ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року Справа №160/16285/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
11.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 19 травня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 19 травня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України. Позивач зазначає, що відповідач у період з 29 січня 2020 року здійснював розрахунок його грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, унаслідок чого було занижено належні йому виплати, зокрема грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та премію. Позивач вказує, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/1065/25 відповідача було зобов`язано провести відповідний перерахунок грошового забезпечення, на виконання якого 19 травня 2026 року на банківський рахунок позивача зараховано суму перерахованого грошового забезпечення. Водночас, на переконання позивача, відповідач після проведення виплати заборгованості не здійснив нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. З огляду на викладене позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів за період затримки виплати належного грошового забезпечення - з 29 січня 2020 року по 19 травня 2026 року, та просить суд визнати таку бездіяльність протиправною і зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити відповідну компенсацію.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 12.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.
16.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України: письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 19 травня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 09 липня 2026 року. Суд попереджає ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
01.07.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 02.04.2003, а спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі № 360/1065/25, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2026, яким відповідача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022. На виконання зазначених судових рішень 19.05.2026 позивачу здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення у розмірі 110 828,30 грн. Відповідач вказав, що положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, передбачено компенсацію у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які не мають разового характеру. Разом із тим відповідач, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, зазначив, що у випадку, коли відповідні суми доходу нараховані на виконання судового рішення, визначальними для вирішення питання про право на компенсацію є дати набрання судовим рішенням законної сили, нарахування відповідних сум та їх фактичної виплати. На думку відповідача, оскільки рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі № 360/1065/25 виконано, правові підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації за весь період затримки виплати грошового забезпечення відсутні. Крім того, відповідач зазначив, що до складу сум, перерахованих на виконання судового рішення, входили також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема винагорода за бойове чергування та грошова допомога для оздоровлення. Посилаючись на статтю 2 Закону № 2050-III, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, відповідач вказав, що зазначені виплати мають разовий характер, а тому не належать до доходів, на які поширюється механізм компенсації втрати частини доходів. Також відповідач послався на те, що право на компенсацію втрати частини доходів, на його думку, виникає лише під час проходження військової служби, а після звільнення особа має використовувати інший передбачений законодавством спосіб захисту порушеного права, зокрема шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З огляду на викладене відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2026 та просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України з 02 квітня 2003 року, що підтверджується довідкою про проходження військової служби від 15.06.2025 № 08/3279. Станом на час звернення до суду позивач продовжував проходити військову службу у відповідача.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі № 360/1065/25, яке набрало законної сили після залишення його без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2026, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 та зобов`язано відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату грошового забезпечення, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021 та 2022 роки станом на 01 січня відповідного року, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначених судових рішень відповідачем здійснено перерахунок грошового забезпечення позивача, а 19.05.2026 проведено виплату відповідних сум у розмірі 110 828,30 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 14407 від 18.05.2026 та розрахунковим листом від 26.06.2026 № 666.
Водночас, як убачається з матеріалів справи, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначених сум відповідачем позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
При цьому відповідач, заперечуючи проти позову, посилається, зокрема, на те, що право на компенсацію виникає лише у випадку несвоєчасної виплати вже нарахованого грошового доходу, а оскільки спірні суми грошового забезпечення були нараховані та виплачені на виконання судового рішення, правові підстави для нарахування компенсації, на думку відповідача, відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що окремі складові перерахованого грошового забезпечення, зокрема винагорода за бойове чергування та допомога для оздоровлення, мають одноразовий характер, а тому не підлягають компенсації за Законом України № 2050-III.
Разом з тим, суд враховує, що сам факт проведення відповідачем 19.05.2026 виплати грошового забезпечення на виконання судового рішення не припиняє та не нівелює право позивача на компенсацію втрати частини доходів, якщо встановлено передбачені законом умови для її нарахування. Питання щодо наявності таких умов, періоду затримки, складу доходів, які підлягають компенсації, та належного способу захисту підлягає оцінці судом з урахуванням положень Закону України № 2050-III, Порядку № 159 та правових висновків Верховного Суду.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення відповідно до умов військової служби.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» умови грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Водночас для вирішення цього спору визначальним є не лише встановлення факту належності відповідних виплат до складу грошового забезпечення, а й з`ясування їх характеру - систематичного чи разового, оскільки саме доходи, які не мають разового характеру, охоплюються гарантіями Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Статтею 1 Закону № 2050-III встановлено обов`язок підприємств, установ і організацій усіх форм власності та господарювання здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.
Під доходами для цілей цього Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).
За змістом статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, після утримання податків і обов`язкових платежів, на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Механізм проведення такої компенсації визначений Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Пунктом 2 Порядку № 159 також передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам, а компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни у гривнях на території України і які не мають разового характеру.
Таким чином, законодавець пов`язує виникнення права на компенсацію не з наявністю вини роботодавця чи іншого уповноваженого органу як самостійною умовою, а з об`єктивним фактом порушення встановленого строку виплати належного громадянину грошового доходу, який має систематичний, а не разовий характер.
При цьому компенсація, передбачена Законом № 2050-III, має компенсаторний характер та спрямована на відшкодування особі втрат, зумовлених знеціненням належного їй доходу внаслідок інфляційних процесів за період його несвоєчасної виплати.
Таке розуміння правової природи компенсації підтверджується практикою Верховного Суду.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 Судова палата дійшла висновку, що умовами для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів, у тому числі на виконання судового рішення. Верховний Суд також наголосив, що компенсація має бути виплачена у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Отже, саме по собі те, що належні позивачу суми грошового забезпечення були визначені та виплачені на виконання судового рішення, не виключає застосування Закону № 2050-III.
Навпаки, у випадку коли судовим рішенням встановлено право особи на отримання певного доходу, а цей дохід фактично виплачено із затримкою, виникають юридичні факти, з якими закон пов`язує право на компенсацію втрати частини доходів.
Зазначений підхід узгоджується і з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31.03.2020 у справі № 817/621/18, від 20.05.2020 у справі № 815/2454/18, від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16, у яких питання застосування Закону № 2050-III розглядалося у випадках виплати доходів після їх визначення судовим рішенням.
Разом з тим суд враховує актуальний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24.
Велика Палата Верховного Суду, системно витлумачивши положення Закону № 2050-III та Порядку № 159, зазначила, що право на компенсацію виникає за сукупності таких умов: строки виплати доходу порушено щонайменше на один місяць; відповідний дохід має систематичний, а не разовий характер; дохід, компенсації втрати частини якого вимагає особа, фактично отриманий. При цьому Велика Палата окремо наголосила, що одним із видів доходів, на які поширюється Закон № 2050-III, є заробітна плата (грошове забезпечення).
Вказаний правовий висновок має безпосереднє значення для цієї справи.
Як встановлено судом, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі № 360/1065/25 відповідач здійснив позивачу перерахунок та фактичну виплату 19.05.2026.
Отже, на момент звернення позивача до суду у цій справі основний дохід, право на який було встановлено судовим рішенням, фактично отриманий ним, а тому вимога про компенсацію втрати частини доходів не є передчасною.
Доводи відповідача про те, що право на компенсацію виникає лише після виконання судового рішення, а отже позивач не має права на компенсацію за період до набрання законної сили рішенням у справі № 360/1065/25, суд вважає необґрунтованими.
Предметом цієї справи є не повторний перегляд правомірності нарахування грошового забезпечення, а наслідки несвоєчасної виплати такого доходу.
Рішенням у справі № 360/1065/25 остаточно встановлено право позивача на отримання відповідних сум грошового забезпечення за визначений судом період та протиправність бездіяльності відповідача щодо їх ненарахування та невиплати. Після набрання цим рішенням законної сили у відповідача виник обов`язок провести відповідний перерахунок та виплату.
Водночас фактична виплата відбулася лише 19.05.2026, тобто через значний проміжок часу після виникнення у позивача права на відповідні виплати.
За таких обставин несвоєчасність виплати грошового забезпечення є встановленою та підтвердженою матеріалами справи.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що компенсація може бути нарахована виключно після окремого звернення позивача із заявою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 дійшла висновку, що Закон № 2050-III та Порядок № 159 не покладають на особу обов`язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації. Невиплата компенсації у місяці виплати заборгованості свідчить про невиконання встановленого законом обов`язку.
Отже, відсутність попередньої заяви позивача не звільняла відповідача від обов`язку самостійно провести відповідне нарахування та виплату компенсації одночасно з виплатою заборгованості.
Посилання відповідача на те, що позивач має користуватися іншими способами захисту, зокрема вимагати стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд також вважає безпідставними.
Компенсація відповідно до Закону № 2050-III та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають різну правову природу, різні підстави виникнення та різний механізм обчислення. При цьому позивач у цій справі не ставить питання про стягнення середнього заробітку у зв`язку зі звільненням, а реалізує право на компенсацію інфляційних втрат від несвоєчасної виплати грошового забезпечення.
Так само суд не погоджується з доводами відповідача про те, що виконання рішення суду у справі № 360/1065/25 автоматично виключає право позивача на компенсацію.
Факт виконання рішення суду щодо виплати основного доходу та право на компенсацію втрати частини такого доходу є різними правовими наслідками. Виконання основного зобов`язання після тривалої затримки не усуває вже допущеного порушення строку виплати та не позбавляє особу передбаченого законом права на компенсацію.
Водночас суд враховує, що відповідно до актуальної правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 Закон № 2050-III застосовується лише до доходів, які мають систематичний, а не разовий характер. Велика Палата Верховного Суду прямо зазначила, що одноразові додаткові види грошового забезпечення не є доходами, за несвоєчасну виплату яких підлягає нарахуванню компенсація за Законом № 2050-III.
Тому при визначенні суми доходу, яка є базою для нарахування компенсації позивачу, відповідач має врахувати лише ті складові грошового забезпечення, які відповідно до законодавства та їх фактичної правової природи мають систематичний характер, а саме посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, доплати, премії та інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення, що мають постійний характер.
Натомість одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема винагорода за бойове чергування та грошова допомога для оздоровлення, якщо вони були включені до сум, виплачених позивачу на виконання рішення у справі № 360/1065/25, не можуть бути включені до бази для розрахунку компенсації, оскільки такі виплати мають разовий характер.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 наголосила, що сам факт належності виплати до складу грошового забезпечення ще не означає автоматичного поширення на неї Закону № 2050-III; визначальним є характер відповідної виплати - систематичний чи разовий.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач набув право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належного йому грошового забезпечення в частині виплат, які мають систематичний характер.
При цьому період, за який підлягає проведенню розрахунок компенсації, визначається щодо кожної відповідної щомісячної виплати окремо - з місяця, наступного за місяцем, у якому така виплата повинна була бути здійснена, до місяця фактичної виплати відповідної заборгованості, тобто до травня 2026 року включно, із застосуванням індексів споживчих цін у порядку, передбаченому статтею 3 Закону № 2050-III та пунктом 4 Порядку № 159.
З огляду на те, що матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасної виплати позивачу належного йому грошового забезпечення, факт його фактичного отримання 19.05.2026, а відповідач у встановлений законом строк не здійснив нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності своєї бездіяльності. Належних та допустимих доказів здійснення позивачу компенсації втрати частини доходів відповідачем суду не надано.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159.
Водночас при виконанні цього рішення відповідач має здійснити розрахунок компенсації виключно щодо тих складових грошового забезпечення, які мають систематичний, а не разовий характер, з урахуванням фактично виплачених сум та вимог статті 3 Закону № 2050-III.
Таким чином, доводи відповідача про відсутність правових підстав для нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не враховують факту встановленого судовим рішенням права позивача на відповідні виплати, тривалості затримки їх виплати, фактичної виплати лише 19.05.2026 та обов`язку відповідача компенсувати інфляційні втрати, передбаченого Законом № 2050-III.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 19 травня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 19 травня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник