УХВАЛА
10 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 127/2513/25
провадження № 61-10316ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 08 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
23 січня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, в якому просила: скасувати наказ відповідача від 24 грудня 2024 року № 883/к/тр «З особового складу» про звільнення її з посади лікаря-кардіолога терапевтичного відділення Університетської кліки ВНМУ ім. М. І. Пирогова на 0,5 ставки за сумісництвом; поновити її на посаді лікаря-кардіолога терапевтичного відділення Університетської клініки на 0,5 ставки; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати поновлення на роботі із розрахунку 1 208,34 грн за кожен день вимушеного прогулу.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2025 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Скасовано наказ Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 883/к/тр від 24 грудня 2024 року «З особового складу».
Поновлено ОСОБА_2 на посаді лікаря-кардіолога терапевтичного відділення Університетської клініки Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на 0,5 ставки.
Стягнено з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2024 року по день ухвалення рішення - 08 квітня 2026 року у розмірі 161 614,05 грн (без утримання податку й інших обов`язкових платежів).
У травні 2026 року ВНМУ ім. М. І. Пирогова подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 08 квітня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою ВНМУ ім. М. І. Пирогова.
31 липня 2026 року засобами поштового зв`язку особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_1 (ректор ВНМУ ім. М. І. Пирогова) подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі
№ 10- р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 161 614,05 грн, що є вимогами в справі, що виникли з трудових правовідносин, ціна позову в якій не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховний Суд в ухвалі від 01 червня 2026 року визнав цю справу малозначною, вказав, що випадків, за наявності яких судове рішення у цій справі підлягало б касаційному оскарженню, не встановлено Верховним Судом.
У касаційній скарзі особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 зазначає, що справа оскаржується до Верховного Суду згідно з підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, зокрема визначені випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Разом з тим, касаційна скарга не містить належного обґрунтування випадків, передбачених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Посилання у касаційній скарзі на принцип правової визначеності, роль Верховного Суду як «суду права», необхідність забезпечення єдності судової практики та однакового застосування норм права мають загальний характер, не пов`язані з конкретними обставинами цієї справи та не підтверджують наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про наявність виключних підстав для касаційного перегляду судових рішень у малозначній справі, а тому підстав для відкриття касаційного провадження не вбачається. А посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права із зазначенням підстав касаційного оскарження фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженим судовим рішенням, і, відповідно, не свідчить, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу або суд відніс справу до категорії малозначних помилково.
Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 127/2513/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко