УХВАЛА
10 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 2-4730/11
провадження № 61-10243ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Трутнєвим Сергієм Валерійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Вадим Вячеславович, про заміну сторони виконавчого провадження,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 2-4730/11 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-009/916/2006 від 21.12.2006 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким задоволено заяву ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження.
Замінено сторону стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ОСОБА_2 у виконавчих провадженнях ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2 щодо виконання рішення Печерського районного суду міста Києва у справі 2-4730/11 про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ML-009/916/2006 від 21 грудня 2006 року.
31 липня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року з пропуском строку на касаційне оскарження.
В клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження посилається на те, що була позбавлена можливості взяти участь у розгляді справи, подати свої заперечення та реалізувати процесуальні права, передбачені ЦПК України, оскільки судові повістки надсилалися за адресою: АДРЕСА_1 , хоча відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру її зареєстроване місце проживання за цією адресою було припинено ще 01 лютого 2007 року, а після зняття з реєстрації 11 грудня 2018 року за адресою: АДРЕСА_2 , відомості про її інше зареєстроване місце проживання були відсутні.
За відсутності інформації про її зареєстроване місце проживання повідомлення про розгляд справи мало здійснюватися шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, однак такого оголошення судом апеляційної інстанції не публікувалося.
Матеріали справи не містять підтвердження направлення ОСОБА_1 копії постанови апеляційного суду в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, а саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Про існування оскаржуваної постанови ОСОБА_1 дізналася лише 01 липня 2026 року зі змісту касаційної скарги, поданої іншим боржником у виконавчому провадженні - ОСОБА_3 , копію якої їй було вручено останнім, що підтверджується відповідною розпискою, долученою до матеріалів справи.
Заявник не є користувачем Єдиного державного реєстру судових рішень та звертає увагу, що оприлюднення судового рішення в Реєстрі не є процесуально передбаченим способом вручення судового рішення відповідно до вимог ЦПК України. Більше того, заявниця тривалий час проживає в Сполучених Штатах Америки, що підтверджується документом, який посвідчує її особу, зокрема посвідченням водія "Driver License" від 21 січня 2020 року. Ця обставина унеможливлює її доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень у зв`язку із застосуванням під час воєнного стану технічних обмежень доступу, зокрема щодо окремих іноземних IP-адрес.
03 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 подав до Верховного Суду заперечення проти поновлення строку та відкриття касаційного провадження.
Заперечення обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є учасницею справи № 2-4730/11 та боржником у виконавчому провадженні, а тому була обізнана про наявність судового провадження та про примусове виконання рішення суду. На підтвердження цього посилається на матеріали виконавчих проваджень, адвокатські запити та відповіді приватного виконавця, з яких убачається, що представнику скаржниці надавалися копії постанов та доступ до матеріалів виконавчих проваджень, у тому числі щодо заміни стягувача на підставі оскаржуваної постанови.
Адреса, за якою апеляційний суд надсилав судові повістки ОСОБА_1 , містилася в матеріалах справи як адреса самої скаржниці, а про зміну місця проживання вона суд не повідомляла. Додані до касаційної скарги копії судових повісток підтверджують здійснення апеляційним судом процесуальних дій щодо повідомлення учасника справи про розгляд справи.
Крім того, заявник посилається на ухвалу Верховного Суду від 16 липня 2026 року у цій самій справі (провадження № 61-8849ск26), якою за аналогічних обставин відмовлено у поновленні строку та у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою іншого солідарного боржника на ту саму постанову.
З огляду на наведене вважає, що скаржниця не довела наявності об`єктивних та непереборних обставин, які перешкоджали їй своєчасно дізнатися про ухвалення оскаржуваної постанови та звернутися до суду касаційної інстанції у встановлений законом строк.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина третя статті 394 ЦПК України).
Тлумачення наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що у разі пропуску строку на касаційне оскарження у межах одного року, він може бути поновлений за наявності відповідного клопотання учасника справи та за умови доведеності наявності поважних причин такого пропуску. Зі спливом річного строку - особа втрачає право на касаційне оскарження безвідносно до поважності причин його пропуску, оскільки такий строк є присічним, за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 394 ЦПК України. Тож, при поданні касаційної скарги після спливу одного року з дня складання повного тексту оскаржуваного судового рішення, такий строк може бути поновлений лише при доведеності існування виключних обставин, визначених у пунктах 1, 2 частини третьої статті 394 ЦПК України.
У статті 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
У пунктах 91-96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що:
«91. «Разом з тим слід відмітити, що позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.
92. ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
93. Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
94. Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
95. Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).
96. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження».
Касаційний суд вже зауважував, що положення частини третьої статті 394 ЦПК України мають імперативний характер і поширюються на будь-яких осіб, які подають касаційну скаргу (див. ухвалу Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2024 року в справі № 760/17314/17).
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві перебували виконавчі провадження у справі № 2-4730/11 про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 4 637 251,90 грн.
14 грудня 2018 року державним виконавцем на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
На цей час у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова В. В. знаходяться виконавчі провадження № НОМЕР_1 від 29 квітня 2021 року та НОМЕР_2 від 9 березня 2021 року з виконання виконавчих листів Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2012 року у справі № 2-4730/11 про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 4 637 251, 90 грн.
16 травня 2023 року між ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» та ТОВ «Айквітас» укладено договір факторингу та відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» відступило, а ТОВ «Айквітас» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-009/916/2006 від 21 грудня 2006 року та договором поруки № SR-009/916/2006 від 21 грудня 2006 року.
16 травня 2023 року між ТОВ «Айквітас» та ОСОБА_2 укладено договір факторингу та відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Айквітас» відступило, а ОСОБА_2 прийняв право вимоги за кредитним договором № ML-009/916/2006 від 21 грудня 2006 року та договором поруки № SR-009/916/2006 від 21 грудня 2006 року.
Надання загального доступу до повного тексту оскарженої постанови Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року забезпечено 29 квітня 2024 року.
З касаційною скаргою заявниця звернулася лише 31 липня 2026 року, тобто після спливу більше двох років з дня складення повного тексту судового рішення.
01 липня 2026 року ОСОБА_3 , від імені якого діяв адвокат Трутнєв С. В., звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2026 року (провадження № 61-8849ск26)у задоволенні клопотання ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Трутнєв С. В., про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року відмовлено. Відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у справі.
За змістом вказаної ухвали ОСОБА_3 просив поновити строк на касаційне оскарження посилаючись на те, що він не був обізнаний про розгляд справи у встановленому законом порядку, про існування оскаржуваної постанови він дізнався від свого представника, який 01 червня 2026 року ознайомився з матеріалами справи в приміщенні суду. Касаційний суд врахував, що заявнику достеменно відомо про наявність судового провадження у справі № 2-4730/11 про стягнення з нього заборгованості, а також про відкрите виконавче провадження з примусового виконання рішення суду у цій справі, а відкриття за спливом значного періоду часу касаційного провадження щодо судового рішення, яке набрало законної сили, може бути визнано порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в таких його елементах як правова визначеність та остаточність судового рішення.
За змістом доданого до касаційної скарги паспортного документа заявниці ОСОБА_3 є її чоловіком, який за твердженням заявниці і повідомив її про існування оскаржуваної постанови.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, у судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася судом належним чином, шляхом направлення судового повідомлення на поштову адресу, однак конверт повернувся до суду з довідками поштового відділення із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою». Додані до касаційної скарги копії судових повісток апеляційного суду щодо повідомлення про розгляд справи підтверджують вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій, спрямованих на повідомлення учасника справи про дату, час і місце судового розгляду за відомими суду адресами.
Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 було відомо про наявність судового провадження у справі № 2-4730/11 та про відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового рішення у цій справі.
Водночас заявник не вказує, що вона повідомляла суд, органи примусового виконання або кредитора про зміну свого місця проживання та засоби зв`язку.
Разом з тим, заміна сторони виконавчого провадження є вирішенням судом окремого процесуального питання, пов`язаного з виконанням судового рішення у справі (стаття 442 ЦПК), провадження у якому не передбачають стадії відкриття провадження у справі та обов`язку суду повторно з`ясовувати інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до частини третьої статті 394 ЦПК України сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження незалежно від причин пропуску строку на касаційне оскарження.
За таких обставин заявника не можна вважати «особою, не повідомленою про розгляд справи» відповідно до частини третьої статті 394 ЦПК України, тобто яка не знала та не могла знати про розгляд справи. А на наявність існування обставин непереборної сили, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду касаційної інстанції, заявник не посилається.
Наведені ОСОБА_1 як учасником справи (відповідачем) обставини, зокрема і про неналежне повідомлення апеляційним судом її про час та місце розгляду справи та направлення копії судового рішення могли б оцінюватися судом як поважна причина пропуску відповідного строку, проте які не свідчать про наявність виключних підстав для відкриття касаційного провадження на підставі частини третьої статті 394 ЦПК України за скаргою, поданою після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Таким чином, оскільки касаційна скарга подана ОСОБА_1 після спливу одного року з дня складення повного тексту постанови Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року відмовити.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 2-4730/11.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко