ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/29761/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Судді-доповідача: Терези Ю.О.,
Суддів: Безименної Н.В., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу про відмову у вжитті заходів забезпечення позову Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
Обставини справи
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 суду (далі - Відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення до електронного реєстру інформації про виключення позивача з військового обліку;
- зобов`язати відповідача внести зміни до реєстру щодо виключення позивача з військового обліку на підставі тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 .
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 04.09.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2025, у задоволенні позову відмовив.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.06.2026 рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі № 320/29761/25 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
24.06.2026 через підсистему «Електронний суд» Позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), а також іншим суб`єктам, уповноваженим здійснювати заходи мобілізації на підставі відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, приймати щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) рішення про призов на військову службу під час мобілізації, які ґрунтуються на спірних відомостях військового обліку, правомірність яких є предметом судового розгляду у справі № 320/29761/25, до набрання законної сили рішенням суду.
У заяві про забезпечення позову Позивач зазначав, що у період з березня 2006 року по 2018 він безперервно проживав та був зареєстрований за однією і тією самою адресою, що підтверджується відмітками про реєстрацію місця проживання у паспорті. Протягом зазначеного періоду Позивач не змінював місце проживання, не вибував до іншої місцевості та не звертався до органів військового обліку із заявами про зняття з військового обліку у зв`язку зі зміною місця проживання чи переїздом.
З цією метою представником Позивача був направлений адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_3 як органу, що видав відповідний документ, для уточнення, чи внесено до електронного реєстру дані про виключення Позивача з військового обліку. В адвокатському запиті адвокат також просив надати копію висновку ВЛК, на підставі якого було зроблено відповідний запис про виключення. У передбачений законом строк відповіді не надано. Далі подано скаргу до ІНФОРМАЦІЯ_4 . У відповідь повідомлено: «За результатами розгляду Вашого адвокатського запиту в інтересах ОСОБА_1 від 16.05.2024 (вх. № 7087 від 21.05.2024) ІНФОРМАЦІЯ_5 24.05.2024 надано відповідь (вих. № 4/867)». Але фактично жодної відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_3 чи копій ВЛК надано не було. ІНФОРМАЦІЯ_6 переслав свою відповідь лише на e-mail, без супровідних документів чи паперової копії. Зміст повідомлення зводився до того, що я не перебуваю на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 , а за даними АІКС «Оберіг» був взятий на облік у ІНФОРМАЦІЯ_8 у 2022 році. Після цього представник звернувся безпосередньо до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою про внесення відомостей до Реєстру «Оберіг», однак відповіді також не отримав, що є прямим порушенням вимог ст. 20 Закону «Про звернення громадян» та ст. 40 Конституції України. Саме неможливість отримати такі документи в адміністративному порядку стала однією з причин звернення до суду.
Позивач також зазначав, що ризик порушення його прав не є гіпотетичним, оскільки під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій відомості про Позивача у державних інформаційних системах неодноразово змінювалися. Зокрема, у різні періоди щодо статусу Позивача у державних інформаційних системах відображалися такі відомості: перебування на військовому обліку; порушення правил військового обліку; необхідність проходження військово-лікарської комісії та направлення інформації до органів Національної поліції. Крім того, під час судового розгляду змінювалися і відомості щодо військово-облікової спеціальності Позивача: якщо раніше в електронному військово обліковому документі відображалася ВОС 901074 «Солдат діловодства, діловод», то на даний час відображається ВОС 999097 «Потребує проходження базової загальновійськової підготовки, солдат резерву». При цьому причини внесення таких відомостей Позивачу не повідомлялися, жодних рішень, протоколів чи постанов, які б стали підставою для зміни статусу, Позивачу не вручалися, під час судового розгляду такі документи Відповідачем також не надавалися.
Ухвалою від 25.06.2026 Київський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання Позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову, дійшовши висновку про необґрунтованість застосування заходів забезпечення позову.
Позиція суду першої інстанції вмотивована тим, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
Стороною Позивача не надано доказів щодо існування достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до несприятливих наслідків для прав Позивача, у разі постановлення на його користь судового рішення, або що результат проведеної перевірки однозначно матиме негативні наслідки для сторони.
Суд першої інстанції також наголосив, що застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов`язком, яке він реалізує залежно від обставин справи.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції від 25.06.2026, Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 року у справі № 320/29761/25 про відмову у забезпеченні позову і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову в повному обсязі, а саме: вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), а також іншим суб`єктам, уповноваженим здійснювати заходи мобілізації на підставі відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, приймати щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) рішення про призов на військову службу під час мобілізації, які ґрунтуються на спірних відомостях військового обліку, правомірність яких є предметом судового розгляду у справі №320/29761/25, до набрання законної сили рішенням суду.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції не встановив відсутності ризику, передбаченого частиною другою статті 150 КАС України, не надав належної оцінки поданим Позивачем доказам, не навів мотивів, з яких відхилив ключові доводи заяви, та не співвідніс наведені ним правові стандарти з конкретними обставинами цієї справи. За таких умов оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статей 150 та 242 КАС України щодо законності, обґрунтованості й мотивованості судового рішення, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача відкрито ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2026, якою також витребувано матеріали справи № 320/29761/25 з Київського окружного адміністративного суду і встановлено строк, протягом якого може бути подано відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2026 справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, при вирішенні справи колегія суддів виходить з такого.
Частиною 1 ст. 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно з частинами 1, 4, 5 та 6 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування:
- або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, в якій зазначено, зокрема, що судам необхідно враховувати, що, згідно з ч. 3 та 4 ст. 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 640/6315/19.
Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не надав достатні докази на підтвердження обставин, зазначених у ч. 2 ст. 150 КАС України.
Як зазначалося, ч. 2 ст. 150 КАС України містить два критерії, на підставі яких (одного або сукупності) може бути вжито заходи забезпечення позову.
1. Досліджуючи наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у даній справі є бездіяльність Відповідача, яка полягає у невнесенні до електронного реєстру інформації про виключення Позивача з військового обліку.
Колегія суддів зауважує, що у постанові від 09.06.2026 Верховний Суд, направляючи справу № 320/29761/25 на новий розгляд до суду першої інстанції, зауважив, що «ключовим у цій справі є встановлення того, яка саме облікова дія була вчинена щодо позивача: зняття з військового обліку чи виключення з нього, а також яка фактична та правові підстава зумовила внесення відповідного запису до його тимчасового посвідчення».
При цьому суд касаційної інстанції також зазначив, що «Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24 дійшов висновку, що законодавець у статті 37 Закону чітко виокремлює поняття «зняття» з військового обліку та «виключення» з військового обліку, при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.
Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку: громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку громадяни продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних».
Відтак, питання наявності підстав для виключення Позивача з військового обліку є спірним у цій справі. У разі задоволення позову Відповідач буде зобов`язаний внести зміни до відповідного реєстру і саме зобов`язання Відповідача вчинити такі дії є предметом позову.
Досліджені колегією суддів витяги із застосунку «Резерв+» не спростовують необхідність дослідження обставин справи для підтвердження або спростування протиправності оскаржуваної бездіяльності Відповідача.
Колегія суддів вважає, що Позивач не довів, що невжиття заявлених ним заходів забезпечення позову матиме наслідком ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
2. Досліджуючи наявність передбачених п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України обставин, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Зважаючи на предмет позову і висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 09.06.2026 у справі № 320/29761/25, протиправність оскаржуваної бездіяльності Відповідача може бути встановлена судом тільки в результаті з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Факт порушення прав та інтересів Позивача має бути доведений у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Дослідивши додану до апеляційної скарги копію тимчасового посвідчення, колегія суддів зазначає, що цей документ, згідно з його змістом, був дійсний до 13.06.2005, а отже Позивач не надав доказів, які свідчать про очевидну протиправність оскаржуваної бездіяльності Відповідача.
Наведені обставини свідчать про передчасність висновків про очевидну протиправність бездіяльності Відповідача до розгляду справи по суті.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, наведений у заяві Позивача.
Інші доводи апеляційної скарги стосуються безпосередньо предмету спору та повинні оцінюватись під час розгляду справи по суті, а не на етапі оцінки наявності підстав для забезпечення позову, відтак не враховуються судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів дійшла висновку, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
Колегія суддів враховує, що згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну оцінку і постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 має бути залишена без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Ю.О. Тереза
Судді: Н.В. Безименна
Ю.К. Черпак