УХВАЛА
13 серпня 2026 року
м. Київ
Справа № 908/552/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю.Л. - головуючого, Багай Н.О., Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг»
на рішення Господарського суду Запорізької області від 31 березня 2026 року, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 14 квітня 2026 року (суддя Ярешко О.В.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17 червня 2026 року (колегія у складі суддів: головуюча суддя Кучеренко О.І., судді: Кошля А.О., Стефанів Т.В.)
у справі №908/552/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг»
до Комунальної установи «Михайлівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Запорізької обласної ради, 2. Запорізької обласної військової адміністрації,
про стягнення 385 558,32 грн,
ВСТАНОВИВ:
29 липня 2026 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Верховний Суд, Суд) через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг» (далі - ГК «Нафтогаз трейдинг», скаржник), в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 31 березня 2026 року, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 14 квітня 2026 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17 червня 2026 року у справі №908/552/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 234 053,38 грн, в тому числі: 147 089,88 грн основного боргу, 35 857,23 грн пені, 11 224,86 грн трьох процентів річних, 39 881,41 грн інфляційних втрат, ухвалити нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити; судові витрати за розгляд касаційної скарги покласти на відповідача у справі, а також здійснити новий розподіл судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
В системі «Електронний суд» документ сформовано 29 липня 2026 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 липня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власов Ю.Л. - головуючий, Булгакова І.В., Малашенкова Т.М.
Розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12 серпня 2026 року №32.2-01/1464 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №908/552/25 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 серпня 2026 року справу №908/552/25 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Власов Ю.Л. - головуючий, Багай Н.О., Малашенкова Т.М.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Аналогічні положення закріплені в частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за якими учасники справи мають право на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру про стягнення 385 558,32 грн, що на момент подання позовної заяви становило менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня 2025 року - 1 514 000 грн).
Отже за загальним правилом судові рішення у справі №908/552/25 не підлягають касаційному оскарженню.
Разом із тим, підпункти «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачають випадки за наявності яких рішення суду у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути оскаржено в касаційному порядку. При цьому, особа, яка подає касаційну скаргу, повинна обґрунтувати та довести наявність такого випадку.
За змістом касаційної скарги скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
Обґрунтовуючи наявність випадку для відкриття касаційного провадження, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, ГК «Нафтогаз трейдинг» зазначає таке:
«У постанові від 07 березня 2024 року у справі №910/9680/23 Верховний Суд зазначив, що суб`єкт господарювання в період з лютого до серпня 2022 року не мав права передавати лініями електропередач електроенергію на тимчасово окуповану територію, а отже, не може претендувати на оплату такої послуги. Аналогічного за змістом висновку дійшла й Об`єднана палата Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2025 року у справі №908/1162/23.
Разом із цим, 05 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вирішив передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №280/5808/23 з метою відступу від висновків щодо застосування вищевказаних норм права, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду від 07 березня 2024 року у справі №910/9680/23, від 23 жовтня 2025 року у справі №916/1650/23 та від 03 жовтня 2025 року у справі №908/1162/23.
Зокрема, знову під сумнів ставиться висновок щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на новоокуповані території без урахування частини 1 цих статей, а саме без окремого рішення Кабінету Міністрів України.
Відтак, станом на теперішній час відсутня усталена правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, що виникли у зв`язку з тимчасовою окупацією окремих територій України після 24 лютого 2022 року».
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10 січня 2024 року у справі №905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Із приводу наведених ГК «Нафтогаз трейдинг» у касаційній скарзі у справі №908/552/25 доводів існує сформована практика не тільки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (справа №910/9680/23, постанова від 07 березня 2024 року), а і Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду (справа №908/1162/23, постанова від 03 жовтня 2025 року).
Не погоджуючись з цим висновком, у касаційній скарзі ГК «Нафтогаз трейдинг» обґрунтовує необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №908/1162/23, однак зазначені обґрунтування не є обґрунтуваннями наявності випадку для відкриття касаційного провадження, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Натомість посилання ГК «Нафтогаз трейдинг» на передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №280/5808/23 з метою відступу від цих висновків не заслуговують на увагу, оскільки ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2026 року цю справу повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
За змістом касаційної скарги ГК «Нафтогаз трейдинг» також вказує, що справа №908/552/25 має для нього виняткове значення як для учасника ринку природного газу (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), однак ці доводи є абстрактними і жодним чином не вказують на те, що саме ця господарська справа має для скаржника виняткове значення.
Вивчивши і проаналізувавши зміст оскаржених судових рішень, підстав для розгляду касаційної скарги, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не вбачає.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №908/552/25.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справах: №916/217/25 (ухвала від 19 березня 2026 року); №916/4126/24 (ухвала від 01 червня 2026 року); №913/477/24 (ухвала від 11 травня 2026 року); №922/4602/24 (ухвала від 01 червня 2026 року); №908/3395/24 (ухвала від 15 червня 2026 року); №908/499/25 (ухвала від 08 липня 2026 року).
Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 255, 287, 293, 314 ГПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг» на рішення Господарського суду Запорізької області від 31 березня 2026 року, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 14 квітня 2026 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17 червня 2026 року у справі №908/552/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Л. Власов
Судді Н. О. Багай
Т. М. Малашенкова