ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Львів Справа № 300/904/26 пров. № А/857/20071/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року про повернення позовної заяви (суддя - Шумей М.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, дата складання повної ухвали - не зазначено),
в адміністративній справі №300/904/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області,
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У лютому 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з травня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по грудень 2023 року, з січня 2024 року по липень - квітень 2025 року та нарахування не повному обсязі індексації грошового забезпечення з серпня 2024 по грудень 2024 року; 2) зобов`язати відповідача здійснити нарахування у зростаючому розмірі та виплату позивачу індексації грошового забезпечення грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по грудень 2023 року, з січня 2024 року по липень 2024 року, з січня 2025 року по квітень 2025 року та перерахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення з серпня 2024 по грудень 2024 року в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, у якій чітко вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин його пропуску. Роз`яснено, що в разі не усунення недоліків у зазначений строк позовна заява буде повернена.
12.03.2026 від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, у якій позивач зазначає, що перерахування грошового забезпечення (індексації) за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду не обмежений.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
З цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена ухвала суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що спірні правовідносини охоплюється періодом з 16 травня 2016 по квітень 2025 року. В період з травня 2016 року по 19.07.2022 року можливість звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком. Період з 19.07.2022 року по квітень 2025 року обмежується строком в три місці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, таким документом може бути грошовий атестат позивача. Однак грошовий атестат позивач у ГУНП в Івано-Франківській області не отримував, тобто відлік строку звернення до суду не розпочинався. Зазначені обставини справи судом першої інстанції не досліджені і не встановлені, а тому висновки суду про повернення позову є передчасними.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги позивача (представника), перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити.
Повертаючи позовну заяву на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що у поданій заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду позивачем не наведено обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з даним позовом, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, є передчасними, не відповідають нормам процесуального права і фактичним обставинам справи, з урахуванням наступного.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до статті 122 частин 1, 2, 3 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Апеляційний суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З наведених положень видно, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин та обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України).
Згідно ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України).
Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Із змісту адміністративного позову та матеріалів справи видно, що позивач звернувся в суд із цим адміністративним позовом 18.02.2026 та оспорює, зокрема, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з травня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по грудень 2023 року, з січня 2024 року по липень - квітень 2025 року та нарахування не повному обсязі індексації грошового забезпечення з серпня 2024 по грудень 2024 року.
Отже, спір у вказаній справі існує між позивачем та відповідачем, і полягає у правомірній/протиправній бездіяльності відповідача, що виразились у не нарахуванні та невиплаті позивачу в період з травня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по грудень 2023 року, з січня 2024 року по липень - квітень 2025 року індексації грошового забезпечення та нарахуванні не повному обсязі індексації грошового забезпечення з серпня 2024 по грудень 2024 року.
Суд апеляційної інстанції враховує, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України в редакції до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, з 19 липня 2022 року КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором, про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Предметом спору у цій справі є, зокрема, дії/бездіяльність відповідача щодо не нарахування і невиплати та виплати не у повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення за наведені вище періоди, починаючи з травня 2016 року по грудень 2024 року, тобто правовідносини є тривалими та не були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тому умовно їх варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19.07.2022) та після цього.
Норма частини другої статті 233 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, яка передбачала, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, застосовується до всіх правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року.
Для вирішення питання, яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин, необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно- правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України у попередній редакції втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Встановлені у розглядуваній справі фактичні обставини свідчать, що позивач звільнений зі служби в поліції з 11.04.2025, строк звернення до суду розпочався з 12.04.2025, позивач звернувся з позовною заявою до суду 18.02.2026.
За спірний період до 19.07.2022 року строк звернення до суду не був обмежений.
З 19 липня 2022 року стаття 233 КЗпП України визначає, що строк звернення до суду з трудовим спором обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення грошового атестата, розрахункового листа або довідки про нараховані та виплачені суми тощо (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу), що відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постановах від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, від 28.03.2025 у справі №400/6758/24.
Однак зазначені обставини справи судом першої інстанції не досліджені і не встановлені, а тому висновки суду про повернення позову є передчасними.
З урахуванням такого, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі, в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з травня 2016 року по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, а також судом не досліджено обставини початку відліку строку для звернення до суду згідно статті 233 КЗпП України в редакції з 19.07.2022, таких як от вручення позивачу грошового атестата, розрахункового листа або довідки про нараховані та виплачені суми щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2023 по грудень 2023 року, з січня 2024 року по квітень 2025 року та нарахування не повному обсязі індексації грошового забезпечення з серпня 2024 по грудень 2024 року.
Колегія суддів також враховує, що згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи сформовано необґрунтовані висновки, які не відповідають обставинам справи, оскаржена ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (питання), а тому ухвалу суду першої інстанції від 16.03.2026, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року про повернення позовної заяви в адміністративній справі №300/904/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту ухвалення і в касаційному порядку не оскаржується.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
В. О. Кушнір