УХВАЛА
12 серпня 2026 року
м. Київ
справа №420/19626/25
адміністративне провадження № К/990/34522/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу Коренчук Тетяни Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі №420/19626/25 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати грошового забезпечення не в повному розмірі та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо незабезпечення Спеціальної прокуратури у сфері оборони Південного регіону бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати позивачу, заробітної плати (всіх її складових, одноразових виплат та компенсації, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щорічної премії прокурора, компенсації за невикористані дні відпустки), за період з 07 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі 2270,00 грн; за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2022 року в розмірі 2481,00 грн; за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн; за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн; за період з 01 січня 2025 року по 19 травня 2025 року, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2025 року в розмірі 3028,00 грн;
- зобов`язати Офіс Генерального прокурора забезпечити Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 заробітної плати (всіх її складових, одноразових виплат та компенсації, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щомісячної премії прокурора, компенсації за невикористані дні відпустки), за період з 07 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі 2270,00 грн; за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2022 року в розмірі 2481,00 грн; за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн; за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн; за період з 01 січня 2025 року по 19 травня 2025 року, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2025 року в розмірі 3028,00 грн;
- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати (всіх її складових та одноразових виплат, компенсації) за період з 07 грудня 2021 року по 19 травня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу прокурора, у розмірі 1600,00 грн;
- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати (всіх її складових, одноразових виплат та компенсації, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щорічної премії прокурора) за період з 07 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі 2270,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів;
- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати (всіх її складових, одноразових виплат та компенсації, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щорічної премії прокурора) за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2022 року в розмірі 2481,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів;
- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати (всіх її складових, одноразових виплат та компенсації, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щорічної премії прокурора) за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн; з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів;
- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати (всіх її складових, одноразових виплат та компенсації, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки) за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів;
- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати (всіх її складових, одноразових виплат та компенсації, в тому грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки) за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів;
- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати (всіх її складових, одноразових виплат та компенсації, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки) за період з 01 січня 2025 року по 19 травня 2025 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу прокурора, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2025 року в розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2026 року касаційну скаргу Коренчук Тетяни Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі №420/19626/25 повернуто особі, яка її подала.
23 липня 2026 року представник позивача повторно звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши повторно подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки повторно поданої касаційної скарги встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо співвідношення положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та законів України про Державний бюджет України в частині визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу прокурора окружної прокуратури.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Разом з тим пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не передбачає можливості касаційного оскарження лише з тієї підстави, що скаржник вважає наявну судову практику недостатньо конкретною для вирішення його спору або не погоджується з правовим підходом судів попередніх інстанцій. Для застосування цієї підстави заявник має належно обґрунтувати, яке саме питання застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах не було предметом висновку Верховного Суду та чому наявні правові позиції не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
У цій справі скаржник фактично ототожнює відсутність постанови Верховного Суду, в якій би було вирішено ідентичну правову ситуацію саме щодо оплати праці прокурора, з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права взагалі. При цьому на обґрунтування своїх доводів він сам посилається на постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21 та на сформульований у ній підхід щодо недопустимості встановлення законом про Державний бюджет іншого правового регулювання відносин, урегульованих спеціальним законом. Отже, зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник не стверджує про повну відсутність Верховним Судом правового підходу щодо вирішення колізії між спеціальним законом та законом про Державний бюджет, а фактично вважає необхідним поширити вже сформульований у іншій категорії спорів підхід на правовідносини щодо оплати праці прокурорів.
Водночас сама по собі відмінність суб`єктного складу правовідносин, на яку посилається скаржник, не свідчить про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування відповідного правового принципу. Більше того, попереднім поверненням касаційної скарги вже було встановлено, що наведені заявником постанови Верховного Суду стосувалися визначення суддівської винагороди, тоді як предметом цієї справи є визначення заробітної плати прокурора. Зміна заявником правової конструкції з пункту 1 на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та посилання на те, що відсутність подібності правовідносин нібито підтверджує відсутність висновку Верховного Суду, не усуває встановленого недоліку, оскільки фактично ґрунтується на тому самому правовому питанні та спрямована на досягнення перегляду висновків судів попередніх інстанцій щодо пріоритетності застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
При цьому наведені у касаційній скарзі посилання на рішення Конституційного Суду України, міжнародні стандарти та положення бюджетного законодавства спрямовані на обґрунтування того, що, на думку заявника, суди неправильно застосували статтю 81 Закону України «Про прокуратуру» та надали перевагу положенням законів про Державний бюджет України. Тобто за своїм змістом ці доводи становлять заперечення щодо правильності застосування судами норм матеріального права та обґрунтування бажаного для заявника способу їх тлумачення, а не належне обґрунтування відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанції є підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Щодо посилання заявника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, то наведене ним обґрунтування значного суспільного інтересу та виняткового значення справи для нього зводиться переважно до важливості для нього результату спору про перерахунок грошового забезпечення за період з 07 грудня 2021 року по 19 травня 2025 року, впливу такого перерахунку на його майновий стан та соціальні гарантії, а також до можливості виникнення аналогічних спорів у прокурорів та інших осіб, які проходять публічну службу. Проте наведені обставини характеризують предмет спору та його значення для заявника, але самі по собі не свідчать про винятковість цієї справи для нього у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Заявником не наведено конкретних обставин, які б свідчили про настання для нього таких особливих або істотних наслідків у разі залишення оскаржуваних судових рішень без змін, що за своїм характером виходили б за межі звичайних майнових наслідків незадоволення позовних вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення.
Так само посилання на те, що спірне питання може виникати у значної кількості прокурорів, працівників правоохоронних органів та інших державних службовців, а тому має значний суспільний інтерес, не є достатнім обґрунтуванням наявності такого інтересу саме до цієї конкретної справи. Фактично наведені заявником аргументи про необхідність забезпечення єдності судової практики, наявність аналогічних спорів та потребу у формуванні єдиного підходу до застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» характеризують загальну правову проблему, яку заявник порушує у касаційній скарзі, однак не доводять наявності самостійного винятку, передбаченого підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. При цьому сама по собі наявність протилежного рішення у справі № 420/23141/24, на яке посилається заявник, може свідчити про відмінність судових підходів до вирішення відповідної категорії спорів, але не підтверджує, що ця конкретна справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для позивача.
Отже, наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про наявність винятку, передбаченого підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а відтак посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України за відсутності такого винятку не створює передбаченого законом права на касаційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Доводи, наведені у повторно поданій касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд уже наголошував у своїй ухвалі від 03 липня 2026 року, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Коренчук Тетяни Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі №420/19626/25 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя В. М. Соколов