ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/16088/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Ключкович В.Ю.,
Кравченко Є.Д.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати пункти 3 і 3.1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 лютого 2022 року № 3, а також зобов`язати відповідача сформувати та надати йому довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за встановленою формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач ігнорує письмові звернення позивача про видачу довідки за додатком 6, а також тим, що стосовно нього сформовано наказ про самовільне залишення військової частини, про існування якого позивач до квітня 2024 року не знав, з ним не ознайомлювався, пояснення в нього не відбирались, а сам наказ є незаконним і таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ, у якому відображено опис залишення позивачем пункту постійної дислокації, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що безпосередньо породжує правові наслідки, оскільки за вказаним фактом зобов`язано провести службове розслідування, яке й мало підтвердити відповідні обставини, а реальним наслідком стало дисциплінарне стягнення наказом від 15 липня 2024 року № 69, який предметом спору не є. Щодо довідки суд зазначив, що за відсутності позивача в журналі бойових дій та бойових розпорядженнях у відповідача немає визначених законом підстав для її складення, а позивач не позбавлений можливості звернутися до міжвідомчої комісії для вирішення питання про надання статусу учасника бойових дій на підставі свідчень свідків.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що: 1) оскаржуваний наказ сформовано 26 лютого 2022 року, тобто в день його зарахування на службу і раніше, ніж відповідач узагалі міг знати про залишення кимось місця служби, адже рапорт-підставу для службового розслідування складено лише 16 травня 2022 року - майже через три місяці; 2) визначальною ознакою встановлення факту самовільного залишення військової частини є доведення вини військовослужбовця, яку на 26 лютого 2022 року не встановлено, оскільки службове розслідування на той час не проводилося; 3) його не ознайомлено зі спірним наказом, актом службового розслідування та наказом про дисциплінарне стягнення, пояснення в нього не відбирались, а наказ про зняття з нього статусу особи, яка самовільно залишила частину, не виносився; 4) журнал бойових дій Військової частини НОМЕР_1 відповідач суду не надав, а відсутність у ньому прізвища позивача є наслідком порушення відповідачем порядку ведення документації; 5) ІНФОРМАЦІЯ_1 не обліковує його як особу, яка самовільно залишила військову частину; 6) уся територія Чернігівської області була визначена районом активних бойових дій у період з 24 лютого по 3 квітня 2022 року.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 проти її задоволення заперечує та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач наполягає на тому, що підтвердити безпосередню участь позивача у заходах із забезпечення оборони він не має підстав, оскільки відомості про позивача в журналі бойових дій та бойових розпорядженнях командира частини відсутні, а оскаржуваний наказ не створює для позивача негативних наслідків і не впливає на зміну чи припинення його прав.
Колегія суддів встановила, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 лютого 2022 року № 3 позивача зараховано в розпорядження командира частини, а пунктом 3.1 цього ж наказу його визнано таким, що самовільно залишив пункт постійної дислокації з 26 лютого 2022 року, знято з усіх видів забезпечення та вирішено провести службове розслідування за фактом залишення пункту постійної дислокації. На підставі рапорту полковника ОСОБА_2 (вхідний № 216/в/22 від 16 травня 2022 року) наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 травня 2022 року № 140 призначено службове розслідування, за результатами якого 15 липня 2022 року складено акт. Наказом від 15 липня 2024 року № 69 на позивача за самовільне залишення місця служби накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
У відповідь на адвокатський запит Військова частина НОМЕР_1 листом від 6 квітня 2024 року № 766з повідомила, що позивач рапортів до частини не подавав і відповідні рішення не приймались, а також що згідно з наказом від 26 лютого 2022 року № 3 позивач обліковується як особа, яка самовільно залишила військову частину. За повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач на обліку як особа, яка самовільно залишила військову частину чи місце служби, не перебуває. З 28 лютого 2023 року позивач проходить військову службу на посаді головного сержанта протитанкового взводу роти вогневої підтримки у складі іншої військової частини.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву та відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Щодо вимоги про визнання протиправними та скасування пунктів 3 і 3.1 наказу від 26 лютого 2022 року № 3 колегія суддів виходить із такого.
За приписами пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - це акт суб`єкта владних повноважень, що стосується прав або інтересів визначеної особи, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Оскаржуваний наказ у частині пунктів 3 і 3.1 містить облікову констатацію залишення позивачем пункту постійної дислокації та підставу для проведення службового розслідування, яке й мало встановити обставини такого залишення. Самостійних правових наслідків для позивача цей наказ не породжує: реальним правовим наслідком стало накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани наказом від 15 липня 2024 року № 69, що в цій справі не оскаржується. Після 26 лютого 2022 року позивач продовжив проходження військової служби, з 28 лютого 2023 року - у складі іншої військової частини, а ІНФОРМАЦІЯ_1 його як особу, яка самовільно залишила військову частину, не обліковує, що підтверджує відсутність реального порушення прав позивача оскаржуваним наказом.
У постанові від 30 травня 2025 року у справі № 620/4675/22 Верховний Суд зазначив, що "складення і затвердження висновку службового розслідування не утворює наслідків, які б можна було розцінити як притягнення до дисциплінарної відповідальності", а дії щодо призначення та проведення службового розслідування не є предметом спору.
А отже, доводи апелянта про те, що спірний наказ сформовано раніше за рапорт і за акт службового розслідування та без встановленої вини, стосуються процедури службового розслідування й обґрунтованості дисциплінарного стягнення, накладеного наказом від 15 липня 2024 року № 69, який у цій справі не оскаржується, і на правильність висновку суду першої інстанції в цій частині не впливають.
З тих самих мотивів не впливають на цей висновок і доводи апелянта про неознайомлення його зі спірним наказом, актом службового розслідування та наказом про дисциплінарне стягнення і про невідібрання в нього пояснень: ці обставини стосуються порядку проведення службового розслідування та накладення дисциплінарного стягнення наказом від 15 липня 2024 року № 69, який предметом цього спору не є.
Таким чином, у частині вимоги про визнання протиправними та скасування пунктів 3 і 3.1 наказу від 26 лютого 2022 року № 3 рішення суду першої інстанції є правильним, а апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про зобов`язання сформувати та надати довідку за додатком 6 колегія суддів виходить із такого.
Підставою для надання особі, зазначеній у пункті 25 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статусу учасника бойових дій є довідка за встановленою формою, видана командиром (начальником) військової частини, у взаємодії з якою особа брала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, на підставі бойових донесень, журналів бойових дій, бойових наказів (розпоряджень), книг служби та інших визначених документів.
Такі документи оформлює і зберігає військова частина, а не військовослужбовець, а тому їх відсутність у позивача чи невнесення до них його прізвища не може бути підставою для відмови у видачі довідки.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні в нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Журнал бойових дій Військової частини НОМЕР_1 та бойові розпорядження її командира за період з 26 лютого по 4 березня 2022 року відповідач суду не надав, обставин участі позивача у заходах із забезпечення оборони по суті не спростував, чим покладеного на нього обов`язку не виконав. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для складення довідки, зроблений без дослідження зазначених первинних документів і з покладенням тягаря доказування на позивача, є передчасним.
У постанові від 4 грудня 2025 року у справі № 380/11367/23 Верховний Суд зазначив, що "відповідальність за достовірність діловодства у військовій частині, правильність оформлення наказів командира та інших документів, що підтверджують факт перебування позивача в зоні бойових дій, покладено на військову частину", а дослідження цих доказів та перевірка відповідних обставин мають значення у разі оскарження відмови надати довідку з подальшим зобов`язанням її видати. Позивач у цій справі заявив саме таку вимогу - про зобов`язання надати довідку, а отже, суд першої інстанції мав дослідити обставини участі позивача у заходах із забезпечення оборони та відповідальність військової частини за документування, а не відмовляти у позові з підстав відсутності в позивача відповідних документів.
Водночас встановлення факту участі та складення довідки за додатком 6 належить до повноважень командира військової частини і здійснюється на підставі первинних документів, що перебувають у її розпорядженні. Суд не вправі підмінити військову частину та самостійно посвідчити участь позивача в заходах із забезпечення оборони. А отже, належним способом захисту порушеного права в цій справі є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду питання про видачу довідки та зобов`язання її повторно розглянути це питання з урахуванням висновків цієї постанови.
Посилання апелянта на те, що у період з 24 лютого по 3 квітня 2022 року вся територія Чернігівської області була віднесена до районів активних бойових дій, не впливає на наведений висновок, оскільки ця обставина лише характеризує обстановку, в якій виконувалися завдання. Натомість факт безпосередньої участі конкретного військовослужбовця має підтверджуватися первинними документами військової частини та підлягає перевірці під час повторного розгляду питання про видачу відповідної довідки.
Таким чином, у частині вимоги про зобов`язання надати довідку рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цієї вимоги.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню: рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про надання довідки з ухваленням у цій частині нового рішення, а в решті - залишенню без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 сформувати та надати довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду питання про видачу ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за формою згідно з додатком 6 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання про видачу ОСОБА_1 зазначеної довідки з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: В.Ю. Ключкович
Є.Д. Кравченко
(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)