УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа №420/31089/25
адміністративне провадження № К/990/27876/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дзундза Юрій Романович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) за період з 27.08.2022 по 28.11.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн, 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн, 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, 01.01.2023 у розмірі 2 684,00 грн, 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн) за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) за період з 27.08.2022 по 28.11.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн, 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн, 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, 01.01.2023 у розмірі 2 684,00 грн, 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2026, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії В/ч НОМЕР_2 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, виплачених за період з 27.08.2022 по 20.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року;
- зобов`язано В/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, виплачених за період з 27.08.2022 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій позивач, в інтересах якого діє представник Дзундза Юрій Романович, звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 03.07.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення.
Пунктом 3 частини шостої статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 03.07.2026) доставлено в Електронний кабінет представникові Дзундзі Ю.Р. 03.07.2026 о 19 год 24 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення R067220079942) ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 03.07.2026 вручена скаржнику 13.07.2026.
13.07.2026 від представника скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скарга.
У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Єресько Л.О. у період з 06.07.2026 по 10.08.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2026 № 1999/0/5-26) та судді Соколова В.М. у період з 06.07.2026 по 31.07.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2026 2720/0/5-26), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів після виходу суддів з відпусток.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи уточненої касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Отже, як було вже роз`яснено, що з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В уточненій касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови № 704» (далі - Постанова № 481) без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.
Водночас в ухвалу від 03.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху суд касаційної інстанції звертав увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник в уточненій касаційній скарзі як на підставу для перегляду оскаржуваних судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Наведені скаржником правовідносини не є подібними до правовідносин у справі, на яку він посилається.
Суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли висновку, що в оскаржуваний період діяли норми Постанови № 481, тому здійснення розрахунку грошового забезпечення виходячи з розміру 1762 грн є правомірним.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 08.09.2025 у справі № 200/4426/24, від 16.10.2025 у справі № 620/10526/24, від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, від 30.06.2025 у справах № 280/8083/24, № 280/8605/24 та № 460/3942/24, та інших, у яких суд касаційної інстанції сформував висновок про застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 до правовідносин, пов`язаних із обчисленням грошового забезпечення військовослужбовців, починаючи з 20.05.2023. Висновки, викладені в указаних постановах Верховного Суду, є релевантними до обставин цієї справи і Суд від таких висновків не відступав.
Автор уточненої касаційної скарги наводить доводи про те, що на час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 у подібних правовідносинах сформулював висновок, відповідно до якого під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.
Таким чином, за доводами скаржника, грошове забезпечення військовослужбовців у період з 20.05.2023 по 18.06.2025 підлягає перерахунку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025.
Варто зауважити, що у справі № 520/5814/24 правовідносини стосувалися оформлення та направлення до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача.
Отже, постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 сформульовано правовий висновок про те, що до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного на 01.01.2024 відповідно до Постанови № 704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.
Таким чином, правовідносини у справі № 520/5814/24 не є подібними до спірних правовідносин у цій справі, оскільки предметом спору в даній справі є безпосереднє нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцю, а не оформлення довідки для перерахунку пенсії.
З урахуванням наведеного посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 не свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Варто ще раз зауважити, що умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Натомість уточнена касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Посилання скаржника в уточненій касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів обох інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, уточнена касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Приймаючи до уваги, що доводи уточненої касаційної скарги про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, обґрунтовувалося касатором у взаємозв`язку із доводами щодо неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Доводи скаржника в уточненій касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів уточненої касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 03.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дзундза Юрій Романович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
О.Р. Радишевська В.М. Соколов