ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 823/1520/15 Суддя першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Файдюка В.В.,
суддів: Аліменка В.О., Мєзєнцева Є.І.,
при секретарі Масловській К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, третя особа - Черкаська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання незаконним та скасування рішення, стягнення коштів, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - відповідач, Управління МВС України в Черкаській області), третя особа - Черкаська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України (далі - третя особа), в якому просила:
- скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 151 о/с від 03.06.2015 в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 , слідчого СВ Придніпровського РВ в м. Черкаси Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області;
- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час її вимушеного прогулу з 03.06.2015 по дату винесення судом рішення.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі №712/2140/15-к по кримінальному провадженню відносно ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 372 Кримінального кодексу України.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання в судовому засіданні з викликом (повідомленням) учасників справи.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.03.2025, зокрема, замінено відповідача Управління МВС України в Черкаській на Міністерство внутрішніх справ України.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2025 скасовано ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 в частині заміни відповідача Управління МВС України в Черкаській на Міністерство внутрішніх справ України.
Ухвалою суду від 22.07.2025 замінено відповідача у справі - Управління МВС України в Черкаській області на Головне управління Національної поліції в Черкаській області (18001, м. Черкаси, вул. Смілянська, 57).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що вина позивача повинна бути доведена відповідачем у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом, чого матеріали цієї адміністративної справи не містять. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ начальника УМВС України в Черкаській області №151 о/с від 03.06.2015 про звільнення ОСОБА_1 , старшого слідчого СВ Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС в Черкаській області згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» є протиправним та підлягає скасуванню. Також, враховуючи, що Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області припинило свою діяльність як юридична особа, за відсутності можливості поновлення позивачки на попередній посаді, суд на підставі ст. 240-1 КЗпП України дійшов висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Національної поліції в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату (середній заробіток) за весь час вимушеного прогулу.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на ухвалу Придніпровського районного суду м: Черкаси від 15.05.2024 у справі №712/2140/15-к, не досліджував обставини, які були встановлені у цій ухвалі у розумінні «вчинення позивачкою кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 372 Кримінального кодексу України», а лише констатував факт про звільнення останньої від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 KK України, проте залишив поза увагою, що вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. Крім того, зауважив, що одним із визначальних питань для вирішення цього публічно-правового спору є встановлення обставин вчинення ОСОБА_1 конкретних дій, які полягають у сприянні своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, які можуть слугувати підставою для звільнення такої особи за приписами Закону України «Про очищення влади». Також, судом першої інстанції не враховано, що підставою звільнення ОСОБА_1 слугували відомості, зазначені в особовій справі про її перебування на відповідній посаді та складення повідомлення про підозру завідомо не винним учасникам мирної громадської акції «Євромайдан», тобто причетність до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_5, а саме: перешкоджання громадянам у реалізації їх прав на мирні зібрання під час мирної громадської акції «Євромайдан» (січень 2014 року).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ НП в Черкаській області, встановлено строк для подачі відзиву та витребувано справу з Чернігівського окружного адміністративного суду.
Відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ГУ НП в Черкаській області у встановлений судом строк не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 11 серпня 2026 року.
У судовому засіданні представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з викладених у ній мотивів і підстав.
Позивач і третя особа, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ, зокрема, з 07.02.2014 на посаді слідчого СВ Придніпровського районного управління УМВС України в Черкаській області.
За результатами службового розслідування з перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» стосовно лейтенанта міліції ОСОБА_1 було складено висновок, затверджений начальником Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області 03.06.2015.
У висновку службового розслідування встановлено, що на виконання вимог Закону України «Про очищення влади», постанови Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади», розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1025-р «Про затвердження плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади» та наказу УМВС від 01.04.2015 №657 в УМВС України в Черкаській області було розпочато перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Згідно затвердженого графіку 20 квітня 2015 року в Придніпровському РВ в м. Черкаси УМВС було розпочато перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» стосовно особового складу даного райвідділу. На осіб, які підлягали перевірці, були направлені запити про проведення перевірки до відповідних органів, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 уповноважені на проведення перевірки. Зокрема, запити були направлені на слідчого СВ Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області лейтенанта міліції ОСОБА_1. Під час проведення перевірки було з`ясовано, що 23.01.2014 СВ Соснівським РВ в м. Черкаси УМВС внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкрито кримінальне провадження № 1201425[телефон приховано] за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 341 КК України, за фактом організації масових заворушень та захоплення адміністративних будівель в місті Черкаси. Наступного дня, 24.01.2014, ОСОБА_1 повідомлено про підозру гр. ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 341 КК України. Також, ОСОБА_1. 25.01.2014 склала та підписала клопотання до Соснівського районного суду міста Черкаси Черкаської області про обрання підозрюваному ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та цього ж дня, за погодженням з процесуальним прокурором Ковтуном А.В. , передала вказане клопотання до Соснівського районного суду м. Черкаси. В результаті чого ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. 24.01.2015 слідчим відділом прокуратури Черкаської області були складені повідомлення про підозру слідчому СВ Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС лейтенанту міліції ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 371 КК України. 03.06.2015 від прокуратури Черкаської області на адресу Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС надійшов лист за № 06/2-310вих15) (т. 1 а.с. 221), згідно якого встановлено, що стосовно ОСОБА_1 органами прокуратури проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні, в результаті якого до суду в порядку ст. 293 КПК України скерований обвинувальний акт. ОСОБА_1 звинувачується у затриманні громадян під час акцій протесту Революції Гідності, які у відповідності до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» були звільнені від кримінальної відповідальності.
На підставі викладеного, враховуючи, що дії лейтенанта міліції ОСОБА_1 органами прокуратури були визнані як такі, що підпадають під дію пункту 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади», за результатами службового розслідування у Висновку запропоновано клопотати перед УМВС про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ відповідно до Закону України «Про очищення влади» (т. 1 а.с. 219-220).
Так, начальником Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області було оформлено подання про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за ст. 62 п. «А» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (т. 1 а.с. 222-223).
Крім того, начальником Управління МВС України в Черкаській області складено довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» (т. 1 а.с. 30), в якій встановлено, що до ОСОБА_1 застосовуються заборони, передбачені ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», як до працівника правоохоронного органу, який брав участь у затриманні осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Законів України від 29 січня 2014 року № 737-VII «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» і від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».
Відповідно до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 03 червня 2015 року «По особовому складу» № 151о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) з посади слідчого СВ Придніпровського РВ м. Черкаси УМВС в Черкаській області.
Як вбачається із наказу від 03.06.2015 № 151о/с, звільнення ОСОБА_1 відбулося згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» та п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Вважаючи зазначений наказ про звільнення з посади протиправним, а своє право на працю порушеним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Особи, зазначені у частинах третій, п`ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
Заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема, працівника правоохоронного органу, який брав участь у затриманні осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VII.
Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 у справі № 813/7910/14 зауважив, що відсутність у Законі України «Про очищення влади» процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній від 15 грудня 2017 року).
Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Судовою колегією враховується, що відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 15 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами.
Приписи ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори» визначають, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно із ст. 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04.08.1961, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
За правилами статті 4 згаданої Конвенції будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики.
Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників не повинно допускати дискримінацію у праці.
Наведеними вище положеннями Закону України «Про очищення влади» фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору та застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України «Про очищення влади».
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.
З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства, на переконання судової колегії, приписи ст. 3 Закону України «Про очищення влади» мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст. 1 Закону України «Про очищення влади», якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов`язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
При цьому, при застосуванні до особи положень Закону мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року передбачено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.
У пункті «а» частини 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 № 111 передбачено, що термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), що була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, та відповідно вже згаданих вище норм є частиною національного законодавства, вказує у статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Матиєк проти Польщі»).
У рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14.02.2006 № 57986/00 Європейський суд з прав людини постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.
Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів.
Згідно із ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30.09.2004). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978, п. 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі «SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (), заява № 49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги)).
Крім того, Європейський Суд з прав людини у постанові по справі «Полях та інші проти України» дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_5 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.
У розрізі наведеного судова колегія звертає увагу, що 24.01.2015 слідчим відділом прокуратури Черкаської області були складені повідомлення про підозру слідчому СВ Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС лейтенанту міліції ОСОБА_1. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 371 КК України.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.05.2024 у справі № 712/2140/15-к, яка набрала законної сили 23.05.2024, клопотання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 372 КК України про закриття кримінального провадження задоволено.
Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201525[телефон приховано] від 18.02.2015, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 372 КК України - закрито на підставі ст. 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності).
Звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачену у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 372 КК України, на підставі ст. 49 КК України.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ начальника УМВС України в Черкаській області №151 о/с від 03.06.2015 про звільнення ОСОБА_1 , старшого слідчого СВ Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС в Черкаській області згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки вина позивача повинна бути доведена відповідачем у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом, чого матеріали цієї адміністративної справи не містять.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23 дійшла висновку, що у результаті закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально-караного діяння. Адже кримінальний процесуальний закон зобов`язує суд розглянути клопотання сторони захисту про таке звільнення невідкладно. У разі розгляду такого клопотання без проведення повного судового розгляду суд не може констатувати винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вина позивача не була доведена, оскільки як вже було зазначено вище, закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України не констатує невинуватість ОСОБА_1 .
У контексті наведеного колегія суддів підкреслює, що ОСОБА_1 , подаючи заяву про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, будучи публічною посадовою особою не намагалася довести свою невинуватість, а лише скористалась правом закриття кримінального провадження з підстав, передбачених ст. 49 КК України, за наявності згоди на звільнення на підставі спливу строків давності.
За таких обставин, суд першої інстанції, посилаючись в оскаржуваному рішенні на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.05.2024 у справі №712/2140/15-к, не досліджував обставини, які були встановлені у цій ухвалі у розумінні вчинення позивачем кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 372 Кримінального кодексу України», а лише констатував факт про звільнення останньої від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України, проте залишив поза увагою що вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.
Більше того, суд апеляційної інстанції зауважує, що на час прийняття спірного у цій справі наказу від Прокуратури Черкаської області на ім`я начальника Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області надійшов лист від 03.06.2015 №06/2-310вих15 про направлення до суду в порядку ст. 293 КПК України обвинувального акта, зокрема, щодо ОСОБА_1 .
Викладене, з урахуванням встановлених вище обставин, а також з огляду на зміст висновку службового розслідування від 03.06.2015 та довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», дає підстави для висновку, що відповідачем при вирішення питання про звільнення позивача на підставі положень Закону України «Про очищення влади» було дотримано вимоги щодо індивідуальної відповідальності особи.
Як убачається з матеріалів справи, до ОСОБА_1 застосовувалися заборони, передбачені ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», як до працівника правоохоронного органу, який брав участь у затриманні осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Законів України від 29 січня 2014 року № 737-VII «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» і від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».
Так, стаття 39 Конституції України установлює, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.
У рішенні від 19 квітня 2001 року у справі № 1-30/2001 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини 1 статті 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.
Право на мирні зібрання закріпленні у статтях міжнародного законодавства, зокрема:
- статті 20 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, за якою кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій;
- статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08 ) від 19 жовтня 1973 року, за якою визнається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров`я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб;
- статті 11 Конвенції, яка установлює, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об`єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави;
- статті 12 Хартії основних прав Європейського Союзу від 07 грудня 2000 року вказано: «кожна людина має право на свободу мирних зібрань та на свободу асоціації з іншими особами на всіх рівнях, зокрема, в політичній, профспілковій і суспільній сфері життя, що передбачає право кожної людини створювати спільно з іншими профпілки та вступати до них для захисту своїх інтересів».
Також, колегія суддів враховує, що чинним законодавством України передбачено обов`язкове для всіх службовців публічної служби (у тому числі й військовослужбовцям та працівникам правоохоронних органів) складання присяги на вірність Україні та українському народу, а також встановлення юридичної відповідальності за порушення такої присяги.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що передбачуваність наслідків власної діяльності посадової особи, як носія державної влади, є невід`ємним елементом відповідальності такої посадової особи, покладеної на неї саме Конституцією України. А тому вчиняючи умисно незаконні дії, які спрямовані на перешкоджання проведення мирних зібрань, ОСОБА_1 повинна була передбачувати і усвідомлювати наслідки таких дій.
Водночас, з матеріалів справи убачається, що ані під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції позивач не навела жодного аргументу щодо відсутності вини у вчиненні нею дій та(або) прийняття рішення чи бездіяльність, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки й оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний наказ відповідача відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить пропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що не є порушенням статті 8 Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №826/17974/14.
Оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення в частині, то в цій частині позовні вимоги задоволенню також не підлягають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції й у зазначеній частині.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, третя особа - Черкаська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання незаконним та скасування рішення, стягнення коштів відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.
Головуючий суддя В.В. Файдюк
Судді В.О. Аліменко
Є.І. Мєзєнцев
Повне судове рішення виготовлено 11 серпня 2026 року.