ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/14874/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Кравченко Є.Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.03.2019 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078);
зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.03.2019 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2019 за весь час затримки виплати.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року позов задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця підвищення грошового забезпечення для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця підвищення грошового забезпечення для розрахунку індексації - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 01.03.2019 відповідно до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 01.03.2019 з розрахунку 324,95 грн щомісячно відповідно до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078;
у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що останнє підвищення посадових окладів військовослужбовців до спірного періоду відбулося з 01 січня 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, наступне - лише з 01 березня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, тому з 01 грудня 2015 року місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача, є січень 2008 року. Установивши, що розмір підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року (4138,20 грн) є меншим за суму можливої індексації, що склалася у цьому місяці (4463,15 грн), суд дійшов висновку про наявність у позивача права на індексацію-різницю в розмірі 324,95 грн щомісячно до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. Доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду суд відхилив, застосувавши до спірних правовідносин частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ. У задоволенні вимоги про компенсацію втрати частини доходів суд відмовив як передчасної, оскільки спірні суми індексації позивачу не нараховувалися і не виплачувалися.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та ухвалення рішення без додержання норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що: у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач нараховував позивачу індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця грудень 2014 року - місяця підвищення грошового забезпечення позивача, керуючись Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком № 1078, постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 та правовою позицією Міністерства соціальної політики України, викладеною у листі від 14 червня 2016 року № 263/10/136-16; правовідносини щодо нарахування індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 01.03.2019 не були спірними, відповідач надав суду всі наявні документи про періоди та суми нарахованих позивачу індексації і грошового забезпечення, чим виконав вимоги частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України; позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки про розміри нарахованої індексації та застосовані базові місяці дізнався з довідок про грошове забезпечення, отриманих 11 березня 2019 року та 13 травня 2019 року, а до суду звернувся лише 11 листопада 2024 року без подання заяви про поновлення строку; суд першої інстанції всупереч частині четвертій статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України не надав мотивованої оцінки цим доводам та безпідставно не застосував наслідки, передбачені частиною четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на посаді начальника квартирно-експлуатаційної служби. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 09 січня 2019 року № 1 позивача звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), а згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 березня 2019 року № 58 з 01 березня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У період проходження служби відповідач нараховував і виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення: за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - із застосуванням базового місяця грудень 2014 року, за період з 01.03.2018 по 01.03.2019 - із застосуванням базового місяця березень 2018 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками-розрахунками про нарахування та виплату грошового забезпечення й індексації за 2016- 2019 роки і не заперечується сторонами.
26 вересня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 01.03.2019 - з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Листом від 31 жовтня 2024 року № 2059 відповідач повідомив про відсутність підстав для додаткового нарахування індексації та компенсації. Уважаючи бездіяльність відповідача протиправною, 11 листопада 2024 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про компенсацію втрати частини доходів учасниками справи не оскаржується, тому в цій частині колегією суддів не переглядається.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з абзацом другим частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. За статтею 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення), у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Статтею 4 цього ж Закону передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок № 1078, який з 01 грудня 2015 року діє у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків; обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Отже, з 01 грудня 2015 року відправною точкою для обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, а зростання доходу за рахунок інших постійних складових без підвищення окладу на визначення такого місяця не впливає.
Розміри посадових окладів військовослужбовців у спірний період визначалися постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01 січня 2008 року і діяла до 01 березня 2018 року - дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено нові розміри посадових окладів. У проміжку між січнем 2008 року та березнем 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, не змінювалися.
А отже, місяцями, за якими здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, є січень 2008 року та березень 2018 року; жоден інший місяць у цьому проміжку, включно з груднем 2014 року, базовим бути не може.
У постанові від 01 травня 2026 року у справі № 320/7635/22 Верховний Суд зазначив: «у спірному періоді (з 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року) повноваження державних органів щодо визначення «місяця підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними Постановою № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 200/9297/19-а та від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20, за якими січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 грудня 2015 року до встановлення нових розмірів посадових окладів у березні 2018 року.
Грудень 2014 року, на який посилається апелянт, не був місяцем підвищення посадового окладу позивача, оскільки оклади військовослужбовців у цей час визначалися постановою № 1294 і не переглядалися; зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових за правилами пункту 5 Порядку № 1078 у редакції, чинній з 01 грудня 2015 року, не змінює місяця, за яким обчислюється індекс споживчих цін. Лист Міністерства соціальної політики України від 14 червня 2016 року № 263/10/136-16 не є нормативно-правовим актом, має інформаційний характер і не може змінювати правил індексації, встановлених Порядком № 1078. А отже, перший довід апеляційної скарги є безпідставним, а висновок суду першої інстанції про застосування січня 2008 року як базового місяця для періоду з 01.01.2016 по 28.02.2018 - правильним.
Щодо індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 01.03.2019 колегія суддів зазначає таке.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 року, передбачають: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу; якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 встановлює, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації.
У постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 Верховний Суд зазначив: «З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці».
Розвиваючи цей висновок, у постанові від 01 травня 2026 року у справі № 320/7635/22 Верховний Суд зазначив: «з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу»; сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078); повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
З довідки відповідача про розміри грошового забезпечення позивача (а.с.39) установлено, що грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року становило 9625,90 грн, у березні 2018 року - 13764,10 грн, тож розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року склав 4138,20 грн. Цей розмір апелянт не оспорює - навпаки, сам наводить його в апеляційній скарзі. Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року становить 4463,15 грн (1762,00 грн Ч 253,30 % / 100). Оскільки розмір підвищення доходу (4138,20 грн) є меншим за суму можливої індексації (4463,15 грн), у позивача з березня 2018 року виникло право на індексацію-різницю в розмірі 324,95 грн щомісячно (4463,15 грн ? 4138,20 грн) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби, тобто до 01 березня 2019 року.
Матеріалами справи підтверджується, що індексацію-різницю в зазначеному розмірі відповідач позивачу не нараховував і не виплачував: за довідками-розрахунками за 2018- 2019 роки позивачу нараховувалася лише поточна індексація, обчислена від нового базового місяця березень 2018 року (71,08 грн за період з 01.03.2018 та 146,50 грн з 01.01.2019).
Надання відповідачем суду довідок про періоди та суми нарахованої індексації, на що посилається апелянт у другому доводі скарги, підтверджує лише розміри фактично нарахованих сум, але не спростовує встановленого судом факту ненарахування індексації-різниці, право на яку прямо передбачене абзацами 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078. За частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування індексації-різниці відповідач не довів. Таким чином, другий довід апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовує.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.
За частинами першою - третьою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами; для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено у новій редакції, якою строк звернення до суду за вирішенням трудового спору обмежено трьома місяцями.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 зазначено, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 Верховний Суд зазначив, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, то правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України у попередній редакції, а у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ. Зміни, які обмежують строк звернення до суду з трудовими спорами трьома місяцями, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року, - для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення до суду без обмеження у часі згідно з попередньою редакцією закону.
Спірні правовідносини стосуються індексації грошового забезпечення - складової оплати праці позивача - за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2019 року; зі служби позивача звільнено 01 березня 2019 року. Усі юридично значимі події відбулися до 19 липня 2022 року, тому до спірних правовідносин застосовується частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, яка не обмежувала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) будь-яким строком. За таких обставин обізнаність позивача з розмірами нарахованої індексації з довідок, отриманих у березні та травні 2019 року, на яку посилається апелянт, правового значення для висновку про дотримання строку звернення до суду не має, а підстави для застосування наслідків, передбачених частиною четвертою статті 123 КАС України, відсутні.
Безпідставним є і твердження апелянта про порушення судом першої інстанції частини четвертої статті 246 КАС України: мотивувальна частина оскаржуваного рішення містить окремий блок оцінки доводів відповідача щодо строку звернення до суду, за результатами якої суд виснував про застосування до спірних правовідносин статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ. Незгода апелянта з цією оцінкою не свідчить про її відсутність. До того ж за частиною другою статті 317 КАС України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. А отже, третій довід апеляційної скарги також є безпідставним.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 77, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
Є.Д. Кравченко
(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)