П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 600/2699/26-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
12 серпня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з позовом у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії. Відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії. Залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.
Не погоджуючись з ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що що оскільки з даним позовом позивач звернулась до суду лише 28 травня 2026 року (згідно з відбитком штампу канцелярії суду), то даний позов подано до адміністративного суду з пропуском строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Як свідчать обставини даної справи, спір у ній виник через невиплату у повному обсязі індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року.
Відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 Кодексу законів про працю України, яка містить спеціальні для даних спірних правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року Кодексу законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, внесенням до статті 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Пункт 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року.
Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами КМУ від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423. Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.
Аналіз статті 233 Кодексу законів про працю України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 Кодексу законів про працю України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 Кодексу законів про працю України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 Кодексу законів про працю України, був «прив`язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Такого ж підходу дотримався Верховний Суд в постанові від 12.09.2024 у справі №200/5637/23 з аналогічних правовідносин.
Відповідно, починаючи з 19 липня 2022 року для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоплачених сум заробітної плати передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ. Поряд з цим такий тримісячний строк для звернення з таким позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте, на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, був продовжений до 30 червня 2023 року.
Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) особа має право у межах строку звернутися до суду з позовом щодо невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року по справі №990/139/23 сформулювала висновок, що у зв`язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що до спірних правовідносин, який охоплюється періодом з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України.
Суд звертає увагу на те, що згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 31 березня 2021 року по справі №240/12017/19, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Як вбачається зі змісту доданого до позову наказу голови Державної прикордонної служби України від 14 березня 2025 року №497-ОС, позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14 березня 2025 року.
Згідно з доданою відповідачем до клопотання про залишення позову без розгляду довідкою-доведенням про грошове забезпечення та інші доходи, нараховані при звільненні, ОСОБА_1 була ознайомлена з належними їй виплатами при звільненні 17 березня 2025 року.
Тобто, за умови застосування до спірних правовідносин норм частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час ознайомлення ОСОБА_1 з виплатами, належними йому при звільненні, і які зазначені в довідці-доведенні про грошове забезпечення та інші доходи, нараховані при звільненні, тримісячний строк звернення позивача до суду з цим позовом тривав починаючи з наступної дати після ознайомлення позивача з такою довідкою-доведенням, тобто з 18 березня 2025 року по 18 червня 2025 року.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки з даним позовом позивач звернулась до суду лише 28 травня 2026 року (згідно з відбитком штампу канцелярії суду), то даний позов подано до адміністративного суду з пропуском строку звернення до суду.
Подана на виконання вимог ухвали суду від 18 червня 2026 року заява про поновлення строку звернення до суду не містить жодних доводів та відповідних доказів неможливості своєчасного звернення позивача до суду з цим позовом протягом тримісячного строку з дня вручення довідки-доведення про грошове забезпечення та інші доходи, нараховані при звільненні (з 18 березня 2025 року по 18 червня 2025 року).
Апеляційний суд зауважує, що виплата індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби є періодичним платежем, тому позивач, отримуючи грошове забезпечення протягом спірного у даній справі періоду, не могла не мати можливості дізнатися про порушення свого права щодо виплати/невиплати індексації грошового забезпечення. Звільнившись з військової служби у 2025 році, позивач також не могла не знати про розмір свого грошового забезпечення.
Колегія суддів наголошує, що з довідкою-доведенням про грошове забезпечення та інші доходи, нараховані при звільненні, ОСОБА_1 була ознайомлена з належними їй виплатами при звільненні (із зазначенням усіх видів грошового забезпечення та їх розмірів) 17 березня 2025 року.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 25 червня 2026 року у справі №520/25416/25, хоч грошовий атестат і містить інформацію про суми, нараховані та виплачені позивачеві при звільненні, тобто є повідомленням про ці суми у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, з отриманням якого ця норма пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, однак обсяг відомостей, які у ньому мають відображатися, визначено нормативно і з-поміж таких немає інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за складовими такого грошового забезпечення за минулі періоди служби.
У вказаній постанові зверталась увага і на те, що послуговуючись позицією Судової палати, викладеною в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, Верховний Суд сформував у подібних справах загальний підхід, за якого для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення з позовом, суд має перевірити наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення до моменту отримання відповіді на запит, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
Отже, якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України, якою законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.
В даному випадку, як зазначено вище, наказом голови Державної прикордонної служби України від 14 березня 2025 року №497-ОС позивач була виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14 березня 2025 року, а 17 березня 2025 року ОСОБА_1 було ознайомлено з довідкою-доведенням про грошове забезпечення та інші доходи, нараховані при звільненні.
Разом з цим, як свідчать наявні у справі матеріали, лише 19 лютого 2026 року, тобто поза межами тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, який почався з дня ознайомлення ОСОБА_1 з довідкою-доведенням про грошове забезпечення та інші доходи, нараховані при звільненні - 17 березня 2025 року, позивач через свого представника скористалась правом звернення до відповідача з адвокатським запитом щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за спірний у даній справі період.
При цьому і заяві на виконання вимог ухвали суду від 18 червня 2026 року позивач (її представника) не обґрунтувала існування обставин об`єктивного характеру, які б доводили існування поважних причин зволікання з учиненням юридично значимих дій, зокрема, отримання інформації, потрібної для звернення до суду із цим позовом, від моменту ознайомлення з грошовим атестатом 17 березня 2025 року до 18 червня 2025 року (тобто, впродовж трьох місяців).
Наведене додатково свідчить про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України, не навівши при цьому поважних причин пропуску такого строку та не надавши докази існування обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.
Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Беручи до уваги наведені вище правові позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, надаючи оцінку доводам позивача (його представника), викладеним у заяві про поновлення строку звернення до суду, суд зауважує, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.
Таким чином, у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду не наведено жодних змістовних і вагомих доводів щодо вчинення позивачем усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
Колегія суддів зауважує, що наведені у заяві обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду стосуються індексації-різниці грошового забезпечення, яка передбачена абзацами 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, що не є предметом спору в даній справі.
Посилання позивача (його представника) на правову позицію Верховного Суду у справі №400/3826/21 суд відхиляє, адже така не є релевантною до спірних у цій справі відносин, які стосуються питання виплати індексації грошового забезпечення за час проходження ОСОБА_1 військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року з урахуванням базового місяця березень 2018 року.
Натомість у справі №400/3826/21 спірним було питання нарахування та виплати особі індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а також індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі: 4463,15 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Доводи поданої заяви, які зводяться до висновку про не пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом, жодним чином не стосуються саме причин, у зв`язку з якими позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, визначений статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наведене у своїй сукупності свідчить про невиконання позивачем вимог ухвали суду від 18 червня 2026 року та не усунення недоліків позову.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки після відкриття провадження у справі судом встановлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом і у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, поданої на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, не наведено жодних причин пропуску строку звернення до суду, то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без розгляду.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.