ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/7433/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Кравченко Є.Д.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року позов задоволено частково:
визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.11.2023№ 254150027615, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV;
зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.07.2000 по 31.07.2000, з 01.09.2000 по 28.02.2001, з 01.12.2001 по 28.02.2002 у Відкритому акціонерному товаристві «Чернігівська меблева фабрика» на посаді опоряджувальника виробів з дерева та зарахувати період з 27.07.1987 по 06.02.2002 у Відкритому акціонерному товаристві «Чернігівська меблева фабрика» на посаді опоряджувальника виробів з дерева до спеціального (пільгового) стажу роботи, що дає право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.11.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах;
в решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що на дату звернення із заявою про призначення пенсії позивачка не досягла передбаченого статтею 114 Закону № 1058-IV пенсійного віку, а тому право на пенсію у неї не виникло. Крім того, апелянт вважає, що окремі періоди роботи не підлягають зарахуванню до пільгового та страхового стажу через відсутність належних підтвердних документів і відомостей про сплату страхових внесків. Також апелянт посилається на неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду щодо підтвердження стажу роботи, чинність статті 114 Закону № 1058-IV та допущені судом порушення норм процесуального права при вирішенні спору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 10.11.2023 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке рішенням від 15.11.2023 № 254150027615 у призначенні пенсії відмовило.
Відмову мотивовано тим, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.07.2000 по 31.07.2000, з 01.09.2000 по 28.02.2001 та з 01.12.2001 по 28.02.2002, оскільки записи трудової книжки не підтверджені відомостями про сплату страхових внесків у Реєстрі застрахованих осіб, а до пільгового стажу не зараховано період роботи з 27.07.1987 по 06.02.2002 у Відкритому акціонерному товаристві «Чернігівська меблева фабрика» на посаді опоряджувальника виробів з дерева через відсутність уточнюючої довідки про пільговий характер роботи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 закріплене статтею 114 Закону № 1058-IV.
За пунктом 2 частини другої цієї статті така пенсія призначається жінкам після досягнення 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.
Посада опоряджувальника виробів з деревини, зайнятого на роботах із застосуванням лакофарбових матеріалів, що містять шкідливі речовини не нижче третього класу небезпеки, віднесена до Списку № 2 пунктом 21.6.2«а» розділу 21 списків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36.
Зайнятість ОСОБА_1 на цій посаді у період з 27.07.1987 по 06.02.2002 підтверджена записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , довідкою архівного відділу виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 07.11.2023 № 1818/17.1-12, а також довідкою арбітражного керуючого Танської Т.Ю., яка засвідчує, що позивачка працювала опоряджувальником виробів з деревини, зайнятим на роботах із застосуванням лакофарбових матеріалів не нижче третього класу небезпеки, з посиланням на наказ № 140 від 20.07.1987 та наказ № 6-К від 06.02.2002. Остання довідка прямо підтверджує пільговий характер роботи. А отже довід апелянта про відсутність документа, що уточнює такий характер, спростовується матеріалами справи.
По суті відповідач наполягає на тому, що пільговий стаж не може бути зарахований без результатів атестації робочих місць. Колегія суддів вважає такі доводи помилковими та зазначає, що у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду зазначила, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а відповідальність за непроведення атестації покладається на власника підприємства, а не на працівника; контролюючу функцію щодо проведення атестації виконує держава в особі відповідних контролюючих органів. Цю позицію Верховний Суд послідовно застосовує, зокрема у постанові від 12.11.2025 у справі № 160/25181/24, де додатково зазначив, що уточнююча довідка потрібна лише у двох випадках - за відсутності трудової книжки як такої або відповідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
ОСОБА_1 , працюючи на посаді, віднесеній до Списку № 2, не мала жодних повноважень впливати на своєчасність проведення атестації свого робочого місця. Перекласти на неї наслідки бездіяльності роботодавця означало б покласти на працівника надмірний індивідуальний тягар і позбавити його конституційного права на соціальний захист. Таким чином, суд першої інстанції правильно зарахував період роботи з 27.07.1987 по 06.02.2002 до пільгового стажу за Списком № 2.
Не зараховуючи до страхового стажу періоди роботи 2000- 2002 років, відповідач послався на відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків.
Суд зазначає, що обов`язок нарахування та сплати страхових внесків і відповідальність за їх несплату закон покладає на страхувальника, тобто на роботодавця, а не на застраховану особу. Несплата роботодавцем страхових внесків не може бути підставою для незарахування відповідного періоду до страхового стажу, якщо факт роботи підтверджено належними доказами.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 400/2492/24, у якій Верховний Суд, пославшись на свої постанови у справах № 490/12392/16-а, № 688/947/17, № 144/669/17 та № 340/1454/21, наголосив, що працівник не повинен нести негативних наслідків за невиконання роботодавцем обов`язку зі сплати внесків, а відсутність відомостей у реєстрі не є самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи.
ОСОБА_1 працювала на меблевій фабриці працівницею і страхувальником у розумінні Закону № 1058-IV не була, а тому відповідальність за стан сплати внесків на неї покладена бути не може. Таким чином, суд першої інстанції правомірно зарахував спірні періоди 2000- 2002 років до страхового стажу.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 155/1180/17 є безпідставним, оскільки фактичні обставини в зазначеній справі не є релевантними. У ній особа подала трудову книжку, записи в якій не були засвідчені печаткою роботодавця, а печатка була відсутня й на титульній сторінці, через що книжку визнано не оформленою в установленому порядку. У цій справі трудова книжка ОСОБА_1 оформлена належно, її записи відповідач як дефектні не оспорює, а зайнятість додатково підтверджена архівною довідкою та довідкою арбітражного керуючого.
Окремої оцінки потребує довід відповідача про недосягнення позивачкою 55-річного віку, оскільки суд першої інстанції цей довід не розглядав. Колегія суддів погоджується з тим, що стаття 114 Закону № 1058-IV є чинною і не охоплювалася предметом конституційного контролю за Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020. На це правильно вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20: зміни до Закону № 1058-IV щодо доповнення його статтею 114 внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017, тобто раніше ухвалення зазначеного Рішення Конституційного Суду України, а тому підстав стверджувати про повторне запровадження неконституційного регулювання немає. Вимога про досягнення 55 років для жінок, передбачена пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, є застосовною.
Разом з тим зазначена обставина рішення суду першої інстанції не спростовує. Суд першої інстанції не зобов`язував відповідача призначити пенсію - у цій позовній вимозі відмовлено, але зобов`язав повторно розглянути заяву ОСОБА_1 .
Відповідно до частини другої статті 45 Закону № 1058-IV подання заяви до досягнення пенсійного віку не є підставою для відмови у призначенні пенсії, а є підставою для її призначення з дня, що настає за днем досягнення відповідного віку. На цю особливість прямо звернув увагу Верховний Суд у згаданій постанові від 08.10.2025 у справі № 400/2492/24.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і досягла 55 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто на час повторного розгляду заяви вікова умова є виконаною. А отже належним способом захисту є саме повторний розгляд заяви, а не передчасне призначення пенсії, що суд першої інстанції й забезпечив.
Безпідставним є й довід про неправильно обраний спосіб захисту з посиланням на пункт 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7. Суд першої інстанції застосував один спосіб захисту - скасування рішення відповідача, - а не одночасно скасування та визнання нечинним. Скасування акта застосовується тоді, коли він не породжує правових наслідків від моменту прийняття, а саме таким є рішення про відмову у призначенні пенсії, оскільки воно жодних прав за позивачкою не породило. Таким чином, спосіб захисту обрано правильно.
Доводи про порушення статей 90 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України конкретного порушення не виявляють. Суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив надані докази, надав оцінку аргументам сторін, а ухвалене ним рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 34, 77, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
Є.Д. Кравченко
(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)