УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 360/1592/25
адміністративне провадження № К/990/29197/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черніков Денис Юрійович, на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник, позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153);
- зобов`язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови № 153.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026, у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовим рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черніков Д.Ю., звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 18.05.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
В подальшому ухвалою Суду від 22.06.2026 касаційну скаргу на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 було повернуто особі, яка її подала на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
23.06.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черніков Д.Ю., повторно звернувся через підсистему «Електронний суд» до Суду із касаційною скаргою на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026.
Ухвалою Суду від 01.07.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черніков Денис Юрійович, строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення.
Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 01.07.2026) доставлено в Електронний кабінет адвоката Чернікова Д.Ю. 02.07.2026 о 04 год 44 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до довідки про неможливість надіслання поштового відправлення від 09.07.2026 копія ухвали Суду від 01.07.2026 у справі № 360/1592/25, що підлягає надісланню ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до інформації розміщеної на вебсайті АТ «Укрпошта», не може бути надіслано адресату, оскільки пересилання поштових відправлень, що адресовані одержувачам населених пунктів Херсонської області за поштовим індексом 75631, не здійснюється на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р та відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376. З огляду на викладене та положень статті 121 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII, статті 11 Закону України від 12.08.2014 № 1632-VII судове рішення вважається отриманим ОСОБА_1
14.07.2026 від представника скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скаргу та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Єресько Л.О. у період з 06.07.2026 по 10.08.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2026 № 1999/0/5-26), суддів Соколова В.М. та Загороднюка А.Г. у період з 06.07.2026 по 31.07.2026 (накази голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2026 № 2720/0/5-26 та від 08.06.2026 № 2206/0/5-26), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по поверненню суддів з відпусток.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Скаржнику було роз`яснено, що з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, за частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування уточненої касаційної скарги як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153 з урахуванням норм частин першої та другої статті 88, пункту 2-1 статті 89 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
За доводами уточненої касаційної скарги скаржник ставить питання щодо того, чи можуть самі факти притягнення військовослужбовця у минулому до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку бути підставою для невиплати одноразової грошової винагороди відповідно до абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153, якщо станом на момент виникнення права на таку винагороду призначене покарання виконано, судимість є погашеною/припиненою, а всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження анульовані відповідно до статей 88- 89 КК України?
Скаржник в уточненій касаційній скарзі зазначає про те, що формальне тлумачення Постанови № 153 дозволяє враховувати будь-які факти притягнення незалежно від часу, припинення судимостей; системне тлумачення разом із статтями 88- 89 КК України свідчить, що погашена судимість не може породжувати жодних негативних правових наслідків.
Однак, Суд повторно звертає увагу скаржника, що такі доводи щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосуванням судами. Натомість по своїй суті вони зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що суди попередніх інстанцій у цій справі № 360/1592/25 установили, що 22.03.2022 ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби та зарахований на військову службу за контрактом.
11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 153, підпунктом 1 пункту 3 цієї Постанови (в редакції на час її прийняття) було установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу, Збройні Сили, Міністерство оборони, військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.
Абзацом 2 пункту 4 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) було установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.
В подальшому до кола учасників експериментального проекту було додано, зокрема, громадян України від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Державної прикордонної служби України.
У первісній редакції Постанови № 153 пункт 4 передбачав, що спірна винагорода не виплачується відповідним військовослужбовцям, у разі якщо вони два або більше разів притягувалися до кримінальної відповідальності та/або адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 внесено зміни до абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153, змінено умови за яких не виплачується спірна винагорода, а саме зменшено до одного встановлену кількість разів притягнення до кримінальної відповідальності та збільшено можливу кількість притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення до двох і більше разів.
При цьому суди попередніх інстанцій зауважили, що сам факт притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності за будь-яке кримінальне правопорушення є підставою для застосування наведених положень Постанови № 153.
Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до наявних в матеріалах справи відомостей, позивач двічі притягувався до кримінальної відповідальності та один раз до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення (постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 06.07.2022 у справі № 304/1190/22 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 14.11.2022 у справі № 304/1734/22 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 309 КК України та вироком Жашківського районного суду Черкаської області від 16.10.2024 у справі № 693/1374/24 визнано винуватим у вчиненні кримінальних проступків, передбачених частиною п`ятою статті 27, частини першої статті 358 та частини четвертої статті 358 КК України).
З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідно до положень абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153, як у первісній редакції, так і в редакції внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, наведені обставини позбавляють позивача права на виплату йому грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153.
Суд повторно звертає увагу, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів необхідності формування такого висновку у спірних правовідносинах, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Щодо доводів касатора про неврахування судами попередніх інстанцій норм частин першої та другої статті 88, пункту 2-1 статті 89 КК України, Суд зауважує, що вказаними нормами визначено правові наслідки та строки погашення судимості. Водночас суди попередніх інстанцій вказали, що підставою для застосування положень абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153 є сам факт притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності за будь-яке кримінальне правопорушення.
Між тим зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження скаржником визначено підставу касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Позаяк доводи касаційної скарги про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи касатором наведено у взаємозв`язку із доводами щодо відсутності висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З аналізу доводів уточненої касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 02.04.2026, а касаційну скаргу вдруге подано через підсистему «Електронний суд» 23.06.2026, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 22.06.2026 вперше подану касаційну скаргу на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 360/1592/25 повернуто особі, яка її подала на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 18.05.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Відповідно до довідки Касаційного адміністративного суду від 24.06.2026 копію ухвали Верховного Суду від 22.06.2026 у справі № 360/1592/25, що підлягає надісланню ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до інформації розміщеної на вебсайті АТ «Укрпошта», не може бути надіслано адресату, оскільки пересилання поштових відправлень, що адресовані одержувачам населених пунктів Херсонської області за поштовим індексом 75631, не здійснюється на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р та відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376. Інформація про це судове рішення розміщена на офіційному веб-порталі судової влади - https://court.gov.ua/fair/.
З огляду на викладене та положень статті 121 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII, статті 11 Закону України від 12.08.2014 № 1632-VII судове рішення вважається отриманим ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 22.06.2026) доставлена в Електронний кабінет адвоката Чернікова Д.Ю. 22.06.2026 о 22:54, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Ухвалою Суду від 01.07.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, з наданням копії уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником надано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що після ухваленням постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 він у межах тридцятиденного строку, а саме 28.04.2026, звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою. Однак ухвалою Суду від 22.06.2026 зазначену касаційну скаргу було повернуто скаржнику із роз`ясненням права на повторне звернення до суду касаційної інстанції після усунення її недоліків.
Скаржник зазначає, що після отримання 22.06.2026 (о 22:45) копії вказаної ухвали Суду ним було проаналізовано недоліки первинної касаційної скарги та без невиправданих затримок, упродовж розумного строку, а саме наступного дня - 23.06.2026, підготовлено та подано уточнену (повторну) касаційну скаргу, у зв`язку із чим просить поновити строк на касаційне оскарження.
При цьому скаржник наголошує, що ухвала про повернення касаційної скарги постановлена вже після спливу строку на касаційне оскарження, а недоліки, на які вказав Суд, стали відомі йому лише з моменту отримання цієї ухвали, що унеможливило їх усунення у встановлений законом строк.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
Суд наголошує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Водночас, колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд повторно звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;
- повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.
Так, ухвалою Суду від 22.06.2026 вперше подану касаційну скаргу на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі № 360/1592/25 повернуто особі, яка її подала на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Повторно звертаючись із касаційною скаргою, скаржник обґрунтовував клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження тим, що первинну касаційну скаргу ним було подано в межах строку, встановленого статтею 329 КАС України, а після її повернення Судом повторну касаційну скаргу було підготовлено та подано без зайвих зволікань після усунення недоліків.
Ухвалою Суду від 01.07.2026 зазначені підстави пропуску строку на касаційне оскарження визнано неповажними, а касаційну скаргу залишено без руху. Скаржнику запропоновано усунути недоліки касаційної скарги шляхом подання уточненої касаційної скарги з належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, а також подати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення та наданням належних доказів поважності причин пропуску такого строку.
Визнаючи наведені скаржником підстави пропуску строку неповажними та залишаючи касаційну скаргу без руху, Суд зазначив, що подання первинної касаційної скарги у межах процесуального строку та її подальше повернення у зв`язку з недотриманням скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги не зупиняє та не перериває перебігу строку на касаційне оскарження і не належить до об`єктивних обставин особливого та непереборного характеру, які можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку. Такі обставини були зумовлені виключно недотриманням скаржником вимог процесуального закону.
На виконання вимог ухвали Суду від 01.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху скаржником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що після ухвалення постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 він у межах тридцятиденного строку, а саме 28.04.2026, звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою. Однак ухвалою Суду від 22.06.2026 зазначену касаційну скаргу було повернуто скаржнику із роз`ясненням права на повторне звернення до суду касаційної інстанції після усунення її недоліків.
Скаржник зазначає, що після отримання 22.06.2026 (о 22:45) копії вказаної ухвали Суду ним було проаналізовано недоліки первинної касаційної скарги та без невиправданих затримок, упродовж розумного строку, а саме наступного дня - 23.06.2026, підготовлено та подано уточнену (повторну) касаційну скаргу, у зв`язку із чим просить поновити строк на касаційне оскарження.
Отже, наведені у клопотанні підстави пропуску строку на касаційне оскарження по суті зводяться до тих самих обставин, яким Суд уже надав правову оцінку в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху та які були визнані неповажними.
Будь-яких інших обґрунтувань та належних доказів на підтвердження наявності об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали своєчасному зверненню до суду касаційної інстанції, у поданому клопотанні скаржником не наведено.
Ураховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, а також ненадання скаржником доказів наявності об`єктивних причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаних скаржником причин поважними. На підставі наведеного Суд констатує відсутність підстав для поновлення процесуального строку, оскільки скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано належних доказів на їх підтвердження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 01.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Враховуючи, що причини пропуску строку визнані неповажними, а станом на день постановлення цієї ухвали скаржник не надав клопотання із зазначенням інших поважних підстав для його поновлення, Суд вважає за необхідне застосувати процесуальний наслідок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черніков Денис Юрійович, строку на касаційне оскарження рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 360/1592/25.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черніков Денис Юрійович, про поновлення строку на касаційне рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 360/1592/25.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черніков Денис Юрійович, на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк