ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Полтава Справа № 529/1118/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до Диканського районного суду Полтавської області з позовом у якому просила (з урахування уточненої позовної заяви):
визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо незакінчення виконавчого провадження № 53580670;
скасувати постанову Диканського відділу державної виконавчої служби про стягнення виконавчого збору, винесену у межах виконавчого провадження № 53580670;
зобов`язати Диканський відділ державної виконавчої служби закінчити виконавче провадження № 53580670;
скасувати всі арешти та інші заходи примусового виконання, накладені в межах зазначеного виконавчого провадження.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 13 грудня 2016 року Диканським районним судом Полтавської області було видано виконавчий лист № 529/897/16-ц. На підставі зазначеного виконавчого документа державним виконавцем Диканського відділу державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження № 53580670. У межах виконавчого провадження № 53580670 державним виконавцем винесено низку постанов ( постанова про відкриття виконавчого провадження №53580670, постанови про стягнення виконавчого збору, постанови про накладення арешту та кошти та ішні постанови в рамках процесу. Після винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження № 53580670 не було закінчено, відповідна постанова про його закінчення не виносилася та арешти з майна та коштів не зняті. Після повернення виконавчого документа стягувачу, АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» повторно пред`явило той самий виконавчий лист № 529/897/16-ц до виконання приватному виконавцю. Приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 73017389. У межах виконавчого провадження № 73017389 приватним виконавцем було вчинено всі необхідні виконавчі дії та винесені постанови - виконавчий документ виконано у повному обсязі та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 73017389. Проте, попри закінчення виконавчого провадження №73017389, залишилось не закінчене виконавче провадження №53580670. Позивач вважає незакінчення державним виконавцем виконавчого провадження №53580670, незняття арештів та утримання вимоги про сплату виконавчого збору протиправною бездіяльністю, яка порушує його права та законні інтереси.
Відповідно до ухвали Диканського районного суду Полтавської області 04 грудня 2025 року адміністративну справу №529/1118/25 передано за підсудністю на розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Полтавського окружного адміністративного суду справа №529/1118/25 передана до розгляду судді Бойку С.С.
Ухвалою від 15.01.2026 позовну заяву залишено без руху.
19.01.2026 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 02.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11.02.2026 від Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов відзив, у якому відповідач повідомив, що у відділі ДВС на виконанні знаходилося виконавче провадження АСВП № 53580670 з примусового виконання виконавчого листа № 529/897/16-ц виданого 13.12.2016 Диканським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приват Банк" заборгованість в сумі 40 069,46 грн., яке було відкрито постановою державного виконавця від 17.03.2017. В рамках даного виконавчого провадження та з метою повного та своєчасного виконання державним виконавцем 23.10.2018 винесена постанова про арешт майна боржника та внесено відповідні обтяження у державні реєстри. Також 01.07.2019 державним виконавцем винесена постанова про арешт коштів, яка направлена до виконання до відповідних банківських установ. Дане виконавче провадження завершено по п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно виконавчий документ на виконання до відділу ДВС не надходив. На підставі акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення через закінчення строків зберігання б/н від 08.02.2024 дане виконавче провадження знищено.
Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
В Диканському районному відділі ДВС на виконанні знаходилося виконавче провадження АСВП № 53580670 з примусового виконання виконавчого листа № 529/897/16-ц виданого 13.12.2016 Диканським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приват Банк" заборгованість в сумі 40069,46 грн., яке було відкрито постановою державного виконавця від 17.03.2017.
19.08.2017 постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні № 53580670 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 .
23.10.2018 постановою про арешт майна у виконавчому провадженні № 53580670 накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .
12.11.2018 постановою про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 53580670 постановлено стягнути з ОСОБА_1 суму виконавчий збір в сумі 4006,95 грн.
12.11.2018 постановою про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № 53580670 постановлено стягнути з ОСОБА_1 витрати на проведення виконавчих дій в сумі 90,00 грн.
01.07.2019 державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти, що місятяться на відкритих рахунках , а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено зпаконом, та належать ОСОБА_1 .
08.05.2020 відповідно до постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ( виконавче провадження №53580670) звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 .
01.12.2020 державним виконавцем у виконавчому провадженні №53580670 повернуто виконавчий документ стягувачу ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі п.2 частини першої стятті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна було б звернути стягнення.
Стягувач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області про примусове виконання виконавчого листа № 529/897/16-ц виданого 13.12.2016 Диканським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приват Банк" заборгованість в сумі 40069,46 грн.
Приватним виконавцем 11.10.2023 відкрито виконавче провадження №73017389, визначено для боржника ОСОБА_1 суму мінімальних витрат у розмірі 500,00 грн, постановлено стягнути основну винагороду в сумі 4006,95 грн.
04.03.2025 приватний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №73017389, припинив чинність арешту майна (коштів) боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішення, на підставі того, що на депозитний рахунок Приватного виконавця надійшли кошти достатні для задоволення вимог стягувача, стягнення основної винагороди та витрат виконавчого провадження.
У позовній заяві позивач стверджує, що відповідач відмовляється закривати виконавче провадження №53580670, яке ним відкрито та не знімає арешти ним накладені на рахунки, поки позивач не сплатить виконавчий збір на рахунок ДВС, вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в чинній редакції, далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема. таких виконавчих документів як виконавчі написи нотаріусів.
В силу частин першої та другої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
У свою чергу, процедура накладення арешту на майно боржника врегульована статтею 56 Закону №1404-VIII.
Згідно частини першої статті 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Досліджуючи спірні правовідносини в тому числі за ретроспективним методом їх врегулювання законодавством, яке діяло на момент їх виникнення, суд виходить також із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п.п. 1, 5 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження.
Частинами 1, 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке можна було б звернути стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Положенням ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п.22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
При цьому слід зазначити, що у разі стягнення виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Матеріалами справи підтверджується, що виконавче провадження №53580670 з примусового виконання виконавчого листа № 529/897/16-ц виданого 13.12.2016 Диканським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приват Банк" заборгованість в сумі 40069,46 грн. відкрито постановою державного виконавця Диканського районного відділу держпвної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) 17.03.2017.
01.12.2020 на підставі п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто виконавчий лист № 529/897/16-ц стягувачу ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з відсутністю майна у боржника, на яке можна було б звернути стягнення.
Стягувач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Приватного виконавця з заявою про примусове виконання виконавчого листа № 529/897/16-ц, приватним виконавцем 11.10.2023 відкрито виконавче провадження №73017389, визначено суму мінімальних витрат, постановлено стягнути основну винагороду.
04.03.2025 приватним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №73017389, припинив чинність арешту майна (коштів) боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішення, на підставі того, що на депозитний рахунок Приватного виконавця надійшли кошти достатні для задоволення вимог стягувача, стягнення основної винагороди та витрат виконавчого провадження.
Суд звертає увагу, що стягнення виконавчого збору після передачі виконавчого документа приватному виконавцю, врегульований приписами ч.8 ст.27 Закону № 1404-VIII, згідно яких під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Отже, встановивши факт передачі виконавчого документа приватному виконавцю, державний виконавець повинен дотримуватися вимог ч. 8 ст. 27 наведеного Закону.
При цьому виходячи з наведених норм можна зробити висновок, що виконавчий збір стягується лише один раз і не залежить від того, якими визначеними законом органами та особами здійснюється (продовжується) примусове виконання судових рішень (зокрема, державним чи приватним виконавцем). Вказані норми мають своєю метою унеможливити подвійне стягнення вказаних коштів з боржника.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, логічний і цільовий способи тлумачення ч. 8 ст. 27 Закону № 1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє вирішити спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
У згаданій справі, застосування ч.8 ст. 27 Закону № 1404-VIII до спірних правовідносин надало Верховному Суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
Отже, встановивши факт передачі виконавчого документа приватному виконавцю, державний виконавець повинен дотримуватися вимог ч.8 ст.27 наведеного Закону.
Оскільки, 01.12.2020 державним виконавцем Диканського ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) було в межах виконавчого провадження №53580670 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а після цього приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області винесено постанови від 11.10.2023 про стягнення з позивача основної винагороди, тому у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в постанові про стягнення виконавчого збору.
Постанова про стягнення виконавчого збору відноситься до виконавчих документів відповідно до приписів пункту 5 частини 1 статті 3 Закону.
Суд звертає увагу на те, що приписами пункту 1 частини 1 статті 42 Закону встановлено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.
Приписами частини 3 статті 45 Закону визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Отже, за сутнісним змістом виконавчий збір і основна винагорода приватного виконавця тотожні поняття.
Відмінність полягає лише у тому, до якого бюджету спрямовуються кошти (Державний бюджет України і бюджет приватного виконавця).
Приписами частини 8 статті 27 Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Така норма права спрямована, щоб не допустити одночасного (в один період часу відкриття двох аналогічних виконавчих проваджень) стягнення подвійної плати за відкриття виконавчого провадження до Державного бюджету України і бюджету приватного виконавця.
Судом встановлено, що на час винесення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору, такий виконавчий документ, як постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди з позивача ще до примусового виконання не пред`являлась, фактичне її виконання ще не здійснювалось, а тому наявність такої постанови свідчить про подвійне стягнення з боржника вищевказаних коштів.
Судом встановлено, що певний час були два виконавчі провадження предметом яких, окрім іншого, є стягнення з позивача виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням одного і того самого виконавчого листа за своєю суттю є стягненням подвійної суми, що не передбачено чинним законодавством.
Враховуючи фактичні обставин справи та вищевикладений висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19, суд, на підставі ч.6 ст.7 КАС України, вважає за потрібне застосувати у спірних правовідносинах аналогію закону, описану у вищезазначеній постанові Верховного Суду.
Проте, згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що захист порушеного права позивача полягає у зобов`язанні відповідача закінчити виконавче провадження №53580670 в тому числі щодо стягнення виконавчого збору, щодо стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
При цьому суд вважає, що такий спосіб захисту, повністю відновить порушені права позивача.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо позовної вимоги скасувати постанову Диканського ВДВС про стягнення виконавчого збору, винесену у межах виконавчого провадження №53580670, суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити, оскільки державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору 12.11.2018, тобто ще до відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем 11.10.2023, а тому підстав вважати що вона прийнята державним виконавцем незаконно немає.
Отже, у цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо неприйняття рішення про закінчення виконавчого провадження №53580670.
Зобов`язати Диканський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження №53580670, скасувавши арешт коштів та майна ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), припинивши стягнення на доходи ОСОБА_1 , з виключенням відповідних відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників в межах виконавчого провадження №53580670.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути з Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтями 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко