ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8275/26 Справа № 209/179/26 Суддя у 1-й інстанції - Багбай Є.Д. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 07 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Багбая Є.Д.
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2026року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 53652,95грн.
Існування таких вимог Товариство пов`язувало із тим, що 25 жовтня 2020року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Первісний кредитор) та відповідачкою був укладений кредитний договір № 451721426 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за яким позичальниця отримала кредит у розмірі 5000,00грн, який зобов`язалась повернути з процентами. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 22000,00грн. Проте взятих на себе зобов`язань відповідачка не виконала, через що утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути на свою користь, оскільки наполягав на тому, що 28 листопада 2018року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого неодноразово продовжувався рядом додаткових угод, за яким до фактора перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором.
Далі, як стверджував заявник, за договором факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020року право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором перейшло до нового фактора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»), який в свою чергу за договором факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025року відступив право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором до ТОВ «ФК «ЕЙС».
Загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором позивачем визначена у розмірі 53652,95грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 18665,47грн та заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом в сумі 34987,48грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 07 квітня 2026року позов ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки укладений Кредитний договір відповідає вимогам законодавства, зобов`язання за кредитним договором відповідачкою у встановлений строк не виконані та сума заборгованості підтверджена документально і підлягає стягненню з відповідачки на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» як правонаступника прав кредитора.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
08 червня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи "Електронний суд" апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 07 квітня 2026року.
В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості у розмірі 20093,37грн.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не перевірив підстави для нарахування відповідачці процентів поза межами строку кредитування, який був визначений сторонами договору на 8 днів, у зв`язку з чим нарахування процентів за користування кредитними коштами після 02 листопада 2020року є безпідставним.
Заразом, скаржниця не заперечувала обставини укладення нею з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» Кредитного договору в електронній формі та отримання грошових коштів у кредит. Зазначала, що відповідно до розрахунку заборгованості станом на 02 листопада 2020року з урахуванням виданих кредитних коштів та проведених позичальником оплат заборгованість становить 20093,37грн.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи - в письмовому провадженні.
18 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.
Про призначення справи до розгляду та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду із заявою чи запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
За змістом Договору та Паспорту споживчого кредиту, наданого позивачем, 25 жовтня 2020року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 451721426 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 надано кредит без конкретної споживчої мети на суму 5000,00грн на умовах строковості, зворотності, платності, строком на 8 днів від дати отримання кредиту позичальником, які вона зобов`язалась повернути, сплативши протягом цього періоду проценти в розмірі 1,53% від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Додатковими угодами від 25 жовтня 2020року, від 26 жовтня 2020року та від 27 жовтня 2020року до договору №451721426 від 25 жовтня 2020року суму кредиту було збільшено до 22000,00грн.
28 жовтня 2020року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору № 451721426 від 25 жовтня 2020року, в якій у зв`язку з неможливістю виконання позичальником умов договору та на підставі звернення позичальника продовжено строк, на який надано кредит, на 25 днів, та визначено, що починаючи з 02 листопада 2020року позичальник сплачує за користування кредитом 1,66% в день від суми кредиту.
Та матеріали справи містять копію договору факторингу № 28/1118-0128 від 28 листопада 2018року укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» про те, що Клієнт зобов`язався відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах визначених цим Договором; строк дії договору до 28 листопада 2019року, який сторони продовжували рядом додаткових угод до 31 грудня 2024року.
За змістом витягу з реєстру прав вимоги № 114 від 28 грудня 2020року відповідно до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 .
За змістом іншого договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020року, який його сторони продовжували рядом додаткових угод до 30 грудня 2024року, новий фактор ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги за Кредитним договором, про що надано витяг з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023року.
11 липня 2025року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за змістом договору факторингу №11/07/25-Е та витягу з реєстру боржників від 14 липня 2025року відступило право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором - ТОВ «ФК «ЕЙС».
Також матеріали справи містять Розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що нарахування за Кредитним договором здійснювалося включно до 15 лютого 2021року.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивач набув право належного кредитора до ОСОБА_1 за кредитним договором № 451721426 від 25 жовтня 2020року, а відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, заборгованість за договором не погашає.
Як правову підставу для задоволення позову суд першої інстанції виснував, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Частиною першою статті 627 ЦК України задекларовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Та статті 626, 628 ЦК України містять визначення за яким - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди /частина перша статті 638 ЦК України/.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію", за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Та за встановлених обставин первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зроблена пропозиція шляхом розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, а ОСОБА_1 ідентифікувалась в такій системі та прийняла пропозицію шляхом надсилання електронного повідомлення і заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а також підписала Кредитний договір, використавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що повністю узгоджується із положеннями статей 6, 8, 11, 12 вказаного вище Закону.
Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за умовами якого відповідачка зобов`язалась прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді кредиту чи відсотків матеріали справи не містять.
Обставини укладення з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» Кредитного договору та отримання у кредит грошових коштів ОСОБА_1 не заперечувала.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом /стаття 514 ЦК України/; згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається
Так, з матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 25 жовтня 2020року, натомість договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018року. Тобто враховуючи наявні в справі матеріали беззаперечними є обставини з приводу того, що на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , також ніщо не вказує на те, що станом на 28 листопада 2018року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 існували будь-які правовідносини.
Позивач предмет Договору факторингу, станом на 28 листопада 2018року, вбачав у наявності в цьому договорі домовленості клієнта та фактора про передачу права грошової вимоги того, яке зазначене у відповідних Реєстрах прав вимоги.
За конкретних обставин цієї справи на дату укладення Договору факторингу від 28 листопада 2018року не існувало Реєстру прав вимоги № 114 від 28 грудня 2020року.
Аналізуючи зміст Договору факторингу від 28 листопада 2018року колегія суддів приходить до висновку, що фактично в ньому йдеться про те, що фактору відступаються всі можливі майбутні вимоги, які можуть виникнути у клієнта ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», які на момент укладення цього договору факторингу не має змоги ідентифікувати жодним чином - що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України.
В розуміння положень частини першої статті 1077 ЦК України поняттям договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) охоплюється те, що одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Із наведеного визначення випливає, що мова йде про надання факторингової операції між банком або іншою фінансовою установою та фізичною або юридичною особою, яка є суб`єктом підприємницької діяльності щодо предмету договору факторингу, який визначено статтею 1078 ЦК України, за змістом частини першої якої предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
На думку апеляційного суду статті 1077 та 1078 ЦК України вважаються застосованими правильно, якщо на момент факторингу існували правовідношення, які були визначеними та мала місце грошова вимога.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з тим, що предметом відступлення за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року, на чому наполягав позивач у позовній заяві, є вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору, при цьому суд виходить з конструкції згаданих правових норм, та відповідно до означення в них факторингу як відступлення грошової вимоги, яка існує або виникне з визначеного правовідношення.
Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року укладено більш ніж за рік до укладення 25 жовтня 2020року Кредитного договору між позичальницею ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і на момент підписання цього договору не існувало жодного зобов`язання позичальника яке могло би бути ідентифіковано хоча б в майбутньому, та грошова вимога не існувала ані юридично, ані фактично.
Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права відступлення права вимоги можливе лише щодо визначеної вимоги або такої, що може бути визначена.
Наведені норми допускають «майбутню вимогу» та закон пов`язує це з тим, що така вимога має виникати з вже існуючого зобов`язального правовідношення.
Та зважаючи на конструкцію згаданої правової норми /статті 1078 ЦК/, де наведено означення предмету договору факторингу як право грошової вимоги строк платежу за якою настав (наявна вимога) можна виснувати, що до права вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) також застосовним буде означення про строк платежу за якою виникне в майбутньому - тобто на переконання колегії суддів в даній нормі в означенні майбутньої вимоги йдеться виключно про строк платежу який ще не виник, та аж ніяк не про саме зобов`язання яке ще не виникло, не має передумов до його виникнення в майбутньому, і яке в жодний спосіб не може бути ідентифіковане.
Одночасно не можна розцінювати як індивідуалізацію вимоги у відповідному Реєстрі, оскільки в даному випадку йшла би мова про нове зобов`язання, яке ніяким чином не пов`язане із предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року предметом якого є відступлення в тому числі вимог, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки тих вимог, які існували на момент укладення договору - на чому наполягав заявник.
Тому, оскільки клієнт сам не був кредитором, на момент факторингу не існувало жодного правового зв`язку між учасниками спірних правовідносин - боржник ще не існував як сторона зобов`язання; був відсутній жодний зв`язок з конкретним зобов`язанням, та у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018року.
Більш того, договір факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» також укладений ще до укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 . Кредитного договору та до підписання між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» реєстру прав вимоги № 114 від 28 грудня 2020року.
Тож за встановлених обставин, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке в свою чергу не передало таке право позивачу ТОВ «ФК «ЕЙС» за договором факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025року.
Отже, ТОВ «ФК «ЕЙС» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 25 жовтня 2020року між позичальником та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», та на другому етапі - від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», наступний перехід права вимоги, який є похідним, не може підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК «ЕЙС».
Тож, твердження скаржниці в апеляційній скарзі про те, що вона не заперечує обставини укладення нею Кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та отримання у кредит грошових коштів не є підставою для стягнення кредитної заборгованості на користь неналежного позивача ТОВ «ФК «ЕЙС».
Суд першої інстанції не врахував, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28 листопада 2018року боргові зобов`язання за кредитним договором від 25 жовтня 2020року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору, на час укладення договору відступлення права вимоги від 28 листопада 2018року та дійшов помилкового висновку про необхідність задоволення позову.
При цьому суд також враховує, що в самому кредитному договорі не було жодного згадки про Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року чи будь-якого посилання на цей договір, та за таких умов договір факторингу не створює переходу прав за майбутнім кредитним договором.
Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Тож, встановивши, що кредитним договором № 451721426, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 25 жовтня 2020року не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «ЕЙС», суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором.
Згідно з частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції може згідно з частинами третьою та четвертою статті 367 ЦПК України вийти за межі доводів апеляційної скарги лише у разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов`язаний мотивувати в рішенні про вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.
За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам статті 263 ЦПК України та його ухвалення з порушенням норм матеріального та процесуального права, наявність підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги з вищевикладених мотивів, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Зважаючи на викладене, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що наявні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що суду не надано доказів переходу до ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги до відповідачки за кредитним договором.
Твердження суду про те, що позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором від 25 жовтня 2020року, апеляційний суд вважає необґрунтованим, оскільки відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Реєстри боржників та додаткові угоди самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника ОСОБА_1 , а є додатками до договору та його невід`ємними частинами.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак, позивач всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України не надав суду достатніх доказів набуття права вимоги до відповідача за укладеним 25 жовтня 2020року кредитним договором, а тому слід дійти висновку про недоведення позовних вимог в повному обсязі.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, застосовуючи положення вищенаведених норм права апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статей 367, 376 ЦПК України, вийти за межі доводів апеляційної скарги, скасувавши рішення суду першої інстанції із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок суду про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 993,60грн.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 07 квітня 2026року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 993,60грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 12 серпня 2026року.
Судді: