ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/4662/25 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Кравченко Є.Д.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Чернігівської митниці на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Радікал» до Чернігівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Радікал" звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівської митниці, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення Чернігівської митниці про коригування митної вартості товарів від 12.03.2025 № UA102000/2025/000010/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102020/2025/000022.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано рішення Чернігівської митниці про коригування митної вартості товарів від 12.03.2025 № UA102000/2025/000010/2; визнано протиправною та скасовано картку відмови № UA102020/2025/000022; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської митниці на користь товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що подані декларантом документи дають змогу ідентифікувати поставлений товар та підтверджують заявлену митну вартість за ціною договору, а митний орган не зазначив конкретних обставин, які стали підставою для коригування, і не довів наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих відомостей. Клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу суд відхилив, визнавши заявлений розмір таких витрат обґрунтованим і співмірним.
Не погодившись з рішенням, Чернігівська митниця подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а в разі відсутності підстав для скасування - змінити резолютивну частину рішення в частині зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та не з`ясував умови поставки товару, які мають значення для визначення складових митної вартості. Зокрема, скаржник вказує, що платіжні інструкції в іноземній валюті від 11.12.2024 № 12 та від 19.12.2024 № 13 містять посилання лише на контракт без зазначення інвойсу чи додатку, при цьому за цим самим контрактом товар уже імпортувався на митну територію України у лютому 2025 року. Крім того, зазначені платіжні інструкції не містять відміток банку та підпису відповідальної особи платника, а сума контракту визначається не самим контрактом, а його додатками. Також, на думку апелянта, інвойс від 18.12.2024 № EXP/VP/41/2024-25 не містить реквізитів контракту та відповідного додатку. Апелянт також зазначає, що до митної вартості не включено витрати на оформлення транзитної декларації Т1 № 25PL322080NS9JKKM5, а виокремити їх із рахунку на оплату від 07.03.2025 № 563 неможливо. Крім того, заявка на організацію транспортно-експедиційних послуг була подана лише після витребування митним органом, хоча відповідно до умов договору транспортного експедирування є його невід`ємною частиною. Скаржник також звертає увагу, що у залізничній накладній (дорожній відомості) від 02.03.2025 № 01453 станцією відправлення зазначено Szczebreszyn LHS, а не Гданськ, при цьому відстань між зазначеними станціями становить близько 600 км, що, з огляду на умови поставки FOB, впливає на визначення митної вартості товару. На думку апелянта, подані декларантом додаткові документи не усунули обґрунтованих сумнівів митного органу щодо правильності визначення митної вартості, оскільки цінова довідка СПД ОСОБА_1 від 11.03.2025 не містить посилань на джерела інформації та цінових пропозицій щодо аналогічного товару, а заявка на організацію транспортно-експедиційних послуг від 15.12.2024 № 5, як стверджує митний орган, має ознаки внесення змін із використанням графічних редакторів. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував положення частини другої статті 52, частини другої статті 53 та частини другої статті 58 Митного кодексу України, а також безпідставно дійшов висновку про неправомірне використання митним органом цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи, тоді як така інформація була використана лише після невизнання заявленої декларантом митної вартості. Також скаржник не погоджується з вирішенням судом питання про розподіл судових витрат, зазначаючи, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та стягнув їх у повному обсязі. На думку апелянта, частина послуг, включених до акта виконаних робіт, зокрема консультування клієнта, ознайомлення з матеріалами справи, аналіз законодавства та підготовка заяви про усунення недоліків позовної заяви, охоплюється загальною професійною діяльністю адвоката, а необхідність підготовки заяви про усунення недоліків була зумовлена поданням позивачем документів без перекладу. Крім того, скаржник вважає, що ця справа є справою незначної складності, що також підлягало врахуванню при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду щодо відсутності підстав для коригування митної вартості, оскільки подані до митного оформлення документи підтверджували заявлену митну вартість, а сумніви митного органу є необґрунтованими. Також позивач вважає безпідставними посилання апелянта на порушення судом норм Митного кодексу України та заперечує проти доводів щодо завищеного розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.10.2024 між компанією VEDHAA POLYPACK LLP (Індія, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Радікал" (покупець) укладено зовнішньоекономічний контракт № 11/10-RG на постачання мішків пакувальних поліпропіленових виробництва VEDHAA POLYPACK LLP на умовах поставки FOB - Mundra port. З метою митного оформлення товару позивач подав Чернігівській митниці митну декларацію № 25UA102020001252U8, у якій заявив митну вартість за основним методом (за ціною договору) з розрахунку 1,54 USD/кг. За результатами опрацювання поданих документів митний орган витребував додаткові документи, а 12.03.2025 прийняв рішення № UA102000/2025/000010/2 про коригування митної вартості за резервним методом з розрахунку 2,55 USD/кг, джерелом інформації для якого слугували митні декларації від 18.11.2024 № 24UA11[телефон приховано]U0 та від 22.01.2025 № 25UA403030000610U1.
На підставі зазначеного рішення оформлено картку відмови № UA102020/2025/000022, а товар випущено у вільний обіг за митною декларацією № 25UA102020001264U0 під забезпечення сплати митних платежів у сумі 291 961,14 грн.
Правовідносини з приводу визначення митної вартості товарів урегульовано розділом III Митного кодексу України.
Згідно зі статтею 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частини першої статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною другою статті 53 Митного кодексу України визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару.
Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати додаткові документи.
Частиною п`ятою статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з частиною шостою статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що витребування додаткових документів і відмова у застосуванні основного методу можливі лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, які повинні бути об`єктивно зумовлені. У постанові від 22 червня 2026 року у справі № 380/4400/24 Верховний Суд зазначив, що витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, а такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів, невідповідністю характеристик товарів відомостям про них, порівнянням рівня заявленої митної вартості з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, наявністю розбіжностей у поданих документах.
Отже, самі лише сумніви митного органу без наведення конкретних обставин, що об`єктивно свідчать про недостовірність заявлених відомостей, підставою для коригування митної вартості бути не можуть. З урахуванням цього колегія суддів оцінює доводи апеляційної скарги.
Щодо посилання апелянта на те, що платіжні інструкції в іноземній валюті від 11.12.2024 № 12 та від 19.12.2024 № 13 не конкретизують інвойс чи додаток і не містять відміток банку та підпису платника, колегія суддів зазначає таке. Зазначені платіжні інструкції у графі "Призначення платежу" містять посилання на контракт від 11.10.2024 № 11/10-RG, що дає змогу ідентифікувати їх зі спірною поставкою. Обставини та спосіб здійснення оплати за товар не належать до складових митної вартості і на її числові значення не впливають.
У постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 300/784/24 Верховний Суд зазначив: "Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються". Цю позицію розвинено у постанові від 8 травня 2025 року у справі № 380/25301/23, у якій Верховний Суд виснував, що фактична оплата, спосіб її здійснення та часові рамки (передоплата, післяплата, відстрочка) на ціну товару, передбачену контрактом, не впливають, а платіжний документ, який не збігається із сумою інвойсу і не містить його номера, стосується господарських відносин сторін і не змінює числових значень митної вартості. А отже, посилання на оформлення платіжних інструкцій та на попереднє ввезення товару за тим самим контрактом обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості не породжують.
Доводи апелянта про відсутність в інвойсі від 18.12.2024 № EXP/VP/41/2024-25 реквізитів контракту та додатку колегія суддів також відхиляє. У постанові від 2 листопада 2018 року у справі № 821/3874/15-а Верховний Суд зазначив, що відсутність в інвойсі вказівки на реквізити зовнішньоекономічного контракту сама собою не може бути підставою для висновку про неможливість ідентифікації інвойсу з поставкою товару, якщо така ідентифікація може бути проведена на основі інших документів, доданих на підтвердження митної вартості. Надані до митного оформлення документи, зокрема контракт, додаток та платіжні інструкції, у сукупності дають змогу однозначно співвіднести інвойс зі спірною поставкою, а тому висновки митного органу в цій частині є безпідставними.
Заперечення апелянта щодо невключення до митної вартості витрат на упакування та на оформлення транзитної декларації Т1 № 25PL322080NS9JKKM5 не спростовують правильності визначення декларантом митної вартості. Поставка товару здійснювалася на умовах FOB - Mundra port, за якими продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з перевіркою, пакуванням і маркуванням товару, необхідними для його поставки, а відтак ці витрати включені до контрактної ціни товару. Витрати з оформлення транзитної декларації Т1 віднесені до витрат на транспортування, які включено у вартість товару, що підтверджується заявкою на транспортно-експедиційні послуги від 15.12.2024 № 5 та листом експедитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фейрлоджікс" від 07.04.2025 № 07/04. Транзитна декларація Т1 не входить до визначеного частиною другою статті 53 Митного кодексу України вичерпного переліку документів, які підтверджують митну вартість, а тому її ненадання чи незазначення її вартості окремим документом підставою для коригування бути не може. Твердження апелянта про неможливість виокремити вартість оформлення Т1 з рахунку від 07.03.2025 № 563 є доведенням мотивів рішення на стадії судового розгляду і оцінки правильності визначення митної вартості не змінює.
Доводи апелянта про подання заявки на організацію транспортно-експедиційних послуг лише після витребування та про ненадання платіжних документів на оплату транспортно-експедиторського обслуговування колегія суддів відхиляє. Витрати на транспортування можуть підтверджуватися будь-якими належними доказами, оскільки Митний кодекс України не визначає виду доказів, якими має підтверджуватися їх розмір, а ненадання банківських документів про оплату перевезення за наявності інших транспортних документів підставою для коригування митної вартості не є.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14. Долучення до перевезення третіх осіб, з якими замовником не укладено прямого договору перевезення, законодавству не суперечить, а здійснення перевезення особою, відмінною від тієї, з якою укладено договір, на митну вартість товару не впливає за умови належного підтвердження витрат на транспортування, що позивачем зроблено.
Посилання апелянта на розбіжність між зазначеною в залізничній накладній від 02.03.2025 № 01453 станцією відправлення Szczebreszyn LHS та зазначеним у рахунку від 07.03.2025 № 563 портом Гданськ колегія суддів визнає необґрунтованим. Ця обставина роз`яснена листом експедитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фейрлоджікс" від 07.04.2025 № 07/04, згідно з яким організація перевезення комбінованим транспортом за маршрутом порт Гданськ (Польща) - Чернігів (Україна) охоплює й доставку вантажу з порту Gdansk до станції відправлення Szczebreszyn LHS. Таким чином, зазначена розбіжність є поясненою і на достовірність відомостей про вартість перевезення не впливає, а доводи щодо відстані орієнтовно 600 км є доповненням мотивів рішення, яке правомірності його не підтверджує.
Доводи апеляційної скарги щодо додатково поданих документів колегія суддів також відхиляє. Цінова довідка суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 від 11.03.2025 не є документом, що підтверджує митну вартість у розумінні частини другої статті 53 Митного кодексу України, а є додатковим документом, поданим на підтвердження відсутності заниження рівня митної вартості, а тому недоліки її змісту не спростовують заявленої за ціною договору митної вартості, підтвердженої іншими документами. Твердження про наявність на заявці на організацію транспортно-експедиційних послуг від 15.12.2024 № 5 слідів використання графічних редакторів ґрунтується виключно на візуальному сприйнятті відмінності відбитків печатки і об`єктивними доказами не підтверджене, а сам цей документ до переліку документів, які підтверджують митну вартість, не належить.
Щодо використання митним органом цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи колегія суддів зазначає, що наявність у такій системі інформації про митне оформлення подібного товару за вищою вартістю за відсутності інших визначених законом підстав про заниження митної вартості не свідчить. Зазначена система закрита для вільного доступу декларанта, що позбавляє його можливості перевірити наведену в ній інформацію, а тому відомості з інформаційних баз даних митного органу належним доказом неправильного визначення позивачем митної вартості товару бути не можуть.
Відповідно до частини другої статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.
За змістом пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити наявну в митного органу інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості, та обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, і фактів, які вплинули на таке коригування.
У постанові від 22 червня 2026 року у справі № 380/4400/24 Верховний Суд зазначив, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості. Подібних висновків щодо обов`язку митного органу навести докладне обґрунтування коригування, а не обмежуватися посиланням на номер і дату митної декларації, Верховний Суд дійшов і в постановах від 15 лютого 2024 року у справі № 640/29559/20 та від 27 лютого 2025 року у справі № 300/784/24.
Посилання апелянта на залишення поза увагою суду першої інстанції норм частини другої статті 52, частини другої статті 53 та частини другої статті 58 Митного кодексу України колегія суддів відхиляє.
Обов`язок декларанта заявити достовірні відомості про митну вартість та подати документи за переліком частини другої статті 53 цього Кодексу позивачем виконано, що встановлено вище, а передбачених частиною другою статті 58 цього Кодексу підстав для незастосування основного методу митний орган не довів. Таким чином, митний орган не довів наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, а відтак не мав правових підстав для відмови у застосуванні основного методу та для визначення митної вартості за резервним методом.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, який цього обов`язку не виконав. А отже, висновок суду першої інстанції про протиправність рішення про коригування митної вартості товарів від 12.03.2025 № UA102000/2025/000010/2 та похідної від нього картки відмови № UA102020/2025/000022 є правильним.
Стосовно доводів апеляційної скарги про безпідставне стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Відповідно до частини шостої статті 134 цього Кодексу у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. За частиною сьомою статті 134 цього Кодексу обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 22 червня 2026 року у справі № 380/4400/24 Верховний Суд зазначив, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, тоді як інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи, на що вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач подав суду першої інстанції ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги від 27.11.2024 № 27/11, додаткову угоду до нього від 19.03.2025 № 6, акт про надання правової допомоги від 23.07.2025 та детальний опис виконаних робіт із зазначенням витраченого часу, а всього 19 годин, і вартості послуг у розмірі 12 000,00 грн. Ці документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними та підтверджують дійсність і необхідність понесених витрат. Заявлений розмір винагороди відповідає обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, зокрема з підготовки позовної заяви та відповіді на відзив, і є співмірним зі складністю справи та значенням її для сторони.
Доводи апелянта про те, що частина включених до акта послуг (консультування, ознайомлення з матеріалами, аналіз законодавства) охоплюється загальною адвокатською діяльністю, зводяться до незгоди з обсягом наданих послуг, проте не доводять неспівмірності заявленого розміру витрат ринковим цінам на подібні послуги і об`єктивними доказами не підтверджені. Посилання апелянта на зумовленість підготовки заяви про усунення недоліків позовної заяви процесуальною поведінкою позивача не спростовує факту реального надання цієї послуги та її зв`язку з розглядом справи. За таких обставин відповідач як сторона, яка заявила клопотання про зменшення витрат, покладеного на нього частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку довести неспівмірність витрат не виконав. Таким чином, суд першої інстанції правомірно стягнув витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а підстав для зміни рішення в цій частині колегія суддів не вбачає.
Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильності його висновків не спростовують, відтак підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.
Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, а міра, до якої суд має виконати цей обов`язок, може бути різною залежно від характеру рішення. Наведене відповідає й усталеній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 21 січня 1999 року у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії", рішення від 1 липня 2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії").
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 34, 77, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Чернігівської митниці - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
Є.Д. Кравченко
(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)