ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 серпня 2026 року справа № 380/10524/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -
в с т а н о в и в:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 139096,08 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходила військову службу у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.12.2020 №266 позивача з 03.12.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач вказує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі №380/158/22 визнано протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати їй грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.12.2020, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації втрати частини доходів, а також зобов`язано відповідача провести відповідний перерахунок і виплату. Це судове рішення в частині нарахування та виплати грошового забезпечення виконано відповідачем 23.04.2026 шляхом перерахування позивачу 42945,85 грн. Оскільки виплату грошового забезпечення у належному розмірі у день звільнення позивачу не проведено, вона вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень зазначено, що необхідною умовою для застосування статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку є наявність спору про розмір належних працівникові при звільненні сум, а незгода працівника з розміром таких сум повинна мати активні прояви у вигляді звернення до роботодавця або до суду відразу після виплати цих сум чи ознайомлення з їх розміром або принаймні у стислі строки. Відповідач вказав, що позивача звільнено та виключено зі списків особового складу 03.12.2020, тоді як із вимогами про перерахунок грошового забезпечення позивач звернулася лише після фактичного звільнення, а спір щодо невиплаченої частки грошового забезпечення виник через два роки після звільнення, у зв`язку з чим на момент нарахування і виплати належних при звільненні сум спір про їх розмір був відсутній, а тому підстави для застосування статті 117 КЗпП України відсутні. На підтвердження відповідач послався на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20. Крім того, відповідач зазначив, що заявлений до стягнення розмір середнього заробітку (139096,08 грн) суперечить принципам розумності, справедливості та співмірності порівняно з розміром несвоєчасно виплачених сум (42945,85 грн), послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №816/1640/17 щодо права суду зменшити розмір відшкодування, а також вказав, що військова частина є розпорядником бюджетних коштів третього рівня, видатки якого в умовах воєнного стану спрямовуються насамперед на укріплення обороноздатності держави. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив таке.
ОСОБА_1 проходила військову службу у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого оператора відділення контролю повітряної обстановки взводу контролю повітряної обстановки роти управління розвідувально-інформаційного відділу військової частини НОМЕР_1 .
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.12.2020 №266 підтверджується, що позивача, звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.12.2020 №17-РС у запас за станом здоров`я, з 03.12.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі №380/158/22 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.12.2020 та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за вказаний період і одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум, а також нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі №380/158/22 у частині нарахування та виплати грошового забезпечення відповідачем 23.04.2026 перераховано позивачу грошове забезпечення згідно з рішенням суду у розмірі 42945,85 грн, що сторонами не заперечується.
Із довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2026 №1145/188/14 про нараховане грошове забезпечення позивача, складеної з урахуванням розміру грошового забезпечення, перерахованого на виконання рішення суду, слідує, що за останні два календарні місяці перед виключенням зі списків особового складу частини - жовтень та листопад 2020 року - позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 15561,99 грн та 15561,99 грн відповідно, а всього 31123,98 грн.
Оскільки, як вважає позивач, з нею несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, вона звернулася із цим позовом до суду за стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статей 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців. Відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці (грошове забезпечення) військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд доходить висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-IX, чинній з 19.07.2022) обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Судом встановлено, що при виключенні позивача зі списків особового складу частини (03.12.2020) належне їй грошове забезпечення у повному обсязі виплачено не було, а відповідну заборгованість у сумі 42945,85 грн виплачено лише 23.04.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі №380/158/22. Отже, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 23.04.2026.
Оцінюючи доводи відповідача про відсутність підстав для застосування статті 117 КЗпП України з огляду на відсутність спору про розмір належних при звільненні сум на момент звільнення, суд зазначає таке.
При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, про те, що законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості з грошового забезпечення роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме від виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Не має значення, чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість, чи на виконання рішення суду, - у випадку затримки розрахунку при звільненні до роботодавця застосовуються санкції, передбачені статтею 117 КЗпП України.
Та обставина, що належне позивачу грошове забезпечення нараховано та виплачено на підставі судового рішення, не спростовує, а підтверджує факт наявності спору про розмір належних при звільненні сум, який вирішено на користь позивача рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 у справі №380/158/22. Саме внаслідок цього спору відповідач був зобов`язаний донарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, недоплачене при звільненні. Отже, наведені у відзиві доводи про відсутність спору про розмір належних сум суперечать установленим у справі обставинам, за яких відповідну заборгованість стягнуто з відповідача в судовому порядку.
Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20 суд відхиляє, оскільки викладені в них висновки сформовані за інших фактичних обставин, за яких належні працівникові при звільненні суми не були предметом судового спору, вирішеного на його користь, а відтак не є релевантними для обставин справи, що розглядається.
Таким чином, суд доходить висновку, що оскільки при звільненні з військової служби (виключенні зі списків особового складу частини 03.12.2020) позивачу не виплачено у повному обсязі належне грошове забезпечення, а відповідний остаточний розрахунок проведено лише 23.04.2026, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Суд зазначає, що день звільнення (для військовослужбовців - день виключення зі списків особового складу частини) є останнім днем, який обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня. Саме в цей день на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому всі належні суми. Матеріалами справи підтверджується факт виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03.12.2020. Таким чином, строк затримки виплати слід рахувати з 04.12.2020, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після непроведення відповідних виплат.
Оскільки відповідач 23.04.2026 здійснив виплату належних позивачу сум, то саме 23.04.2026 є днем фактичного розрахунку. Водночас, оскільки чинна редакція статті 117 КЗпП України обмежує час затримки розрахунку, який підлягає компенсації середнім заробітком, шістьма місяцями, період, за який підлягає стягненню середній заробіток, обмежується шістьма місяцями з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу, тобто з 04.12.2020 по 03.06.2021 включно.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі №813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню. Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Із довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2026 №1145/188/14 про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 слідує, що за 2 календарні місяці роботи, що передують даті виключення позивача зі списків особового складу військової частини (03.12.2020), тобто за жовтень та листопад 2020 року, позивач отримала грошове забезпечення у розмірі 15561,99 грн та 15561,99 грн відповідно, а всього 31123,98 грн.
Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день (жовтень 2020 року - 31 день, листопад 2020 року - 30 днів).
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 510,23 грн (31123,98 грн / 61 календарний день).
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.12.2020 по 03.06.2021 (з урахуванням шестимісячного строку), який становить 182 календарних дні, складає 92861,86 грн (510,23 грн х 182 календарних дні).
Водночас суд оцінює доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин принципу співмірності (пропорційності) при визначенні розміру середнього заробітку, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування статті 117 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, відступивши від протилежного висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника, і саме така компенсаційна природа дозволяє застосовувати загальні принципи права, зокрема пропорційності. Внесені Законом №2352-IX зміни, якими період нарахування обмежено шістьма місяцями, установлюють максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелюють фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінюють компенсаційного характеру цієї виплати. Поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати: шестимісячне обмеження не звільняє суд від обов`язку оцінювати обставини справи для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати встановлену законом межу.
За змістом наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду, а також постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, незалежно від того, чи задовольняє він позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту її звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку.
Оцінюючи співмірність нарахованого розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку (92861,86 грн) із розміром простроченої заборгованості роботодавця при звільненні (42945,85 грн), суд враховує, що нарахований розмір середнього заробітку більш ніж удвічі перевищує розмір простроченої заборгованості, а також зважає на характер заборгованості (недоплачене грошове забезпечення), тривалість періоду затримки та ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника. За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зменшення розміру відшкодування до співмірного рівня простроченої заборгованості, тобто до 42945,85 грн.
Отже, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню на користь позивача за період з 04.12.2020 по 03.06.2021 у розмірі 42945,85 грн, а у задоволенні решти вимоги про стягнення середнього заробітку слід відмовити.
Щодо посилання позивача на обчислення середнього заробітку у розмірі 139096,08 грн суд зазначає, що такий розрахунок здійснено позивачем за період з 04.12.2020 по 19.01.2023, який перевищує граничний шестимісячний строк, установлений чинною редакцією статті 117 КЗпП України, а тому не може бути покладений в основу судового рішення. Обчислення розміру середнього заробітку в межах граничного шестимісячного періоду з 04.12.2020 по 03.06.2021 здійснено судом самостійно відповідно до Порядку №100.
Вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджено факт непроведення відповідачем повного розрахунку з позивачем у день її звільнення з військової служби та ненарахування середнього заробітку за час такої затримки.
Оцінюючи доводи відповідача про те, що військова частина є розпорядником бюджетних коштів третього рівня, а в умовах воєнного стану видатки Міністерства оборони України спрямовуються насамперед на укріплення обороноздатності держави, суд зазначає, що недостатність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання обов`язку провести повний розрахунок при звільненні у строк, визначений статтею 116 КЗпП України, та не є підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу. Питання наявності бюджетних асигнувань стосується стадії виконання судового рішення, а не наявності підстав для застосування відповідальності за затримку розрахунку.
Стосовно посилання позивача на стягнення середнього заробітку з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що утримання та сплата податків і обов`язкових платежів із виплачуваних сум здійснюється роботодавцем (відповідачем) як податковим агентом у порядку, визначеному податковим законодавством, на стадії виконання судового рішення, тому окремого вирішення судом у резолютивній частині рішення не потребує. Присуджена судом сума визначається без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом, пропорційно до розміру задоволених вимог у розмірі 343,51 грн.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в:
адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.12.2020 по 03.06.2021 у розмірі 42945 (сорок дві тисячі дев`ятсот сорок п`ять) грн 85 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 343 (триста сорок три) грн 51 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.