ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6457/26 Справа № 182/6711/25 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання (суддя першої інстанції Рунчева О.В.),
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу), щомісяця.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на час його навчання у розмірі 1/10 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісяця, починаючи з 17.10.2025 року і до закінчення навчання, а саме до березня 2030 року, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-річного віку.
Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 331, 20 грн. на користь держави.
Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка, та через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування всіх обставин справи та дослідження наявних у справі доказів.
Скарга мотивована тим, що позивач не отримував відзив Відповідача поштою, що позбавило можливості подати відповідь на відзив та спростувати аргументи іншої сторони.
Відповідач зауважив, що на його утриманні перебуває батько - ОСОБА_5 , який за віком є пенсіонером, отримує пенсію в розмірі 6 409,90 грн. на місяць, якої недостатньо для забезпечення всіх його потреб в повному обсязі. На підтвердження відповідачем не надано свідоцтва про народження, довідки про доходи батька, довідки про доходи дружини батька. Відповідач скрив від суду, що у його батька є дружина ОСОБА_6 та дві рідні доньки: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
ОСОБА_3 зазначає, що тривалий час перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_9 без офіційної реєстрації шлюбу. Остання має двох дітей від першого шлюбу, яких він вважає своєю сім`єю і також несе витрати на їх утримання. Відповідач не надав жодного документу на підтвердження шлюбних стосунків з вказаною жінкою і скрив від суду, що по-перше ОСОБА_9 отримувала аліменти на дітей до їх повноліття, а крім того діти вже повнолітні: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - 24 роки і ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 - 19 років і останні теж перебувають закордоном і отримують соціальні допомоги.
Вказує на те, що стан здоров`я дитини та його реальну неспроможність до самостійного забезпечення з огляду на його стан здоров`я, останній має захворювання з дитинства, перебуває під постійним медичним наглядом, потребує систематичного лікування та реабілітації, має встановлений статус дитини з інвалідністю (або стійкі порушення здоров`я). У зв`язку зі станом здоров`я дитина не має реальної можливості працевлаштування, не може отримувати стабільний дохід, повністю залежить від матеріального забезпечення батьків.
Визначений судом розмір аліментів (1/10) є критично недостатнім та не відповідає принципу розумності та справедливості.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , просила рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Від представників ОСОБА_3 - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вона зазначають, що у повному обсязі не погоджуються з доводами, які викладені в апеляційні скарзі. Позивачки
Також зазначили те, що визначений судом розмір аліментів відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, забезпечує поліпшення матеріального становища повнолітнього сина, який продовжує навчання, та водночас не покладає на відповідача надмірного фінансового тягаря, який би істотно погіршував його матеріальне становище.
Представники відповідача просили оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянути справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно частини.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі позовні вимоги про стягнення аліментів, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.5). Батьками в свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_14 . Шлюб між ними було розірвано на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.09.2010 року (а.с.7). Син залишився проживати з матір`ю. 21.01.2017 року позивачка змінила прізвище з ОСОБА_15 на ОСОБА_16 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_17 (а.с.6).
На підставі рішення суду від 05.03.2010 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 були стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_18 в розмірі частини від всіх видів доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с.8).
Згідно довідки Нікопольського міськрайонного відділу ДВС №1617, станом на 01.11.2018 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів складала 87 646,92 грн. (а.с.9).
Заочним рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.05.2019 рок у справі №182/516/19 ОСОБА_3 було позбавлено батьківських прав відносно сина ОСОБА_18 (а.с.10-11).
ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 досяг повноліття, але він продовжує навчання на першому курсі Вищої школи соціальних наук та безпеки м. Лодзь (Польсько-Український освітній центр при МАУП), спеціалізація - Кібербезпека, форма навчання заочна/дистанційна, термін закінчення навчального закладу - березень 2030 року (а.с.12).
Згідно контракту на навчання за програмою «Подвійний диплом» у Вищій Школі Внутрішньої Безпеки в м. Лодзь (Польща) (без дати), вартість навчання складає 300 євро за рік, що в гривневому еквіваленті становить 22 400 грн. (а.с.13).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягуючи з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/10 частини від усіх видів заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має проблеми зі здоров`ям, у зв`язку з чим несе витрати на лікування, має на утриманні батька-пенсіонера, як військовослужбовець, несе витрати на придбання військового приладдя
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Так, статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Згідно ч.1 ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до ч.3 ст.199 СК України, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно ч.1ст.200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу, в ч.1 якої вказано, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови від 15.05.2006 № 6 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Зазначена правова позиція підтримана у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.01.2019 у справі № 225/1447/16-ц, від 17.04. 2019 у справі № 644/3610/16-ц тощо.
У постанові від 16.02.2022 у справі № 381/2423/20 Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що повнолітній син відповідача, який навчається у вищому навчальному закладі, а тому стягнення аліментів з батька на його утримання аліментів є необхідним, оскільки обов`язок з утримання дитини покладається на обох батьків.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідач має змогу сплачувати аліменти у більшому розмірі, є безпідставними та недоведеними, оскільки ані в суді першої інстанції ані в апеляційній інстанції відповідного клопотання про витребування інформації щодо доходу ОСОБА_3 , позивачкою не заявлялось.
Позивачкою не наведено достатньо підстав на підтвердження її доводів, що саме заявлена сума аліментів їй необхідна для покриття потреб сина..
Апеляційний суд наголошує, що позивачкою не спростовано встановлені судом обставини, щодо знаходження на утримання у відповідача його батька, а те що відповідач має проблеми зі здоров`ям.
Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що обов`язок утримання дітей покладається на обох батьків.
Що стосується доводів скарги про неотримання позивачкою відзиву, то колегія суддів вважає його безпідставним, оскільки, вимоги процесуального закону щодо його направлення підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією. У даному випадку, у суду відсутні обов`язок перевіряти саме факт отримання стороною відзиву на позовну заяву.
Що стосується вимоги скарги про дослідження нових доказів.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не обґрунтував.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Слід зазначити, що позивачка не була позбавлена права подати всі наявні у неї докази разом з позовної заявою чи під час розгляду справи у суді першої інстанції, однак остання своїм правом не скористалась.
Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін
Отже, судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
А.В. Гапонов
Л.П. Никифоряк