П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/35343/25
Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 156050029245 від 18.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, починаючи з дати звернення, тобто з 11 вересня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ГУ ПФУ в Черкаській області протиправно відмовило їй у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно зі ст. 55 Закону № 796-XII. Позивач наголосила, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), та надала докази проживання в зоні гарантованого добровільного відселення протягом 7 років 7 місяців. Позивач наголосила, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії містить суперечності, а саме визнавши факт проживання позивача в третій зоні понад 3 роки станом на 01.01.1993, орган ПФУ водночас безпідставно заперечив наявність права на пільговий вихід на пенсію. Позивач зазначила, що початкове зниження віку на 3 роки та додаткове (по 1 року за кожні 2 роки проживання) сумарно становлять 6 років. Таким чином, досягши 54-річного віку при необхідному страховому стажі понад 33 роки, вона набула право на пенсійне забезпечення.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що у позивачки відсутнє право на призначення пенсії у віці 54 роки. Відповідач стверджував, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які проживали в зоні забруднення з моменту аварії до 31 липня 1986 року, чого у випадку ОСОБА_1 не зафіксовано. З огляду на це, зниження віку має відбуватися на загальних підставах - на 1 рік за кожні 3 роки проживання. За розрахунком відповідача, підтверджений період проживання позивачки в 3-й зоні (7 років 7 місяців 26 днів) дає право на зниження пенсійного віку лише на 3 роки, що дозволяє вихід на пенсію тільки після досягнення 57 років.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Зокрема, апелянт зазначає, що з 1986 по 1989 роки вона за законом проживала разом із батьками в зоні радіоактивного забруднення. Відсутність окремої від батьків реєстрації місця проживання до моменту повноліття та отримання паспорта, не може свідчити про зміну місця проживання, оскільки факт перебування в селищі на момент аварії підтверджений довідкою Томашгородської гімназії про навчання у школі до 10.06.1986 року. З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15 січня 2021 року у справі №520/7846/17, апелянт наголосила, що чинне та нескасоване посвідчення потерпілого є документом, який підтверджує статус громадянина та надає право на пільги. Довідки про проживання є лише підставою для його видачі, а не самостійним предметом повторної ревізії з боку ПФУ при призначенні пенсії. Моє посвідчення серії НОМЕР_1 є чинним, що підтверджує моє право на пільги за ст. 55 Закону № 796-ХІІ.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 13 серпня 2020 року.
Згідно з довідкою Рокитнівської селищної ради № 465 від 08.09.2025 року, позивачка була зареєстрована та постійно проживала в смт Томашгород Рокитнівського району Рівненської області. Цей населений пункт, відповідно до чинного законодавства, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (3-тя зона).
Станом на 1 січня 1993 року (дата, визначена ст. 55 Закону № 796-XII для встановлення права на пільгу) зареєстрований період проживання ОСОБА_2 у зазначеній зоні склав 3 роки 6 місяців та 28 днів, що перевищує мінімально необхідний трирічний поріг.
Загальний підтверджений період проживання позивачки в смт Томашгород тривав з 04.06.1989 року по 28.01.1997 року. Таким чином, сукупний час перебування у зоні гарантованого добровільного відселення становить 7 років 7 місяців та 26 днів.
11 вересня 2025 року, після досягнення віку 54 роки та 4 місяці, ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (зі зниженням пенсійного віку).
За результатами розгляду заяви позивачки, 18 вересня 2025 року Головне управління ПФУ в Черкаській області прийняло рішення № 156050029245 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до цього рішення, підтверджено період постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (селище Томашгород Рокитнівського району Рівненської області) згідно довідки від 08.09.2025 № 465, виданої Рокитивською селищною радою, станом на 01.01.1993 - 3 роки 6 місяців 28 днів, загальний період проживання в 3 зоні складає 7 років 7 місяців 26 днів, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (при досягненні віку 57 років) (а.с.14).
Позивач, вважаючи протиправними рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, звернулась до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив того, що відсутність належних доказів безперервного проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення з липня 1986 року по червень 1989 року свідчить про розрив у часі, що не дозволяє органу ПФУ поєднати ці періоди для надання права на початкову величину зниження віку. Суд наголосив, що примітка до ст.55 Закону № 796-XII чітко пов`язує право на початкову величину зниження віку (3 роки) виключно з фактом постійного проживання особи в зоні з моменту аварії до 31 липня 1986 року.
Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).
За приписами пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені у статті 55 Закону № 796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зменшення пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
На виконання положень Закону № 1058-ІV постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
- документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.
Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зменшення пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зменшення пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
На підставі викладеного, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, як на тому наполягає апелянт.
Вказаний висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23.
За обставинами справи, підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку до 54 років стала відсутність достатнього підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у визначений статтею 55 Закону № 796-XII період та пенсійний фонд повідомив, що пенсія позивачу може бути призначена лише зі зниженням пенсійного віку на 3 роки, тобто у 57 років.
Судова колегія враховує, що наявність у позивачки посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення).
Разом з цим, як правильно зазначає апелянт, в даному випадку спірним є виключно питання математичного розрахунку додаткового зниження віку.
Апелянт також вірно посилається на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду по справі № 460/38580/22, відповідно до яких початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні. Разом із тим, в межах розгляду справи Верховним Судом, у позивача було підтверджених більше 20 років проживання на відповідній місцевості та до неї застосовувалась максимальна межа зниження пенсійного віку - 6 років.
В даному ж випадку, загальний період проживання позивача в 3 зоні складає 7 років 7 місяців 26 днів (з 04.06.1989 по 28.01.1997), тобто необхідних три роки + 4 року за які додатково розраховується зниження пенсійного віку на 2 роки.
Тобто, позивач має право на початкове зниження пенсійного віку на 3 роки, та на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання за період 01.01.1993 по 01.01.1997 року, тобто на зменшення пенсійного віку ще на 2 роки за 4 роки проживання. Тому позивач має право виходу на пенсію у 55 років, а не у 54, як зазначено у позовних вимогах.
Судова колегія зазначає про помилковість математичного обрахунку пенсійного віку, зробленого позивачем, оскільки він не відповідає вимогам ст. 55 Закону № 796-XII.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що станом на час звернення позивача до пенсійного органу у 54 річному віці (54 роки 4 місяці), позивач не мала права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Суд першої інстанції на викладені обставини уваги не звернув, у зв`язку із чим дійшовши вірного висновку про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, навів помилкові мотиви.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з підстав відмови в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 22 жовтня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року - змінити з мотивів відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко