У Х В А Л А
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 641/7641/24
провадження № 61-10463ск25
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.,
розглянувши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2, в інтересах якого діє ОСОБА_2, на рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 25 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні,
ВСТАНОВИВ:
01 липня 2026 року до Верховного Суду від представника ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2, через підсистему «Електронний Суд» надійшла касаційна скарга на рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 25 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 липня 2026 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Касаційна скарга заявника не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
У пункті 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав).
У частині другій статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 цього Кодексукасаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини другої
статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту4 частини другої
статті 389 ЦПК України з посиланням на частину третю статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Згідно із частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихпунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Отже, у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судових рішень є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується
статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Водночас згідно із цивільним процесуальним законом оскарження судових рішень в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги.
У касаційній скарзі заявник формально посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та узагальнено зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо державних гарантій, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, саме по собі не свідчить про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження.
Так, обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження, заявник не зазначив, щодо застосування якої конкретної норми права, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду, а також не навів належного обґрунтування подібності правовідносин у цій справі з правовідносинами, у яких Верховним Судом відповідного висновку не сформульовано.
Саме лише посилання на необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування законодавства, яке регулює питання державних гарантій, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, без визначення конкретної норми права та обґрунтування подібності правовідносин не відповідає вимогам пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Посилання заявника на пункти «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не дає Верховному Суду обґрунтованих підстав для відкриття провадження за касаційною скаргою, оскільки зазначені положення застосовуються виключно у разі касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та справах з ціною позову, що не перевищуєдвохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Натомість у цій справі позивач звернулась до суду з вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні, яка є немайновою, а справа не є малозначною справою у розумінні положень ЦПК України.
Відтак наведені заявником підстави касаційного оскарження, передбачені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у цій справі застосуванню не підлягають.
Крім цього, слід зазначити, що при поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу, зазначаються обґрунтування підстав для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2, в інтересах якого діє ОСОБА_2, на рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 25 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні, повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко