УХВАЛА
12 серпня 2026 року
м. Київ
справа №280/11412/24
адміністративне провадження № К/990/32353/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г.,Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у справі №280/11412/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного з позовом до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі -відповідач, скаржник) у якому просив:
- поновити позивачу строки для подання адміністративного позову про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- витребувати від відповідача довідку щодо розміру середньоденного грошового забезпечення позивача на день звільнення;
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №209 від 21 серпня 2024 року в частині застосування дисциплінарного стягнення щодо позивача;
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту поліції особливого призначення Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №1264о/с від 04 вересня 2024 року в частині звільнення позивача;
- зобов`язати відповідача поновити позивача на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку управління поліції особливого призначення №1 (штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») Департаменту поліції особливого призначення Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 05 вересня 2024 року;
- зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 05 вересня 2024 року по день винесення рішення суду про поновлення на службі;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачені судові витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 01 червня 2026 року та 25 червня 2026 року касаційні скарги Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » повернуто особі, яка її подала.
10 серпня 2026 року відповідач втретє звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Посада публічної служби, яку обіймав позивач, та у зв`язку з перебуванням на якій виник цей спір (поліцейського взводу №1 роти №1 батальону №2 полку УПОП №1 ДПОП ОШБ «Лють»), не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до примітки статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції».
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до категорії справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпункті «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь сторони є передбачуваним процесом.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Крім того, в обґрунтування права касаційного оскарження відповідач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду у постановах у постановах від 28 вересня 2023 року у справі №420/10847/22, від 29 лютого 2024 року у справі №420/13121/22, від 13 жовтня 2020 року у справі №805/3079/17-а, від 26 листопада 2020 року у справі №580/1415/19, від 24 вересня 2020 року у справі №420/602/19 та від 12 липня 2023 року у справі №200/3459/22.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Натомість, на думку скаржника, зазначені правові висновки полягають, зокрема, у тому, що адміністративна та дисциплінарна відповідальність поліцейського є самостійними видами юридичної відповідальності, а відсутність притягнення особи до адміністративної відповідальності не виключає можливості притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Проте наведені доводи не свідчать про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування відповідних висновків Верховного Суду.
Так, апеляційний суд у цій справі прямо зазначив, що суд під час розгляду спору щодо дисциплінарної відповідальності поліцейського не встановлює його вину у вчиненні адміністративного правопорушення, а самостійно надає правову оцінку наявності у його діях дисциплінарного проступку. Суд також зазначив, що наявність або відсутність факту притягнення до адміністративної відповідальності не спростовує можливості притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.
Отже, правовий підхід, на який посилається скаржник, апеляційним судом не був відхилений або проігнорований, а навпаки - покладений в основу правової оцінки спірних правовідносин.
Крім того, апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду щодо сутності службової дисципліни поліцейського, можливості застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення як крайнього заходу дисциплінарного впливу, а також меж судового контролю за дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень. Зокрема, суд навів постанови Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №815/2527/15, від 13 серпня 2020 року у справі №817/3305/15, від 24 листопада 2020 року у справі №2140/1341/18 та від 10 вересня 2020 року у справі №360/4790/19.
Таким чином, доводи касаційної скарги фактично свідчать не про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, а про незгоду скаржника з результатом застосування цих правових підходів до конкретних фактичних обставин справи.
Зокрема, значна частина касаційної скарги стосується питання доведеності факту керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння 17 липня 2024 року та оцінки доказів, на які посилається відповідач, а саме відеозаписів, пояснень позивача, матеріалів службового розслідування, медичного висновку та інших документів.
Водночас суд апеляційної інстанції надав оцінку зазначеним доказам.
Так, суд встановив, що висновок щодо результатів медичного огляду від 17 липня 2024 року не містить посилань на акт медичного огляду та лабораторні дослідження, матеріали службового розслідування також не містять відповідних документів, а інших доказів на підтвердження перебування позивача в стані алкогольного сп`яніння відповідач не надав.
Крім того, апеляційний суд безпосередньо послався на наданий до матеріалів справи відеозапис події 17 липня 2024 року та надав йому оцінку.
За результатами оцінки доказів суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту повторного керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та відсутність належного підтвердження дисциплінарного проступку.
Отже, твердження скаржника про те, що суди попередніх інстанцій взагалі не дослідили відеозаписи, не відповідає змісту оскаржуваної постанови.
При цьому посилання скаржника на те, що суди повинні були надати доказам іншу оцінку, зокрема врахувати відеозаписи, пояснення та інші матеріали службового розслідування, за своєю суттю спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин, ніж ті, що встановлені судами попередніх інстанцій.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у справі №280/11412/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько