УХВАЛА
12 серпня 2026 року
м. Київ
справа №120/11916/25
адміністративне провадження № К/990/37491/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі № 120/11916/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просила визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначала на протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати грошового забезпечення за період з 17 серпня 2021 року по 02 червня 2025 року з урахуванням при визначенні його розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування у період з 17 серпня 2021 року по 19 травня 2023 року при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 за період з 17 серпня 2021 року по 19 травня 2023 року включно нарахування та виплату грошового забезпечення та інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Матеріали касаційної скарги не містять відомостей про те, що позивачка є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції", а в оскаржуваних судових рішеннях такі обставини не встановлені.
Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що ця справа має для нього виняткове значення.
Щодо виняткового значення справи для її учасника, то оцінка судом такої «винятковості» може бути здійснена з урахуванням мотивів, на які посилається сам учасник справи, обґрунтовуючи відповідну підставу касаційного оскарження. При цьому саме на особу, яка подає касаційну скаргу, покладається обов`язок належним чином обґрунтувати наявність обставин, що свідчать про виняткове значення справи саме для скаржника.
Натомість наведене скаржником посилання на виняткове значення цієї справи для нього не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б вирізняли цю справу з-поміж інших спорів відповідної категорії.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України та переоцінки доказів, досліджених судами першої й апеляційної інстанцій, і фактично ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо оцінки таких доказів.
Колегія суддів зазначає, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд здійснює функцію суду права, який розглядає справи, що мають принципове значення, та не є судом фактів, а відтак не вправі здійснювати повторну оцінку доказів чи переоцінювати їх.
Отже, скаржник не довів наявності виключних обставин, які відповідно до положень КАС України зумовлюють необхідність касаційного розгляду справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судами першої, а потім апеляційної інстанцій (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перешкодою в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі № 120/11916/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов