ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6010/26 Справа № 208/9582/25 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.,
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Решетник Т.О.),
В С Т А Н О В И В:
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за Кредитним договором №1064-4946 від 05.07.2022 року в розмірі 19860,00 грн. та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ТОВ «Новий Колектор» - Павленко Д.О., та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також не відповідає обставинам справи.
Скарга мотивована тим, що стороною відповідача Кредитний договір підписувався за допомогою одноразового ідентифікатора "A438", який надсилався у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий.
Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту №1064-4946 від 05.07.2022 р., а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.
Довідка ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту №1064-4946 від 05.07.2022 р., яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором
Відсутність оплати (або часткова оплата) за Договором не свідчить те, що він є безоплатним всупереч положенням ч. 1 ст. 1077 ЦК України, однак це свідчить про встановлення сторонами порядку його виконання частинами, що не суперечить вимогам цивільного законодавства.
ОСОБА_2 просив заочне рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Від відповідачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, якому вона просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно частини.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі ціна позову становить 19860,00 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3328х30 =99840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено договір факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024, відповідно до умов якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відступило ТОВ «Новий Колектор» за плату належні йому права грошової вимоги до боржників вказаних в реєстрі божників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1064-4946 від 05.07.2022 року. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 2000,00 грн., що підтверджується довідкою про перерахування коштів на наступних умовах: строк, на який надається кредит 14 календарних днів; термін платежу 01.05.2023 року. Процентна ставка встановлена у розмірі 0,01% від непогашеної суми кредиту за кожен день користування, річна пільгова процентна ставка складає 2,50%. Позичальник свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 08.06.2025 року утворилася заборгованість у розмірі 19860,00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить 2000,00 грн. та за відсотками 17860,00 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 1064-4946 від 05.07.2022 року.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір, за яким відступається право вимоги, з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин, тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.
Договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
У статті 1077 ЦК України закріплено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
У постанові від 16 березня 2021року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Тож, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить, що за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційним судом встановлено, що 26 грудня 2024року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено договір факторингу № УКФ-261224-2, відповідно до умов якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відступило на користь ТОВ «Новий Колектор» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 1064-4946 від 05.07.2022 року.
З наданого позивачем договору факторингу від 26 грудня 2024 року вбачається, що згідно з умовами цього договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та передає первісному кредитору під відступлення права вимоги грошові кошти за плату у порядку та строки встановлені цим договором.
Проте, ТОВ «Новий Колектор» не довів переходу права вимоги за кредитним договором № № 1064-4946 від 05.07.2022 року, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, не надавши суду відповідних письмових доказів.
Доказів на підтвердження оплати за договором факторингу № УКФ-261224-2 від 26 грудня 2024 року позивачем не надано.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не надав доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора за кредитним договором № 1064-4946 від 05.07.2022 року, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_3 , а тому підстави для задоволення позову відсутні.
При цьому наведена обставина є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором на користь правонаступника первісного кредитора.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором № 1064-4946 від 05.07.2022 року, апеляційний суд вважає недоведеними.
Відхиляючи апеляційний довід позивача про неврахування судом першої інстанції умов договору факторингу № УКФ-261224-2 від 26 грудня 2024 року про перехід права вимоги саме з моменту підписання реєстру боржників, а не з моменту здійснення оплати за вказаним договором, апеляційний суд виходить з конструкції згаданих правових норм щодо договору факторингу та відмінності його юридичної природи від цесії, яка на відміну від факторингу, не завжди має оплатний характер. Як вже було зазначено вище, здійснення оплати за відступлені права вимоги є умовою дійсності договору факторингу та як наслідок переходу права вимоги.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що реєстри боржників (реєстри прав вимоги) самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника ОСОБА_1 , а є додатками до договору факторингу та його невід`ємними частинами.
Водночас до апеляційної скарги позивачем було надано копії платіжних інструкцій про сплату ціни продажу за відступлення права вимоги згідно договору факторингу № УКФ-261224-2 від 26 грудня 2024 року.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не обґрунтував.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Доводи апеляційної скарги не створюють висновок про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ТОВ «Новий Колектор» слід залишити без задоволення, а заочне рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колекторзалишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 09 березня 2026 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
А.В. Гапонов
Л.П. Никифоряк