УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 320/20974/23
адміністративне провадження № К/990/27607/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 , за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправними дій, визнання неправомірним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення коштів,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - В/ч НОМЕР_2 , відповідач-2), за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 , третя особа-1), ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - Центр, третя особа-2), в якому просив, з урахуванням уточненої позовної заяви:
- визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби всупереч вимогам Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 № 1153, 2008 (зі змінами), наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, наказу Міністра Оборони України від 14.08.2014 № 530 «Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві Оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсії військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за № 1294-26071) та наказу Міністра Оборони України від 15.09.2022 № 280 «Про затвердження Інструкції про організацію обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за № 1407-38743);
- визнати параграф 2 пункт 3 наказу В/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 20.01.2023 № 66 щодо звільнення полковника ОСОБА_1 , офіцера штабу механізованого батальйону В/ч НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-12 «Про військовий обов`язок і військову службу» у відставку за пунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) неправомірним та скасувати його;
- визнати протиправними дії командира В/ч НОМЕР_2 щодо виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу В/ч НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення всупереч вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зі змінами і доповненнями, внесеними Декретом Кабінету Міністрів України від 30.04.1993 № 43-93) та наказу Міністра Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197);
- визнати пункт 1 наказу командира В/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.05.2023 № 123, у якому полковника ОСОБА_1 , звільненого наказом В/ч НОМЕР_1 від 20.01.2023 № 66 у відставку за пунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що 01.05.2023 справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 з 01.05.2023 виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення зняти 02.05.2023, неправомірним та скасувати його;
- поновити полковника ОСОБА_1 , на посаді офіцера штабу механізованого батальйону В/ч НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 з 02.05.2023;
- стягнути з В/ч НОМЕР_2 Збройних Сил України на користь полковника ОСОБА_1 , матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 02.05.2023 по день прийняття рішення судом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано пункт 3 параграфу 2 наказу В/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 20.01.2023 № 66, яким полковника ОСОБА_1 , офіцера штабу механізованого батальйону НОМЕР_4 окремої механізованої бригади 9 армійського корпусу, відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі);
- визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу командира В/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.05.2023 № 123, яким полковника ОСОБА_1 з 01.05.2023 виключено зі списків особового складу В/ч НОМЕР_2 ;
- поновлено полковника ОСОБА_1 на посаді офіцера штабу 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_2 з 02.05.2023;
- стягнуто з В/ч НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 787886,88 грн;
- допущено до негайно виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді офіцера штабу НОМЕР_5 механізованого батальйону В/ч НОМЕР_2 з 02.05.2023;
- звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з В/ч НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 29521,48 грн;
- в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного від 11.03.2026 апеляційні скарги В/ч НОМЕР_2 та В/ч НОМЕР_1 задоволено. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 21.04.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
В подальшому ухвалою Суду від 21.05.2026 касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2026 було повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
15.06.2026 ОСОБА_1 повторно звернувся до Суду із касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2026.
Ухвалою Суду від 02.07.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Пунктом 3 частини шостої статті 251 КАС України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення R067220080142) ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 02.07.2026 вручена скаржнику 08.07.2026.
10.07.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху на адресу Суду надійшла уточнена касаційна скарга та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Єресько Л.О. у період з 06.07.2026 по 10.08.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2026 № 1999/0/5-26) та суддів Соколова В.М. і Загороднюка А.Г. у період з 06.07.2026 по 31.07.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.06.2026 № 2206/0/5-26 та від 22.06.2026 2720/0/5-26), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по виходу суддів з відпусток.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи уточненої касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Скаржнику було роз`яснено, що з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, за частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В уточненій касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник вказав на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 235 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) та статтю 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 25.11.2021 у справі № 240/14975/20, від 16.09.2020 у справі № 806/2081/18 та від 14.07.2022 у справі № 640/25732/21 у подібних правовідносинах.
Обов`язковими умовами при скарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
При цьому скаржник цитує зміст постанов Верховного Суду, наведених ним на обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, наполягаючи на тому, що суд апеляційної інстанції у цій справі № 320/20974/23 не урахував висновків суду касаційної інстанції щодо застосування пункту 235 Положення та статті 26 Закону № 2232-XII, якими врегульовано питання процедури звільнення військовослужбовців, зокрема обов`язковість проведення бесіди, забезпечення проходження військово-лікарської комісії, повного грошового та речового розрахунку, а також погодження розрахунку вислуги років.
При цьому скаржник в уточненій касаційній скарзі викладає висновки Верховного Суду у справах № 240/14975/20, № 806/2081/18, № 640/25732/21, які, на його думку, не ураховані судом апеляційної інстанції у цій справі № 320/20974/23. Між тим, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України від 22.12.2005 № 3262-IV «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, з`ясовано, що постанов Верховного Суду у справах № 240/14975/20, № 806/2081/18, № 640/25732/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає.
Водночас варто зауважити, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Суд апеляційної інстанції встановив, що позивача було звільнено з військової служби у відставку за пунктом «а» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі на підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.01.2023 № 66.
Апеляційний суд дійшов висновку, що досягнення граничного віку є самостійною та абсолютною підставою для звільнення військовослужбовця, яка не залежить від наявності чи відсутності рапорту про бажання продовжити службу, проведення бесіди, ознайомлення з планом звільнення чи проходження військово-лікарської комісії безпосередньо перед виданням наказу про звільнення.
Апеляційний суд указав, що позивач досяг граничного віку перебування на військовій службі, а тому командування правомірно реалізувало своє право на звільнення за віком. При цьому суд виходив з того, що положення пункту 235 Положення та статті 26 Закону № 2232-XII не вимагають обов`язкового проведення всіх процедурних дій (бесіди, ВЛК, ознайомлення з розрахунком вислуги років) як умови правомірності самого звільнення за віком, якщо факт досягнення граничного віку є встановленим і безспірним.
Апеляційний суд також зауважив, що наявність рапорту позивача про бажання продовжити службу понад граничний вік не створює обов`язку командування задовольнити таке прохання, а лише дає право розглянути можливість залишення на службі. Оскільки рішення про залишення на службі понад граничний вік не було прийнято, звільнення є законним.
Посилання скаржника в уточненій касаційній скарзі щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, уточнена касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у контексті того, чи має право командування примусово, без відома військовослужбовця, без розгляду рапорту та без складання Листа бесіди звільняти особу старшого офіцерського складу (у званні полковника) у зв`язку з досягненням граничного віку, якщо таке звільнення відбувається безпосередньо (протягом одного місяця) після призначення на нову посаду в період дії воєнного стану, повністю позбавляючи військовослужбовця права на проходження ВЛК та ознайомлення з розрахунком вислуги років перед виданням наказу.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, визначення норми (норм) права, що потребує висновку, а підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку, не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Поряд із цим, на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з посиланням на частини другу і третю статті 353 КАС України та зокрема вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Так, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини четвертої статті 328 КАС України в частині недослідження доказів.
Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
- справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
- в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
- справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
- справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
- судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
- судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
- судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Водночас скаржник, вказуючи частину третю статті 353 КАС України, не посилається на жоден із її пунктів та їх не обґрунтовує, що виключає можливість перегляду рішення суду апеляційної інстанції із цих підстав.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з посиланням на частини другу та третю статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Водночас пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Позаяк доводи уточненої касаційної скарги про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи касатором наведено у взаємозв`язку із доводами щодо неврахування та відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Реагуючи на доводи скаржника, викладені в уточненій касаційній скарзі, про те, що Шостий апеляційний адміністративний суд розглянув справу в порядку письмового провадження без виклику сторін, чим, на думку скаржника, позбавив його можливості усно викласти свою правову позицію та безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції, Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції здійснює розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, зокрема у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), а також в інших випадках, визначених цією статтею.
Водночас питання щодо необхідності розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи перед судом апеляційної інстанції не порушувалося, а в уточненій касаційній скарзі скаржником не наведено обґрунтувань того, що розгляд справи в порядку письмового провадження призвів до порушення норм процесуального права, яке відповідно до статті 353 КАС України могло б бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Сам по собі розгляд справи судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження не свідчить про порушення права особи на справедливий судовий розгляд чи права бути вислуханою, оскільки учасники справи не були позбавлені можливості подати письмові пояснення, заперечення, додаткові докази та інші процесуальні документи в порядку, визначеному КАС України. Натомість скаржник не обґрунтовує, яким саме чином обрана судом апеляційної інстанції форма розгляду справи вплинула на правильність вирішення спору або призвела до порушення його процесуальних прав.
Доводи скаржника в уточненій касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З аналізу доводів уточненої касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Водночас, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 11.03.2026, а касаційну скаргу вдруге подано 15.06.2026, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 21.05.2026 вперше подану касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного від 11.03.2026 у справі № 320/20974/23 повернуто особі, яка її подала на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 21.04.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення R067181115855) ухвала суду про повернення касаційної скарги від 21.05.2026 вручена скаржнику 27.05.2026.
15.06.2026 ОСОБА_1 повторно звернувся до Суду із касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2026.
Ухвалою Суду від 02.07.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником надано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що він вперше звернувся з касаційною скаргою у встановлений законом тридцятиденний строк після ухвалення постанови апеляційного суду від 11.03.2026. Проте ухвалою Суду від 21.04.2026 первинну касаційну скаргу було залишено без руху, а згодом повернуто скаржнику.
Крім того скаржник вказав про те, що він є військовослужбовцем, самостійно здійснює свій захист без залучення професійного адвоката в умовах дії воєнного стану. З огляду на тривалий час, необхідний для отримання поштової кореспонденції та усунення складних процесуальних недоліків, строк на повторне звернення з касаційною скаргою було пропущено з поважних та незалежних від нього причин. 15.06.2026 він повторно звернувся до суду, після чого ухвалою Суду від 02.07.2026 касаційну скаргу знову залишено без руху з наданням десятиденного строку для усунення недоліків.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
Слід зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду покладається на особу, яка звернулася до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними / неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;
- повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Ураховуючи обставини справи, зазначені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважними, тобто такими, що не залежали від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника, йому було надано можливість усунути недоліків вперше поданої касаційної скарги шляхом залишення її без руху ухвалою Суду від 21.04.2026 та вдруге поданої касаційної скарги, яку було залишено без руху ухвалою Суду від 02.07.2026.
Щодо доводів скаржника про причини пропуску строку на касаційне оскарження, зумовлені тим, що він є військовослужбовцем, самостійно здійснює свій захист без залучення професійного адвоката в умовах дії воєнного стану, Суд зазначає таке.
Вказані доводи не є об`єктивно непереборними, залежать від волевиявлення особи, не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій та не підтверджені належними доказами. Сам по собі статус військовослужбовця, відсутність професійного представника та дія воєнного стану не звільняють учасника справи від обов`язку добросовісно користуватися процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема щодо дотримання встановлених законом строків звернення до суду касаційної інстанції. Ці обставини носять загальний характер, притаманні значній кількості учасників адміністративного процесу в умовах воєнного стану, і самі по собі не свідчать про наявність об`єктивних, незалежних від скаржника перешкод, які унеможливили або істотно утруднили своєчасне усунення недоліків касаційної скарги та повторне звернення до Суду.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не зазначено об`єктивних причин пропуску строку на касаційне оскарження та не надано доказів, що це підтверджують.
Будь-яких інших обґрунтувань та належних доказів на підтвердження наявності об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали своєчасному зверненню до суду касаційної інстанції, у поданому клопотанні скаржником не наведено.
Ураховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, а також ненадання скаржником доказів наявності об`єктивних причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаних скаржником причин поважними. На підставі наведеного Суд констатує відсутність підстав для поновлення процесуального строку, оскільки скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано належних доказів на їх підтвердження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 02.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Ураховуючи, що ухвалою Суду від 02.07.2026 скаржнику було запропоновано надати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку, разом з тим, подавши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження у встановлений в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху строк, скаржник не зазначив об`єктивних причин пропуску такого строку та не надав доказів, що це підтверджують, а вказані ним причини не є поважними, то за таких обставин у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі № 320/20974/23.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі № 320/20974/23.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 , за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправними дій, визнання неправомірним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення коштів.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк