Суддя Баронін Д. Б.
Справа № 644/10428/26
Провадження № 2-о/644/245/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 р. м. Харків
Індустріальний районний суд міста Харкова в особі судді Бароніна Д.Б., оглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проведення державної реєстрації речового права приватної власності на нерухоме майно, за участю в якості заінтересованих осіб Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Індустріального районного суду міста Харковаз заявою, в якій просить встановити факт проведення державної реєстрації речового права приватної власності на нерухоме майно, що виникло до 01.01.2013 стосовно житлового будинку з надвірними будівлями у с. Колодязне Куп`янського району Харківської області.
В обґрунтування своїх вимог заявниця посилається, зокрема, на те, що за результатом розгляду її заяви про проведення державної реєстрації права власності на будинок державний реєстратор прийняв рішення про відмову у проведенні державної реєстрації права власності. Це рішення вмотивовано тим, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про реєстрацію права власності на будинок, а архівні матеріали та інвентаризаційні справи КП «Дворічанське бюро технічної інвентаризації» відсутні, оскільки перебувають на тимчасово окупованій території або в зоні активних бойових дій.
Під час вирішення питання про можливість відкриття провадження у справі суд встановив такі обставини та дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 7 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Зі змісту ч. 1, 2, 4 ст. 315 ЦПК вбачається, що у порядку окремого провадження встановленню підлягають лише ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Стаття 182 Цивільного кодексу України визначає, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 вищевказаного Закону підставою для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, той факт, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року по cправі № 560/17953/21 вказано, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У пункті 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від вказано, що правило статті 392 ЦК України за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.
Суд враховує, що метою звернення заявниці до суду із заявою про встановлення факту реєстрації її права власності на будинок є подальша державна реєстрація за заявницею права власності на будинок у встановленому законом порядку.
Суд також враховує, що до заяви заявниця додала правовстановлюючий документ на будинок (договір купівлі-продажу). Тобто, в даному випадку власниця не втратила документ, який засвідчує її право власності.
Разом з тим, рішенням державного реєстратора заявникці було відмовлено у проведенні реєстраційних дій щодо державної реєстрації права власності на будинок, оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження внаслідок часткової окупації та часткового перебування у зоні активних бойових дій тієї території, де знаходилося бюро технічної інвентаризації, яке провело реєстрацію права власності заявниці на будинок.
На думку суду, вищенаведена обставина свідчить про те, що уповноважена державою особа з передбачених законом підстав не визнає право заявниці на реєстрацію права власності на будинок відповідно до чинного законодавства. В свою чергу, це означає, що право власності заявниці на будинок не визнається державою, а отже заявниця може захистити це право в порядку статті 392 Цивільного кодексу України, подавши до суду позов про визнання права власності на відповідне нерухоме майно.
З наведених вище обставин видно наявність спору між заявницею та державою про наявність у заявниці права власності на нерухоме майно. Такий спір має вирішуватися на підставі статті 392 Цивільного кодексу України. При цьому, суд вважає, що з огляду на приписи статті 392 ЦК України, спір з приводу наявності у певної особи права власності на майно може виникати не тільки між особами, які претендують на певне майно, а й між особою, яка претендує на певне майно (в даному випадку це заявниця), та суб`єктом, який не визнає право особи на певне майно (в даному випадку це держава в особі державного реєстратора, який здійснює публічну реєстрацію права власності на майно).
За таких обставин, суд вважає, що належить відмовити у відкритті провадження за вищевказаною заявою.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена заявницею за подання заяви сума судового збору може бути повернута за клопотанням заявниці, яке вона має право подати до суду.
Керуючись ст.ст. 27, 186, 258, 260, 261, 353-355 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проведення державної реєстрації речового права приватної власності на нерухоме майно.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Денис БАРОНІН