УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 214/8688/25
адміністративне провадження № К/990/27494/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції (далі - ДПП, відповідач), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа), в якому просив:
- визнати незаконною відмову Полку патрульної поліції в м. Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП по складанню протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 щодо скоєння дорожньо-транспортної пригоди 11.06.2024;
- зобов`язати відповідача скласти вказаний протокол, посилаючись на наявність порушень ОСОБА_2 вимог Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП).
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 13.10.2025 постановлено замінити первісного відповідача Полк патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, належним відповідачем - Департаментом патрульної поліції.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18.11.2025 у задоволенні позовної заяви відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2026, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18.11.2025 у справі № 214/8688/25 скасовано. Провадження в адміністративній справі № 214/8688/25 закрито.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 11.05.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18.11.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2026 повернуто скаржнику.
15.06.2026 до Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18.11.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2026.
Ухвалою Суду від 01.07.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, з наданням копії уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Пунктом 3 частини шостої статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення R067219050752) ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 01.07.2026 вручена скаржнику 13.07.2026.
23.07.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху на адресу Суду надійшла уточнена касаційна скарга та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Скаржнику було роз`яснено, що з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, за частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В уточненій касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник вказав на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.06.2023 у справі № 752/5417/19.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду в уточненій касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Варто звернути увагу скаржника, що, закриваючи провадження у справі, Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 19.03.2026 виходив із того, що заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на оскарження бездіяльності органу поліції щодо нескладення протоколу про адміністративне правопорушення відносно іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди та зобов`язання скласти такий протокол, тоді як зазначений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 752/5417/19 не свідчить про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Так, у справі № 752/5417/19 позивач оскаржував дії відповідачів зі складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього та не складання протоколу відносно іншої особи, яка в подальшому визнана винуватцем аварії. У цій справі Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ними на виконання покладених на них функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для позивача.
Між тим, як вже було зауважено в ухвалі Суду від 11.08.2026 про залишення касаційної скарни без руху, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі № 712/7385/17 зазначила, що дії щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення самі по собі не породжують правових наслідків для особи та окремо від постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути самостійним предметом судового оскарження.
Крім того, у постановах від 19.06.2019 у справі № 638/3490/18 та від 22.01.2020 у справі № 2-а/489/7/2016 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що складання протоколу є процесуальною дією, спрямованою на фіксацію адміністративного правопорушення, яка відповідно до статті 251 КУпАП оцінюється судом під час розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Розгляд питання щодо правомірності складання або нескладення такого протоколу в окремому адміністративному позовному провадженні не забезпечує ефективного захисту прав особи та не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Саме з огляду на зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, а також приписи пункту 3 частини другої статті 19 КАС України, суд апеляційної інстанції виснував про необхідність закриття провадження у цій справі.
Безпідставними є також доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.02.2019 у справі № 640/6550/15-а, від 18.06.2019 у справі № 826/3585/18 та від 14.07.2020 у справі № 363/3888/17.
Так, у постанові від 07.02.2019 у справі № 640/6550/15-а Верховний Суд зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а складання такого протоколу є процесуальною дією, яка підлягає оцінці під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а не в окремому адміністративному позові. Суд також наголосив, що обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача.
Аналогічний підхід викладений і у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 826/3585/18, в якій Суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання органу поліції скласти процесуальні документи з метою притягнення іншої особи до адміністративної відповідальності не створює для позивача жодних юридичних прав чи обов`язків, а сам факт непритягнення іншої особи до адміністративної відповідальності не впливає на його права чи законні інтереси.
Так само у постанові від 14.07.2020 у справі № 363/3888/17 Верховний Суд звернув увагу, що питання законності складання або направлення протоколу, а також оцінка доказів, покладених в його основу, вирішуються судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. При цьому Суд окремо зазначив, що вимога про зобов`язання органу поліції скласти протокол відносно іншої особи не породжує для позивача жодних юридичних наслідків, а тому не є належним способом захисту його прав.
Аналіз доводів уточненої касаційної скарги свідчить, що, посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, її зміст не містить належного обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Натомість наведені доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів обох інстанцій щодо переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин дорожньо-транспортної пригоди, оцінки експертного висновку та обставин, які, на думку скаржника, мають значення для притягнення іншого учасника ДТП до адміністративної відповідальності. При цьому уточнена касаційна скарга не містить посилань на порушення судом першої чи апеляційної інстанції норм процесуального права, передбачених частинами другою чи третьою статті 353 КАС України, як підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Посилання скаржника в уточненій касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів обох інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З аналізу доводів уточненої касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 19.03.2026, а касаційну скаргу вдруге подано засобами поштового зв`язку 10.06.2026, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 11.05.2026 вперше подану касаційну скаргу на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18.11.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2026 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України відповідно до якого касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення: R067171400870) ухвала суду про повернення касаційної скарги від 11.05.2026 вручена ОСОБА_1 . 25.05.2026.
Ухвалою Суду від 01.07.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, з наданням копії уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником надано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що після ознайомлення зі змістом постанови суду апеляційної інстанції він у межах тридцятиденного строку, а саме 25.04.2026, звернувся до Суду з касаційною скаргою. Однак ухвалою Суду від 11.05.2026 зазначену касаційну скаргу було повернуто із роз`ясненням права на повторне звернення до суду касаційної інстанції після усунення її недоліків.
Скаржник зазначає, що після отримання 25.05.2026 копії вказаної ухвали Суду ним було проаналізовано недоліки первинної касаційної скарги та без невиправданих затримок, упродовж розумного строку, підготовлено повторну касаційну скаргу, яку 09.06.2026 направив до суду касаційної інстанції, у зв`язку із чим просить поновити строк на касаційне оскарження.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
Суд наголошує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Водночас, колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд повторно звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;
- повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.
Так, ухвалою Верховного Суду від 11.05.2026 вперше подану касаційну скаргу на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18.11.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 214/8688/25 повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки касаційна скарга не містила належного викладення підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Повторно звертаючись із касаційною скаргою, скаржник обґрунтовував клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження тим, що первинну касаційну скаргу ним було подано в межах строку, встановленого статтею 329 КАС України, а після її повернення Судом повторну касаційну скаргу було підготовлено та подано без зайвих зволікань після усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2026 зазначені підстави пропуску строку на касаційне оскарження визнано неповажними, а касаційну скаргу залишено без руху. Скаржнику запропоновано усунути недоліки касаційної скарги шляхом подання касаційної скарги в новій редакції з належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини четвертої статті 328 КАС України, а також подати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення та наданням належних доказів поважності причин пропуску такого строку.
Визнаючи наведені скаржником підстави пропуску строку неповажними та залишаючи касаційну скаргу без руху, Суд зазначив, що подання первинної касаційної скарги у межах процесуального строку та її подальше повернення у зв`язку з недотриманням скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги не зупиняє та не перериває перебігу строку на касаційне оскарження і не належить до об`єктивних обставин особливого та непереборного характеру, які можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку. Такі обставини були зумовлені виключно недотриманням скаржником вимог процесуального закону.
На виконання вимог ухвали Суду від 01.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху скаржником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що після ознайомлення зі змістом постанови суду апеляційної інстанції він 25.04.2026, тобто в межах строку, визначеного процесуальним законом, подав первинну касаційну скаргу. Після отримання 25.05.2026 ухвали Суду про її повернення ним було проаналізовано недоліки касаційної скарги та без невиправданих затримок підготовлено повторну касаційну скаргу, яку 09.06.2026 направлено до суду касаційної інстанції.
Отже, наведені у клопотанні підстави пропуску строку на касаційне оскарження по суті зводяться до тих самих обставин, яким Суд уже надав правову оцінку в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху та які були визнані неповажними.
Будь-яких інших обґрунтувань та належних доказів на підтвердження наявності об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали своєчасному зверненню до суду касаційної інстанції, у поданому клопотанні скаржником не наведено.
Ураховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, а також ненадання скаржником доказів наявності об`єктивних причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаних скаржником причин поважними. На підставі наведеного Суд констатує відсутність підстав для поновлення процесуального строку, оскільки скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано належних доказів на їх підтвердження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 01.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Враховуючи, що причини пропуску строку визнані неповажними, а станом на день постановлення цієї ухвали скаржник не надав клопотання із зазначенням інших поважних підстав для його поновлення, Суд вважає за необхідне застосувати процесуальний наслідок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18 листопада 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 214/8688/25.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18 листопада 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 214/8688/25.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 18 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов