в систему 21.06.2023 року.
У той же час, як зазначає позивач та вбачається із пункту 18, 19 копії військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 22.04.2013 року є виключеним з військового обліку за станом здоров`я (а.с. 10, 11 зворот).
Факт перебування позивача на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_12 та те, що позивач є особою з інвалідністю 1-ої групи також підтверджується повним витягом із застосунку «Резерв+» від 08 травня 2025 року (а.с. 18-21) та не заперечується самим відповідачем.
Таким чином, суд апеляційної інстанції констатує, що між паперовим та електронним військово-обліковим документом позивача наявна розбіжність у відображені актуальної інформації стосовно дійсного статусу ОСОБА_1 .
Судова колегія погоджується із доводами апелянта про те, що з урахуванням наявних у справі доказів та вищевказаного правового регулювання військового обліку, він не може в силу стану свого здоров`я бути військовозобов`язаним та у зв`язку саме із даною обставиною відповідач вже 22 квітня 2013 року виключав позивача з військового обліку як непридатного до військової служби, про що зазначено у військовому квитку серії НОМЕР_2 та відповідний запис скріплено печаткою відповідача.
Більш того, судова колегія звертає увагу, що стан здоров`я позивача з моменту його виключення з військового обліку та станом на дату розгляду справи в суді залишається незадовільним, що підтверджено зокрема планом реабілітації інвалідів (а.с. 62), консультаційним висновком спеціаліста (а.с. 63), формою індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями (а.с. 64, 65 зворот), виписки з постанови ЛКК №71 (а.с. 74), копії медичної картки хворого (а.с. 75-80).
Отже, апеляційний суд приходить висновку, що позивач не може перебувати у статусі категорії осіб «військовозобов`язаний», а його поновлення на військовому обліку є протиправним.
Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що виключення позивача з військового обліку 22 квітня 2013 року відбулося виключно на підставі довідки МСЕК, оскільки вказана обставина не підтверджена наявними доказами у справі, а відповідач в силу презумпції винності суб`єкта владних повноважень означену обставину не довів. При цьому слушними є доводи апелянта про те, що відповідач протягом розгляду справи не надав жодного доказу, який би підтверджував, що його попереднє виключення з військового обліку було помилковим, тобто здійснене за відсутності правових підстав для цього.
Також судова колегія відхиляє доводи відповідача про те, що позивач був поновлений на військовому обліку в автоматичному порядку та без вчинення дій працівників державного органу. Вказане твердження є помилковим та спростовується наявними доказами у справі, а саме витягом із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наданого ІНФОРМАЦІЯ_11 (а.с. 40), де зазначено, що інформація про позивача була внесена до реєстру 21.06.2023 року.
Сам по собі факт проходження позивачем у липні 2025 року військово-лікарської комісії за наполяганням суб`єкта владних повноважень та не затвердження свідоцтва про хворобу № 2025-0717-0853-0303-0 від 17.07.2025 року (а.с. 61) не є обставиною, яка би доводила необґрунтованість позовних вимог, адже визначальним є те, що доказами по справі достовірно підтверджено, що позивач є особою з інвалідністю 1-ої А групи безстроково та потребує постійної сторонньої допомоги.
На переконання колегії суддів у даному випадку обставина незатвердження свідоцтва про хворобу позивача не може бути виключною підставою, яка перешкоджає відповідачу здійснити дії щодо приведення інформації в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідність до паперового військово-облікового документа ОСОБА_1 та з урахуванням наданих документів.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку про наявність підстав для відмови у задоволені позовних вимог, а тому апеляційний суд за наслідками апеляційного перегляду судового рішення, яке оскаржується позивачем, убачає достатні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд апеляційної інстанції конкретно у даному випадку, з урахуванням вимог статті 2, 9 КАС України, вбачає підстави для зобов`язання відповідача здійснити дії щодо внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку як непридатного до військової служби за станом здоров`я.
На думку колегії суддів, саме такий засіб судового захисту буде ефективним для позивача та остаточно вирішить спір між учасниками судового провадження. При цьому, обраний судом апеляційної інстанції спосіб судового захисту порушених прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, адже за наявності достатніх документів суб`єкт владних повноважень на неодноразові звернення позивача не привів у відповідність наявну інформацію в державному реєстрі відносно ОСОБА_1 , тому вказані дії відповідач має здійснити на виконання судового рішення, адже адміністративний розсуд у даному випадку відсутній.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З викладеного вбачається, що доводи апеляційної скарги спростовують зроблені висновки суду першої інстанції в повному обсязі, а відтак судова колегія вбачає правові підстави для скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 11 серпня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року - скасувати з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно поновлення на військовому обліку як військовозобов`язаного ОСОБА_1 .
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_11 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення з військового обліку ОСОБА_1 як непридатного до військової служби за станом здоров`я.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко