УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 380/18971/24
адміністративне провадження № К/990/28452/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Уханенка С.А., Загороднюка А.Г.
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУНП у Львівській області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ ГУНП у Львівській області від 13.06.2024 № 324 о/с «Про особовий склад» в частині переміщення капітана поліції ОСОБА_1 на посаду старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП;
- визнати протиправним і скасувати наказ ГУНП у Львівській області від 28.08.2024 № 3362 «Про застосування дисциплінарного стягнень до окремих працівників ГУНП у Львівській області» в частині застосування до старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 - звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним і скасувати наказ ГУНП у Львівській області від 05.09.2024 № 563 о/с «Про особовий склад»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Червоноградського районного відділу поліції ГУНП з 14.06.2024;
- стягнути з ГУНП у Львівській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2024 по момент винесення рішення судом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним і скасовано наказ ГУНП у Львівській області від 28.08.2024 № 3362 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУНП у Львівській області» в частині застосування до старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 - звільнення зі служби в поліції;
- визнано протиправним і скасовано наказ ГУНП у Львівській області від 05.09.2024 № 563 о/с «Про особовий склад»;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП з 06.09.2024;
- стягнуто з ГУНП у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2024 по 12.09.2025 в сумі 183009,12 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог законодавства;
- рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділення планування спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання;
- в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026 апеляційну скаргу ГУНП у Львівській області задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Торопчин Олексій Дмитрович, звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 31.03.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
В подальшому ухвалою Суду від 01.05.2026 касаційну скаргу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026 було повернуто особі, яка її подала на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
19.06.2026 до Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026.
Ухвалою Суду від 02.07.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Частиною одинадцятою статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 02.07.2026) доставлено в Електронний кабінет скаржника 02.07.2026 о 19 год 44 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
13.07.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху на адресу Суду надійшла уточнена касаційна скарга та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Єресько Л.О. у період з 06.07.2026 по 10.08.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2026 № 1999/0/5-26) та судді Загороднюка А.Г. у період з 06.07.2026 по 31.07.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.06.2026 2206/0/5-26), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по виходу суддів з відпусток.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи уточненої касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Скаржнику було роз`яснено, що з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, за частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування уточненої касаційної скарги як на підставу касаційного оскарження судового рішення, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 1-3 розділу V Положення про підрозділи поліції особливого призначення «Корпус оперативно - раптової дії», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.11.2018 № 958 (далі - Положення № 958) та пункту 15 розділу IV Положення № 958 у подібних правовідносинах.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Зазначена скаржником норма права щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Положення підпунктів 1- 3 розділу V Положення № 958 визначають загальні засади комплектування підрозділів поліції особливого призначення поліцейськими та працівниками відповідно до штатів, зокрема з урахуванням рівня їх фізичної підготовки, ділових, професійних і моральних якостей, освітнього і кваліфікаційного рівня та стану здоров`я.
Пункт 15 розділу IV Положення № 958 установлює загальні вимоги до комплектування підрозділів «КОРД» поліцейськими, яке здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням їх рівня фізичної підготовленості, здатності за своїми діловими, професійними, моральними якостями, освітнім і кваліфікаційним рівнем, станом здоров`я забезпечувати виконання завдань та функцій, покладених на ці підрозділи. Також визначено, що комплектування підрозділів «КОРД» іншими працівниками здійснюється відповідно до вимог законодавства України.
Разом із тим зазначені положення не визначають порядку, підстав та процедури переміщення поліцейського з однієї посади на іншу. Спірні правовідносини щодо переміщення позивача на іншу посаду врегульовані насамперед статтею 65 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, положення якої у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачали можливість переміщення поліцейського за ініціативою керівників органу поліції та покладали на поліцейського обов`язок проходити службу там, де це викликано інтересами служби та обумовлено відповідним наказом уповноваженого керівника.
Отже, зазначені скаржником приписи Положення № 958 не регулюють спірні правовідносини у тому аспекті, щодо якого скаржник просить сформувати висновок Верховного Суду, а тому сама по собі відсутність окремого висновку щодо їх застосування не утворює підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, твердження скаржника про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах не враховують наявної правозастосовної практики Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постановах від 31.01.2025 у справах № 580/2706/23 та № 520/16482/23 сформулював висновок щодо застосування статті 65 Закону у редакції Закону України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану від 15.03.2022 № 2123-IX.
Верховний Суд зазначив, що вказаними законодавчими змінами, які діють тимчасово на період воєнного стану, врегульовано питання проходження служби поліцейськими з урахуванням необхідності оптимізації діяльності поліції в умовах забезпечення національної безпеки і оборони.
За приписами абзацу другого частини восьмої статті 65 Закону 580- VIII поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби та обумовлено наказами керівника органу поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Тому у період дії відповідних законодавчих положень згода поліцейського на переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду не є обов`язковою.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував відповідні норми права з урахуванням сформованої Верховним Судом практики.
Отже, наведені в уточненій касаційній скарзі доводи щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та доводи скаржника про те, що під час його переміщення не було враховано стан здоров`я, рівень фізичної підготовки та не забезпечено попереднього проходження військово-лікарської комісії, наявність у позивача захворювань, що перешкоджало проходженню служби на відповідній посаді, спрямовані передусім на іншу оцінку встановлених судом обставин справи та досліджених доказів. Водночас переоцінка доказів, перевірка їх достатності та встановлення інших фактичних обставин справи виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, установлених статтею 341 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Приймаючи до уваги, що посилання у касаційній скарзі на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики обґрунтовувалося касатором у взаємозв`язку із доводами про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктом «а» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З аналізу доводів уточненої касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Водночас, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 29.01.2026, а касаційну скаргу вдруге подано засобами поштового зв`язку 15.06.2026, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 01.05.2026 вперше подану касаційну скаргу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026 у справі № 380/18971/24 повернуто особі, яка її подала на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки у встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 31.03.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 01.05.2026) доставлена в Електронний кабінет ОСОБА_1 та його адвоката Торопчина О.Д. 01.05.2026 о 16:25, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
19.06.2026 до Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026.
Ухвалою Суду від 02.07.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником надано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що первинну касаційну скаргу було подано в межах установленого процесуальним законом строку, однак ухвалою Верховного Суду її повернуто у зв`язку з невиконанням вимог щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження. Скаржник зазначає, що з лютого 2026 року працював у ДП "Львіввугілля" ВП Шахта "Степова" на посаді майстра-підривника, характер роботи пов`язаний із перебуванням під землею без доступу до інтернету та неможливістю отримання сповіщень, очікував надходження копії відповідної ухвали засобами поштового зв`язку. З урахування специфіки роботи у розумний строк після повернення касаційної скарги подав повторно касаційну скаргу.
На підтвердження наведених обставин до клопотання додано довідку з місця роботи щодо займаної посади та режиму виконання трудових обов`язків.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
Суд наголошує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Водночас, колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду, однак не вказує на наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;
- повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.
Оцінюючи наведені скаржником доводи та надані на їх підтвердження докази, колегія суддів вважає, що наведені у клопотанні обставини не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку на касаційне оскарження.
Так, обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку скаржник посилається на те, що після подання первинної касаційної скарги працював у ДП «Львіввугілля», виконував трудові обов`язки під землею, що, на його думку, унеможливлювало постійний доступ до мережі Інтернет та Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», перешкодило вчасно звернутися до суду із касаційною скаргою.
На підтвердження зазначених обставин скаржником надано довідку № 190 від 09.07.2026, відповідно до якої він працює у ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» з 11.02.2026, з 24.03.2026 майстром підривником дільниці вибухових робіт з повним робочим днем на підземних роботах.
Водночас вказана довідка лише підтверджує перебування скаржника у трудових відносинах із ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля», займану ним посаду та режим роботи.
Водночас перебування особи у трудових відносинах не свідчить про існування об`єктивних і непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду. Між тим скаржником не надано жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме у період після доставки до його Електронного кабінету ухвали Верховного Суду від 21.05.2026 про повернення касаційної скарги до моменту повторного звернення до суду касаційної інстанції виконання ним трудових обов`язків об`єктивно унеможливлювало своєчасне подання належним чином оформленої касаційної скарги.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що довідка № 190 від 09.07.2026 не підтверджує наявності поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, оскільки не містить відомостей про існування об`єктивних, непереборних та незалежних від волевиявлення скаржника обставин, які б унеможливили або істотно ускладнили своєчасне вчинення ним процесуальних дій.
Будь-яких інших обґрунтувань та належних доказів на підтвердження наявності поважних причин, що перешкоджали своєчасному зверненню до суду касаційної інстанції, у поданому клопотанні скаржником не наведено.
Ураховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, а також ненадання скаржником доказів наявності об`єктивних причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаних скаржником причин поважними. На підставі наведеного Суд констатує відсутність підстав для поновлення процесуального строку, оскільки скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано належних доказів на їх підтвердження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 02.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Залишаючи вдруге подану касаційну скаргу без руху, Суд ухвалою від 02.07.2026 визнав неповажними наведені скаржником підстави пропуску строку на касаційне оскарження та запропонував подати клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку з відповідними обґрунтуваннями та доказами. Проте на виконання вимог зазначеної ухвали скаржником подано клопотання, в якому викладені причини пропуску строку Суд також визнає неповажними, оскільки вони не підтверджені належними та достатніми доказами, які б свідчили про об`єктивну неможливість своєчасного звернення з касаційною скаргою. За таких обставин у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 380/18971/24.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 380/18971/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько С.А. Уханенко А.Г. Загороднюк