ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 755/6230/26 Суддя (судді) першої інстанції: Гончарук В.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Судді-доповідача: Терези Ю.О.
Суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Писаренко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01.05.2026 у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - Позивач) звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 (далі - Відповідач), у якому просило затримати громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що 29.04.2026 співробітниками Служби безпеки України (далі - СБУ) виявлено громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України.
29.04.2026 Позивачем відносно Відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України, затримано Відповідача для з`ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку ч. 2 ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), строком на 72 години та поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01.05.2026 адміністративний позов задоволено частково: затримано громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 4 (чотири) місяці.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Відповідач на момент його затримання 29.04.2026 перебуває на території України нелегально, без документів, які б надавали йому законне право перебування в України, що, у сукупності з встановленими судом обставинами, породжує обґрунтовані сумніви щодо наявності у Відповідача наміру добровільно залишити територію України та дає підстави вважати, що Відповідач перешкоджатиме проведенню процедури видворення, яку розпочато органами Державної міграційної служби України.
Зокрема, суд першої інстанції виходив з такого:
- на момент виявлення і затримання Відповідача документ, що посвідчує особу іноземця та дає йому право на виїзд за межі території України, не надано;
- Відповідач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення не застосовується.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати повністю рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01.05.2026 у справі № 755/6230/26, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції неправильно дослідив докази, встановив обставини у справі та застосував норми права. Зокрема, Відповідач звертає увагу на наступне:
- Відповідач не створює реальної загрози національним інтересам, національній безпеці, не порушує права і свободи людини і громадянина, не сприяє дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні та не поширює вплив організованої злочинності;
- з моменту повномасштабного вторгнення рф Відповідач у складі благодійних організацій брав участь в гуманітарній та військовій допомозі Збройним Силам України, зокрема створенні камуфляжного розфарбування військових автомобілів, у зв`язку із чим у разі примусового повернення до Республіки Білорусь йому може загрожувати катування і навіть смертна кара;
- іноземці, зазначені у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, яка вчинила акт агресії проти України, або в країну, яка не визнає територіальну цілісність та суверенітет України;
- затримання Відповідача, що є громадянином Республіки Білорусь, з урахуванням політичної ситуації, що склалась, протирічить стандартам Європейського права;
- виходячи із того, що дипломатичні відносини між Україною та Республікою Білорусь на даний момент фактично припинені, забезпечити ідентифікацію, як і отримання будь-яких відповідей з країни походження на запити щодо ідентифікації, та подальше примусове видворення апелянта не є можливим, а задоволення адміністративного позову про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України призведе до безпідставного та свавільного позбавлення волі Відповідача.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, усні заперечення проти задоволення апеляційної скарги і пояснення надано представником Позивача у судовому засіданні 12.08.2026.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
08.06.2026 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи № 755/6230/26 з Дніпровського
Після надходження матеріалів справи № 755/6230/26 до Шостого апеляційного адміністративного суду справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін 05.08.2026. За клопотанням Відповідача оголошувалася перерва у судовому засіданні до 10.08.2026 для забезпечення участі представника Відповідача, яка не змогла з`явитися у судове засідання, призначене на 05.08.2026. 10.08.2026, після заслуховування пояснень Відповідача і його представника, суд визнав обов`язковою явку Позивача, у зв`язку з чим оголошено перерву до 12.08.2026.
На виконання вимог протокольної ухвали від 10.08.2026 представником Позивача надано докази щодо документування громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 посвідкою на тимчасове (постійне) проживання в Україні в період з 2012 року по теперішній час.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, 29.04.2026 співробітниками СБУ виявлено громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України.
У той же день, 29.04.2026, Відповідача затримано для з`ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку ч. 2 ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, строком на 72 години, та поміщено до Відповідача до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають в Україні.
29.04.2026 відносно Відповідача складено протокол № ПР МКМ 019111 про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП. Постановою від 30.04.2026 Відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності на накладено штраф у розмірі 5100 грн.
29.04.2026 Позивачем прийняте Рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 801010[телефон приховано], яким вирішено примусово видворити з України громадянина Білорусі ОСОБА_1 , 03-12-1994.
З вказаним рішенням Відповідач був ознайомлений у день його прийняття.
Крім цього, 29.04.2026 Позивачем прийнято Рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, яким вирішено помістити Відповідача до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
29.04.2026 посадовою особою Позивача відносно Відповідача складений Протокол № МКМ 000542 про адміністративне затримання за частиною 2 статті 263 КУпАП.
Відповідач, зі слів останнього, прибув до України у 2012, перетнувши державний кордон України через пункт пропуску на ділянці кордону, що межує з Республікою Білорусь.
До моменту розміщення у ПТПІ Відповідач до компетентних органів для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, не звертався, будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав.
На момент затримання 29.04.2026, статус біженця Відповідачу не надано, у процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебував, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення не застосовується (частина 8 статті 26 та частина 8 статті 30 Закону).
Керуючись ч. 1 ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), 29.04.2026 Позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, у якому просив затримати Відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців. Станом на момент звернення до суду з цим позовом особу Відповідача ідентифіковано не було.
Оцінка суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Відповідача, його представника, а також пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, при вирішенні справи колегія суддів виходить з такого.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що Відповідач на момент його затримання 29.04.2026 перебуває на території України нелегально, без документів, які б надавали Відповідачу законне право на перебування в Україні, що, у сукупності з встановленими судом першої інстанції обставинами, породжує обґрунтовані сумніви щодо наявності у Відповідача наміру добровільно залишити територію України та дає підстави вважати, що він перешкоджатиме проведенню процедури видворення, яку розпочато органами Державної міграційної служби України.
Колегія суддів, дослідивши обставини і матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінюючи доводи апеляційної скарги і заперечення проти таких доводів, наведені Позивачем, виходить з такого.
У цій справі має бути доведено існування підстав, передбачених ч. 1 ст. 289 КАС України, за наявності яких до Відповідача може бути застосовано затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Згідно з ч. 1 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.
Отже, абз. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України як самостійну підставу для застосування відповідного заходу визначає відсутність в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.
Звертаючись до суду з позовом про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, Позивач аргументував необхідність застосування до Відповідача такого заходу тим, що є обґрунтовані підстави вважати, що Відповідач перешкоджатиме проведенню процедури примусового видворення, та існує ризик його втечі, а також зазначав про відсутність у Відповідача документів, які посвідчують особу та дають право на виїзд з України.
З матеріалів справи вбачається, що 29.04.2026 старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області майором ОСОБА_2 було подано рапорт начальнику Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області такого змісту: 29.04.2026 за адресою: м. Київ, вул. Стрітенська, 15/3 виявлено громадянина рб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який перебуває на території України з порушенням терміну перебування. В подальшому вказаного іноземця було запрошено до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для прийняття відповідного рішення (а.с. 5).
29.04.2026 Позивачем відносно Відповідача прийнято:
- Рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, яким вирішено помістити Позивача до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на територію України (а.с. 12);
- Рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 801010[телефон приховано] (далі - Рішення про видворення, а.с. 10 (зворот), а.с. 11), з яким Відповідача ознайомлено під підпис, складено Акт приймання-передавання іноземця або особи без громадянства (а.с. 14).
За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), Рішення про видворення оскаржене Відповідачем до Ріпкинського районного суду Чернігівської області, який ухвалою від 20.07.2026 у справі № 743/750/26 залишив позов без розгляду (реєстраційний номер ухвали в ЄДРСР - 138330634). 03.08.2026 ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20.07.2026 оскаржено Відповідачем в апеляційному порядку.
29.04.2026 Позивачем до Консульського відділу Посольства Республіки Білорусь в Україні направлено Повідомлення про затримання та поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України (а.с. 13 зворот), а до Київської міської прокуратури - Повідомлення щодо рішення про поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (а.с. 13).
Постановою про накладання адміністративного стягнення ПН МКМ 019042 від 30.04.2026 Відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Відомості про оскарження вказаної постанови у матеріалах справи відсутні і колегією суддів не виявлені.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з того, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773), який також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773 іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 15 Закону № 3773 в`їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.
Паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною (п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773).
Нелегальним мігрантом, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773, є іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідач відповідає наведеному у п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773 визначенню, а отже є нелегальним мігрантом.
Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення (ч. 1 ст. 26 Закону № 3773).
Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 26 Закону № 3773 примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Колегія суддів зауважує, що вказана норма не передбачає обрання одного з можливих варіантів дій, а в імперативному порядку визначає наслідки відсутності у іноземців та осіб без громадянства документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України.
Матеріалами справи і поясненнями Відповідача, наданими під час розгляду справи судом першої інстанції, підтверджується відсутність у Відповідача документів, які посвідчують його особу та дають право на виїзд з України, що, згідно з абз. 1 ч. 8 ст. 26 Закону № 3773, є підставою для затримання особи з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення.
Порядок примусового видворення іноземців та осіб без громадянства визначається ст. 30 Закону № 3773.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках (абз. 1 ч. 1 ст. 30 Закону № 3773).
Комплексний аналіз абз. 1 ч. 8 ст. 26 і абз. 1 ч. 1 ст. 30 Закону № 3773 свідчить про те, що відсутність у іноземця та особи без громадянства документів, які посвідчують особу та дають право на виїзд з України, є одним з «інших передбачених законом випадків», що є підставою для прийняття рішення про примусове видворення з України.
Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 30 Закону № 3773).
Як зазначалося, Відповідач оскаржив таке рішення до суду, однак позовну заяву було залишено без розгляду, а тому рішення про примусове видворення, прийняте щодо Відповідача, є чинним і має виконуватися у встановленому законом порядку.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 30 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Тому, на підставі абз. 1 ч. 4 ст. 30 Закону № 3773, Відповідача було розміщено у пункті тимчасового перебування як особу, що підлягає примусовому видворенню за межі України.
Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 30 Закону № 3773 у разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Відповідно до п. 11 розділу І Інструкції № 353 у разі звернення іноземця під час його перебування в ПТПІ із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, він продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Колегія суддів враховує, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 у справі № 620/7152/26 у визначений судом спосіб задоволено позов Відповідача про визнання протиправною бездіяльності Управління ДМС України в Чернігівській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви Відповідача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.05.2026:
- визнано протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області у прийнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , громадянина Республіки Білорусь, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.05.2026 до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду;
- зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області вирішення питання про прийняття заяви ОСОБА_1 , громадянина Республіки Білорусь, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.05.2026 до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду відповідно до вимог Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 28.05.2026.
Колегія суддів зауважує, що згідно з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 у справі № 620/7152/26 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Відповідач звернувся до уповноваженого органу після розміщення його у пункті тимчасового перебування.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 22.01.2018 № 38/77) затверджено Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - Інструкція № 353), яка визначає порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання.
Розділ VI Інструкції № 353 визначає порядок дій з ідентифікації та документування іноземців.
Якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно (п. 1 розділу VI Інструкції № 353).
Про випадки затримання іноземця на строк, що перевищує три години, посадова особа органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ упродовж доби з дати затримання повідомляє акредитоване в Україні дипломатичне представництво або консульську установу держави, громадянином якої є затримана особа. У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця повідомлення щодо його затримання надсилається через Департамент консульської служби МЗС. Повідомлення підписує відповідно начальник (заступник начальника) органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ або особа, яка виконує його обов`язки (п. 2 розділу VI Інструкції № 353).
Вказані дії вчинені Позивачем, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 13).
Досліджуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що наведена у ній аргументація переважно стосується питання правомірності Рішення про видворення, оскарження якого не є предметом цього спору, і правомірності Рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України від 29.04.2026, яке в судовому порядку не оскаржене.
В апеляційній скарзі Відповідач зазначає, що Відповідач не створює реальної загрози національним інтересам, національній безпеці, не порушує права і свободи людини і громадянина, не сприяє дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні та не поширює вплив організованої злочинності.
Стосовно такого доводу колегія суддів зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 26 Закону № 3773 і абз. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України як самостійну підставу для затримання особи з метою ідентифікації, документування та забезпечення, зокрема, її примусового видворення, визначають відсутність у особи документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України.
Колегія суддів зауважує, що Рішенням про видворення встановлено відсутність у Позивача документів, на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України. Матеріали справи також не містять жодних документів, на підставі яких може бути встановлено особу Відповідача, у тому числі документів, що надають право перетину державного кордону для виїзду з України.
Відсутність у Відповідача документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України, за змістом до абз. 1 ч. 8 ст. 26 Закону № 3773 і абз. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України, є самостійною і безумовною підставою для затримання з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення.
Відтак, доводи апеляційної скарги щодо того, що Відповідач не створює реальної загрози національним інтересам, національній безпеці, не порушує права і свободи людини і громадянина, не сприяє дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні та не поширює вплив організованої злочинності не спростовують правомірність застосування до спірних правовідносин абз. 1 ч. 8 ст. 26 Закону № 3773 і абз. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України.
В апеляційній скарзі зазначено, що з моменту повномасштабного вторгнення рф Відповідач у складі благодійних організацій брав участь в гуманітарній та військовій допомозі Збройним Силам України, зокрема створенні камуфляжного розфарбування військових автомобілів, у зв`язку із чим у разі примусового повернення до Республіки Білорусь йому може загрожувати катування і навіть смертна кара.
Вказані обставини Відповідач ототожнює з обставинами, передбаченими ч. 1 ст. 31 Закону № 3773, яка передбачає, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Колегія суддів зазначає, що предметом доказування у цій справі є наявність передбачених законодавством підстав для застосування до Відповідача затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, а не оскарження Рішення про видворення. Наявність чи відсутність обставин, з якими Закон № 3773 пов`язує заборону примусового повернення чи примусового видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства, не є предметом доказування у цій справі.
Колегія суддів відхиляє посилання Відповідача на неможливість видворення Відповідача як одного з осіб, зазначених у ч. 20 ст. 4 Закону № 3773, оскільки у цій справі не надається оцінка правомірності Рішення про видворення. Колегія суддів також звертає увагу на відсутність доказів належності Відповідача до таких осіб.
Відповідно до ч. 20 ст. 4 Закону № 3773, іноземці та особи без громадянства, які надавали інструкторську (стрілецьку, тактичну, медичну, радіотехнічну, вибухотехнічну та іншу) допомогу підрозділам Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Міністерства внутрішніх справ України, залученим до проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо у районах її проведення, та/або залученим до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо у районах їх проведення, або добровольчим формуванням, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та спільно з вищезазначеними підрозділами брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, а також які брали участь у виконанні бойових або службових завдань антитерористичної операції та/або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях спільно із вищезазначеними підрозділами та добровольчими формуваннями та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які перебувають на території України на законних підставах, у тому числі у випадках, якщо термін дії паспортного документа закінчився або він підлягає обміну, на час до завершення тимчасової окупації Російською Федерацією території України у значенні Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".
Матеріали справи не містять доказів того, що Відповідач належить до переліку осіб, вказаних у ч. 20 ст. 4 Закону № 3773, відтак посилання апеляційної скарги на обмеження, передбачені п. 8 розділу І Інструкції № 353, є безпідставними.
В апеляційній скарзі зазначено, що затримання Відповідача, який є громадянином Республіки Білорусь, з урахуванням політичної ситуації, що склалась, протирічить стандартам Європейського права.
В обґрунтування такого висновку Відповідач наводить посилання на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а також на п. «f» ст. 5 Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ).
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що ч. 1 ст. 5 ЄКПЛ містить перелік винятків стосовно права на свободу.
Пункт «f» ст. 5 ЄКПЛ, на який посилається апеляційна скарга, передбачає такий виняток: «законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції».
У спірному випадку Відповідача розміщено у ПТПІ у зв`язку з процедурою видворення, що відповідає процедурі депортації, згаданій у ЄКПЛ.
Пункт «b» ст. 5 ЄКПЛ вказує на такий виняток: «законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом».
Відповідач порушив порядок перебування на території України, що не є спірним і визнається Відповідачем, а саме: протягом кількох років проживає без документу, який надає право проживати в України (посвідки на тимчасове проживання), а на момент затримання також не має жодних документів, що можуть підтвердити його особу. У цій справі особа Відповідача встановлена з його ж слів.
Як зазначалося, Закон № 3773 встановлює особливості перебування іноземців на території України, зокрема і вимоги щодо документів, які повинен мати іноземець, проживаючи в Україні.
Зокрема, ст. 4 Закону № 3773 встановлює підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, а абз. 1 ч. 22 цієї статті визначає, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа, а так само втрати чи викрадення посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Відтак, затримання Відповідача відбулося для забезпечення виконання обов`язків, встановлених законом.
Відповідач також посилається на рішення ЄСПЛ у справах, обставини яких не є подібними до обставин цієї справи.
У справі «Анатолій Руденко проти України» щодо заявника було порушено три кримінальні справи за підозрою у блокуванні роботи газопроводу і за підозрою у вимагательстві у місцевого політика, Б., та у С. і його родини. Заявника було затримано і Дзержинський районний суд м. Кривий Ріг постановив взяти його під варту. До Європейського суду заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незаконність тримання його під вартою з 17 серпня по 17 вересня 2007 року; за пунктом 3 статті 5 Конвенції на тривалість його досудового тримання під вартою; за пунктом 4 статті 5 Конвенції у зв`язку з тим, що він не мав можливості ініціювати провадження щодо перегляду судом законності тримання його під вартою; та за підпунктом «е» пункту 1 статті 5 Конвенції на те, що його тримання у психіатричній лікарні було свавільним та непотрібним заходом.
У справі «Вінтерверп проти Нідерландів» заявник скаржився на порядок, який застосовувався до нього при поміщенні його до психіатричної лікарні. Зокрема, заявник стверджував, що його ніколи не заслуховували в будь-яких судах і не повідомляли про постанови, йому не надавали правової допомоги, і він не мав можливості оспорити правильність медичних висновків. Заявник також скаржився на рішення, прийняті щодо його клопотань про звільнення, і рішення про втрату ним правоздатності.
У цій справі затримання Відповідача відбулося у зв`язку з порушенням Відповідачем міграційного законодавства, що ним не заперечується. До Відповідача застосовано наслідки, передбачені абз. 1 ч. 8 ст. 26 Закону № 3773.
Відтак, затримання Відповідача належить до виключень, передбачених ч. 1 ст. 5 ЄКПЛ.
В апеляційній скарзі зазначається, що виходячи із того, що дипломатичні відносини між Україною та Республікою Білорусь на даний момент фактично припинені, забезпечити ідентифікацію, як і отримання будь-яких відповідей з країни походження на запити щодо ідентифікації, та подальше примусове видворення апелянта не є можливим, а задоволення адміністративного позову про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України призведе до безпідставного та свавільного позбавлення волі Відповідача.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно з матеріалами справи, на момент звернення з позовом до суду, Позивач вчинив дії, направлені на ідентифікацію Відповідача, направивши до Консульського відділу Посольства Республіки Білорусь в Україні направлено Повідомлення про затримання та поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України (а.с. 13 зворот).
Колегія суддів також зауважує, що відповідно до ч. 18 ст. 4 Закону № 3773 особи, звільнені з пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на підставі рішення суду про скасування рішення про їх затримання або примусове видворення за межі України, або яких до завершення граничного строку перебування у таких пунктах не було примусово видворено за межі України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їхнього походження або з інших причин, незалежних від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні на період дії обставин, що унеможливлюють їх примусове видворення за межі України.
Отже, ч. 18 ст. 4 Закону № 3773 закріплено гарантії прав особи, яка не може бути примусово видворена з причин, що не залежать від неї.
Відтак, посилання апеляційної скарги на те, що задоволення позову у цій справі призведе до свавільного позбавлення волі Відповідача, відхиляється колегією суддів як безпідставне.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені у цій справі обставини, крім іншого, дають підстави вважати, що Відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення та перешкоджатиме проведенню процедури видворення.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі Відповідач не навів доводів, які могли б свідчити про наявність підстав для її задоволення.
Колегія суддів враховує, що, згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи на підставі належних і допустимих доказів і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 271, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01.05.2026 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01.05.2026 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя - доповідач Ю.О. Тереза
Судді В.О. Аліменко
Н.В. Безименна