УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа №560/22364/25
адміністративне провадження № К/990/27677/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Радишевської О.Р.,
перевіривши касаційну скаргу Громадської організації «Чорний список», в інтересах якого діє адвокатка Шевчук Ірина Анатоліївна, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації «Чорний список» до Національного центру оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Служба безпеки України, Адміністрація державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Громадська організація «Чорний список» (далі - позивач, скаржник, ГО) звернулася до адміністративного суду з позовною заявою до Національного центру оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами України (далі - відповідач, Національний центр), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Служба безпеки України (далі - СБУ), Адміністрація державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Адміністрація Держспецзв`язку), в якому просила:
- визнати протиправними та скасувати розпорядження відповідача № 607/3408 від 18.08.2025 «Про обмеження доступу до ресурсів Інтернету» в частині здійснення обмеження доступу до ресурсів Інтернет, зокрема: https://blacklist.ua;
- зобов`язати відповідача оприлюднити рішення суду, прийняте за результатом розгляду цього позову позивача, на офіційному веб-сайті Адміністрації Держспецзв`язку та зобов`язати постачальників електронних комунікаційних послуг надіслати повідомлення на електронну поштову скриньку ncu@cip.gov.ua про скасування обмеження доступу (розблокування доступу) до доменного імені http://blacklist.ua.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.03.2026 адміністративний позов задоволено повністю.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного від 14.05.2026 апеляційну скаргу Центру задоволено повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.03.2026 скасовано. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ГО відмовлено.
Не погоджуючись із ухваленою постановою суду апеляційної інстанції позивач, в інтересах якого діє адвокатка Шевчук І.А., звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 01.07.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четверту статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 01.07.2026) доставлено в Електронний кабінет адвокатки Шевчук Ірини Анатоліївни 02.07.2026 о 04 год 49 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
10.07.2026 від представника скаржника через підсистему «Електронний суд» до Суду на виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху надійшла уточнена касаційна скарга.
У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Єресько Л.О. у період з 06.07.2026 по 10.08.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2026 № 1999/0/5-26), судді Соколова В.М. у період з 06.07.2026 по 31.07.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2026 2720/0/5-26) та судді Радишевської О.Р. у період з 15.07.2026 по 28.07.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.07.2026 2205/0/6-26) та у період з 29.07.2026 по 01.08.2026 - у відрядженні (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2026 № 2218/0/6-26) питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по поверненню суддів з відпусток та відрядження.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення та доводи уточненої касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Як було вже роз`яснено, що з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В ухвалі Суду від 01.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху було наголошено, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В уточненої касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник вказав на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 32 Закону України 16.12.2020 № 1089-IX «Про електронні комунікації», підпункту 5 пункту 16 «Порядку створення та діяльності системи оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами загального користування та Національного центру оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами України для цілей оборони та безпеки держави в умовах надзвичайної ситуації, надзвичайного або воєнного стану», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2025 № 75 «Деякі питання оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами в умовах надзвичайної ситуації, надзвичайного або воєнного стану» (далі - Порядок № 75) та частини другої статті 2 КАС України у подібних правовідносинах.
Водночас, Суд звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права та необхідності формування висновку суду касаційної інстанції саме у цій справі, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, оскарження судового рішення з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанцій щодо встановлення обставин справи та їх оцінки, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У цьому контексті варто зауважити, що підпунктом 5 пункту 16 Порядку № 75 визначено, що Національний центр з метою виконання основних завдань у надзвичайному режимі функціонування (крім завдань звичайного режиму функціонування) з метою оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами загального користування видає розпорядження, які є обов`язковими для виконання постачальниками, зокрема: в умовах дії в Україні чи в окремих її місцевостях режимів надзвичайного або воєнного стану, введених відповідно до Законів України «Про правовий режим надзвичайного стану» і «Про правовий режим воєнного стану», з дотриманням прав і свобод людини і громадянина, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України, на виконання рішень Президента України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, Національного банку або за офіційними зверненнями керівників СБУ, Державного бюро розслідувань, Національної поліції, БЕБ, спеціальних користувачів на тимчасове обмеження надання електронних комунікаційних послуг для цілей оборони та безпеки держави щодо обмеження доступу до ресурсів Інтернету (веб-сайтів, автономних систем, ІР-адрес) у технічно можливий спосіб для постачальників.
Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції у цій справі № 560/22364/25 зауважив, що згідно з частиною восьмою статті 32 Закону України «Про електронні комунікації» Національний центр в умовах надзвичайного або воєнного стану, надзвичайної ситуації видає розпорядження щодо оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами, які є обов`язковими для виконання постачальниками електронних комунікаційних мереж та/або послуг.
Національний центр в умовах дії в Україні, чи в окремих її місцевостях, режимів надзвичайного або воєнного стану, може обмежувати доступ до ресурсів Інтернету (веб-сайтів, автономних систем, IP-адрес) у технічно можливий спосіб для постачальників, зокрема, за офіційними зверненнями керівників СБУ на тимчасове обмеження надання електронних комунікаційних послуг для цілей оборони та безпеки держави.
Сьомий апеляційний адміністративний суд вказав, що Національний центр не є правоохоронним органом, чи органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, а наділений Законом повноваженнями здійснювати оперативно-технічне управління електронними комунікаційними мережами. Законодавством чітко прописаний алгоритм видання Національним центром розпоряджень: звернення уповноваженого органу - СБУ; видання Національним центром розпорядження.
При цьому апеляційний суд зауважив, що Порядок 75 не передбачає варіантів вибору при реалізації запитів від суб`єктів, визначених підпунктом 5 пункту 16, тобто Національний центр має лише один варіант поведінки. Тому у разі настання умов - звернення СБУ, Національний цент зобов`язаний видати розпорядження та не наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки інформації, наданої уповноваженим органом - СБУ, адже така інформація сприймається як достовірна.
Отже, з огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо необхідності формування висновку суду касаційної інстанції щодо застосування частиною восьмою статті 32 Закону України «Про електронні комунікації», підпункту 5 пункту 16 Порядку № 75 у взаємозв`язку із частиною другою статті 2 КАС України, не можна визнати такими, що вказують на наявність підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позаяк вони не пов`язані із усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми тощо.
Аналіз доводів уточненої касаційної скарги свідчить про те, що скаржник фактично висловлює незгоду з установленими судом апеляційної інстанцій обставинами справи, наполяганні на незабезпеченні позивачеві права бути повідомленим про причини накладених на нього обмежень спірним розпорядженням та відсутності доказів щодо наявності підстав видання Національним центром Розпорядження № 607/3408, які не були надані СБУ на вимогу суду.
При цьому уточнена касаційна скарга не містить посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України, як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України).
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Доводи скаржника в уточненій касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З аналізу доводів уточненої касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 01.07.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Громадської організації «Чорний список», в інтересах якого діє адвокатка Шевчук Ірина Анатоліївна, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації «Чорний список» до Національного центру оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Служба безпеки України, Адміністрація державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов О.Р. Радишевська