УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа №160/18479/24
адміністративне провадження № К/990/31675/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Уханенка С. А., перевіривши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №160/18479/24 за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» до Східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 3, 4 вимоги від 11 червня 2024 року №040406-15/3590-2024,
УСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» (далі - ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», позивач, скаржник) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Східного офісу Держаудитслужби, в якому просило визнати протиправними та скасувати пункти 1, 3, 4 вимоги Східного офісу Держаудитслужби, викладеної в листі від 11 червня 2024 року №040406-15/3590-2024 «Про усунення порушень законодавства».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 3 вимоги Східного офісу Держаудитслужби №040406-15/3590-2024 від 11 червня 2024 року «Про усунення порушень законодавства».
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 15 квітня, 20 травня та 22 чеврня 2026 року касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» повернуто особі, яка її подала.
07 липня 2026 року позивач знову звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки.
Крім того, посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України також не свідчить про наявність передбаченої цією нормою підстави касаційного оскарження.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», однак не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 травня 2018 року у справі №826/3350/17, від 06 серпня 2020 року у справі №826/6254/17 та від 14 грудня 2020 року у справі №200/7584/19.
Так, у постанові від 08 травня 2018 року у справі №826/3350/17 Верховний Суд виходив із того, що законна вимога контролюючого органу повинна бути письмовою, сформованою в межах компетенції контролюючого органу та містити чіткі, конкретні і зрозумілі приписи щодо дій, які має вчинити підконтрольний суб`єкт.
Аналогічно, у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 200/7584/19-а Верховний Суд, оцінюючи конкретний зміст спірної вимоги, зазначив, що вимога повинна містити визначені конкретні дії, обов`язкові до виконання підконтрольною установою, а її законність передбачає, зокрема, обґрунтованість та відповідність вимогам закону.
Проте наведення скаржником цих загальних правових положень не підтверджує того, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 15 Закону № 2939 у спосіб, який суперечить сформульованим Верховним Судом висновкам.
Більше того, зі змісту касаційної скарги не вбачається, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування статті 15 Закону №2939 суд апеляційної інстанції не врахував.
Скаржник фактично ототожнює незгоду з правовою оцінкою судами попередніх інстанцій конкретних обставин цієї справи із неврахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норми права.
Зокрема, значна частина доводів касаційної скарги зводиться до тверджень про те, що орган державного фінансового контролю вимагав від ПрАТ «ДТРЗ» вчинення конкретних дій, що Вимогою визначено відповідні способи усунення порушень, а також до незгоди з оцінкою судами обставин щодо компенсації працівникам витрат на житло та сплати ПДФО і військового збору.
Такі доводи за своєю суттю спрямовані на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та доказів, а не на доведення того, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 15 Закону №2939 без урахування конкретного висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах.
Саме по собі посилання скаржника на те, що предметом спору у цій справі, як і у справах №826/3350/17, №826/6254/17 та №200/7584/19, є оцінка правомірності вимоги органу державного фінансового контролю, не є достатнім для висновку про подібність правовідносин.
Для цілей застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України подібність правовідносин не може визначатися виключно за збігом предмета спору або за належністю спорів до однієї категорії. Необхідно встановити подібність змісту правовідносин, зокрема прав та обов`язків учасників спору, фактичних обставин, що зумовили виникнення спірних правовідносин, та правового регулювання, яке підлягало застосуванню.
Натомість скаржник лише наводить зміст правових позицій Верховного Суду та робить висновок про їх неврахування судом апеляційної інстанції.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про наявність передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження, оскільки скаржником не доведено.
Натомість, доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками суду апеляційної інстанції щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Верховний Суд звертає увагу, що вимога щодо зазначення та обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження не є формальністю, оскільки саме сукупність положень частин четвертої та п`ятої статті 328 КАС України визначає межі доступу судового рішення до касаційного перегляду.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстави касаційного оскарження судового рішення з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Водночас виконання цієї вимоги щодо зазначення постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, не звільняє його від необхідності дотримання вимог частини п`ятої статті 328 КАС України, якщо оскаржуване судове рішення належить до судових рішень, щодо яких закон установлює обмеження касаційного оскарження.
Слід також урахувати, що зазначений недолік касаційної скарги не є для скаржника новим.
Як убачається з матеріалів касаційного провадження, ПрАТ «ДТРЗ» вже неодноразово зверталося до Верховного Суду з касаційними скаргами на зазначені судові рішення. Попередні касаційні скарги ухвалами Верховного Суду від 15 квітня 2026 року, 20 травня 2026 року та 22 червня 2026 року були повернуті скаржнику. Сам скаржник зазначає про такі неодноразові звернення та повернення касаційних скарг.
При цьому у попередніх ухвалах про повернення касаційних скарг Верховний Суд уже звертав увагу скаржника на необхідність належного обґрунтування підстав касаційного оскарження з урахуванням вимог частини п`ятої статті 328 КАС України.
Однак і в касаційній скарзі, поданій 07 липня 2026 року, зазначений недолік не усунуто: скаржник знову послався лише на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не навівши посилання на частину п`яту цієї статті та не обґрунтувавши наявності передбачених нею винятків.
За таких обставин неодноразове повернення попередніх касаційних скарг не призвело до належного усунення скаржником недоліків касаційної скарги, на які звертав увагу суд касаційної інстанції.
Верховний Суд зауважує, що право на касаційне оскарження не є необмеженим. Законодавець установив процесуальні вимоги до касаційної скарги та визначив випадки, за яких судові рішення не підлягають касаційному оскарженню, крім передбачених законом винятків. Таке законодавче регулювання саме по собі не свідчить про обмеження доступу до суду, оскільки особа має можливість реалізувати право на касаційне оскарження за умови дотримання встановлених законом вимог.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №160/18479/24 за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» до Східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 3, 4 вимоги від 11 червня 2024 року №040406-15/3590-2024.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
С. А. Уханенко