ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 серпня 2026 року справа № 380/10431/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
в с т а н о в и в:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Львівської митниці Державної митної служби України (далі також - Львівська митниця, відповідач), в якій позивач просить визнати незаконними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.05.2026 №UA209[телефон приховано] та податкове повідомлення-рішення від 06.05.2026 №UA209[телефон приховано].
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті за наслідками документальної невиїзної перевірки, оформленої актом від 14.04.2026 №63/26/7.4-19/2569918571, за результатами якої встановлено заниження податкових зобов`язань зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість за митною декларацією від 24.01.2023 №23UA209230006247U0, якою на митну територію України було ввезено товар із застосуванням преференції за кодом « 410». Позивач вказав, що для митного оформлення надано сертифікат з перевезення товару EUR.1, у якому країною походження зазначено Європейський Союз (Іспанія), а тому ним виконано усі митні і податкові зобов`язання під час здійснення митної процедури. На переконання позивача, інформація, отримана від уповноважених органів Іспанії, не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення ним митних правил, оскільки до митного оформлення надано всі документи, передбачені чинним законодавством, які були видані експортером і підтверджують право позивача на застосування преференційного режиму.
Позивач також зазначив, що в акті перевірки відсутні посилання на документи, які підтверджували б факт офіційного звернення уповноваженого органу Іспанії до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера; відсутня інформація, підтверджена первинними документами, яка свідчила б про подання декларантом недостовірних документів; не зафіксовано розбіжностей між даними, поданими для митного оформлення, та фактичними обставинами; не наведено доказів того, що сертифікат EUR.1 скасований чи визнаний недійсним. Навпаки, у відповіді уповноваженого органу Іспанії зазначено, що сертифікат є справжнім, а тому є чинним і достатнім документом для застосування преференційного режиму. Позивач наголосив, що відсутність або недоведеність вини платника податків обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій. На підтвердження своєї позиції послався на постанови Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №380/2869/22 та від 09.12.2025 у справі №380/22832/24. З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою судді від 25.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень відповідач вказав, що на підставі наказу Львівської митниці від 18.03.2026 №155 у зв`язку з надходженням від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження щодо товарів, митне оформлення яких завершено, проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 24.01.2023 №23UA209230006247U0. За результатами перевірки складено акт від 14.04.2026 №63/26/7.4-19/2569918571.
Відповідач зазначив, що для застосування преференції « 410» при митному оформленні товару надано сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 19.01.2023 №A1598197T, а країну походження товарів у графі 34 митної декларації вказано «EU» на підставі відомостей, наявних у цьому сертифікаті. Керуючись статтею 32 Доповнення 1 «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, Державною митною службою України направлено на перевірку до уповноваженого органу Іспанії сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 19.01.2023 №A1598197T. Державна митна служба України листом від 29.05.2024 №15/15-03-01/7/2867 інформувала Львівську митницю про отримання інформації від уповноваженого митного органу Іспанії (лист від 16.05.2024 №Ехр. 17/24), згідно з якою товар «напівпричепи марки CALDAL» має непідтверджене походження. Уповноважений орган Іспанії повідомив, що сертифікат перевезення товару EUR.1 №A1598197T виданий зазначеною в ньому митницею, підпис та печатка є автентичними, однак після проведення відповідних перевірок виявилось, що товари, на які поширюється зазначений сертифікат, не відповідають правилам преференційного походження.
Відповідач наголосив, що сам факт виготовлення товару у країні Європейського Союзу не є достатньою підставою для надання товару статусу преференційного походження. Сертифікати з перевезення товарів EUR.1 видаються експортеру на декларативній основі, а тому сам факт їх видачі не є безумовним підтвердженням походження товарів, оскільки у разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити заявлений статус походження, у тому числі щодо походження матеріалів, використаних у виготовленні товару. Зі змісту листа митного органу країни експортера вбачається, що під час проведення перевірки експортер не зміг підтвердити статус походження товару, а тому товари, на які поширюється сертифікат EUR.1, не можуть вважатися такими, що походять з Європейського Союзу. Відповідач вказав, що відповідно до частини 6 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції у випадку, коли відповідь на запит про перевірку не містить достатньої інформації для визначення справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Щодо доводів позивача про відсутність вини відповідач зазначив, що обов`язок зі сплати податків і зборів у встановлених законом розмірах є безумовним обов`язком платника податків та не залежить від встановлення його вини, а посилання на відсутність вини має правове значення лише у правовідносинах, пов`язаних із притягненням до відповідальності за порушення митних правил. Стосовно посилання позивача на постанову Верховного Суду від 09.12.2025 у справі №380/22832/24 відповідач вказав, що у ній Верховний Суд не наводить власних правозастосовних висновків, а лише цитує позиції судів попередніх інстанцій, які зроблені без належного опрацювання чинного законодавства. На підтвердження власної позиції відповідач послався на постанови Верховного Суду від 24.12.2025 у справі №380/21022/24 та від 11.02.2026 у справі №380/25552/24. Відповідач також просив відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу як завищених та таких, що не є співмірними з обсягом фактично наданих послуг. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.
За митною декларацією від 24.01.2023 №23UA209230006247U0 на митну територію України ФОП ОСОБА_1 ввезено товар - напівпричіп-цистерну марки CALDAL. Товар декларувався із застосуванням преференції за кодом « 410» «Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС» з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 15 Доповнення 1 «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження. Країну походження товару у графі 34 митної декларації вказано «EU» на підставі відомостей, наявних у сертифікаті з перевезення товару EUR.1.
Для застосування преференції « 410» при митному оформленні товару надано сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 19.01.2023 №A1598197T. Зі змісту цього сертифіката вбачається, що експортером товару (графа 1) зазначено компанію «L&T TRANS SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA» (м. Жешув, Республіка Польща), одержувачем (графа 3) - ФОП ОСОБА_1 (м. Стрий, Україна), країною походження товару (графа 4) - Європейський Союз, країною призначення (графа 5) - Україна. Візу митниці у графі 11 сертифіката проставлено митним органом Королівства Іспанія (Aduanas Espaсa, Irun) 19.01.2023.
На підставі наказу Львівської митниці від 18.03.2026 №155 у зв`язку з надходженням від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження щодо товарів проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за вказаною митною декларацією. Про проведення перевірки позивача повідомлено листом Львівської митниці, яким роз`яснено права, передбачені пунктами 2, 4 частини першої статті 350 Митного кодексу України, зокрема право надавати посадовим особам митного органу письмові заяви, зауваження, пояснення та всі наявні документи і відомості, що підтверджують дотримання вимог законодавства з питань митної справи.
За результатами перевірки складено акт від 14.04.2026 №63/26/7.4-19/2569918571, яким встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог: статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини першої статті 257, частини другої статті 46 Митного кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов`язання зі сплати ввізного мита за вказаною митною декларацією на загальну суму 81094,11грн; підпункту «в» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість за вказаною митною декларацією.
Підставою для висновків акта перевірки слугувала інформація уповноваженого митного органу Королівства Іспанія. Так, Державна митна служба України, керуючись статтею 32 Доповнення 1 «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції, направила на перевірку до уповноваженого органу Іспанії сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 19.01.2023 №A1598197T. Листом від 29.05.2024 №15/15-03-01/7/2867 Державна митна служба України поінформувала Львівську митницю про отримання інформації від уповноваженого митного органу Іспанії (лист від 16.05.2024 №Ехр. 17/24), згідно з якою товар «напівпричепи марки CALDAL» має непідтверджене походження. Уповноважений орган Іспанії повідомив, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 №A1598197T виданий зазначеною в ньому митницею, підпис та печатка є автентичними, проте після проведення відповідних перевірок виявилось, що товари, на які поширюється зазначений сертифікат, не відповідають правилам преференційного походження.
На підставі акта перевірки Львівською митницею 06.05.2026 прийнято податкові повідомлення-рішення: №UA209[телефон приховано], яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання» на суму 81094,11 грн; №UA209[телефон приховано], яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання» на суму 17840,70 грн.
Не погодившись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, пов`язані зі справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до частини першої статті 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 36 Митного кодексу України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 43 Митного кодексу України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Частиною третьою цієї статті встановлено, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
Відповідно до частини першої статті 45 Митного кодексу України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Відповідно до частини першої статті 289 Митного кодексу України обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання.
Згідно з підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях. Відповідно до пункту 54.4 статті 54 Податкового кодексу України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 №2187-VIII Верховна Рада України постановила приєднатися до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Регіональна конвенція).
Частиною першою статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції встановлено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: сертифікат з перевезення товару EUR.1; сертифікат з перевезення товару EUR-MED; у випадках, вказаних у статті 21(1), декларація, надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.
Відповідно до пункту 1 статті 16 Доповнення 1 до Регіональної конвенції сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Згідно з пунктом 3 статті 16 Доповнення 1 до Регіональної конвенції експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.
Статтями 31, 32 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено процедуру здійснення перевірки достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що в них міститься. Відповідно до положень зазначених статей подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог Регіональної конвенції. Таким чином, Регіональна конвенція надає уповноваженим органам право здійснювати перевірки підтверджень походження товарів після закінчення їх митного оформлення у країні імпорту як за наявності обґрунтованих сумнівів, так і вибірково.
Пунктом 2 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що з метою реалізації перевірок митні органи Договірної сторони-імпортера повинні повернути документ, що підтверджує походження, або його копію органам країни експорту, вказавши, за необхідності, причини запиту. Відповідно до пункту 3 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони-експортера, які для виконання цього завдання мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Згідно з пунктом 5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати; ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам Конвенції.
Відповідно до пункту 6 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запиту, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Аналіз наведених правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що право платника податків на застосування преференційного (пільгового) режиму оподаткування ввізним митом обумовлене підтвердженням преференційного походження товару у порядку, визначеному Регіональною конвенцією. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 видається на декларативній основі та може бути перевірений митними органами Договірної сторони-імпортера після завершення митного оформлення. У разі якщо за результатами такої перевірки уповноважений орган Договірної сторони-експортера не підтверджує преференційне походження товару, у митного органу країни-імпортера виникає обов`язок відмовити у наданні права на преференції та, як наслідок, визначити податкові зобов`язання на загальних підставах.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке. У даній справі мали місце наступні обставини (якщо їх узагальнити): позивач при митному оформленні товару за митною декларацією від 24.01.2023 №23UA209230006247U0 застосував преференцію за кодом « 410», подавши сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 19.01.2023 №A1598197T; на запит Державної митної служби України уповноважений митний орган Королівства Іспанія листом від 16.05.2024 №Ехр. 17/24 повідомив, що вказаний сертифікат виданий зазначеною в ньому митницею, підпис та печатка є автентичними, проте за результатами перевірки товар, на який поширюється цей сертифікат, має непідтверджене преференційне походження та не відповідає правилам преференційного походження; за наслідками документальної невиїзної перевірки контролюючий орган самостійно визначив позивачу податкові зобов`язання зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість.
Суд відхиляє посилання позивача на те, що уповноважений орган Іспанії підтвердив справжність сертифіката EUR.1, а тому такий документ є достатньою підставою для застосування преференційного режиму. Митне законодавство України (стаття 43 Митного кодексу України) та положення Регіональної конвенції розрізняють поняття автентичності документа та підтвердження достовірності відомостей, які в ньому зазначені, у тому числі щодо країни походження. Сертифікати з перевезення товарів EUR.1 видаються експортеру на декларативній основі шляхом повідомлення компетентних органів про заявлене походження товарів з території Європейського Союзу. Сам факт видачі сертифіката та підтвердження його автентичності (справжності підпису та печатки) не є безумовним підтвердженням походження товарів, оскільки у разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити заявлений статус походження, у тому числі щодо походження матеріалів, використаних у виготовленні товару. У цій справі уповноважений орган країни-експортера, підтвердивши автентичність сертифіката, водночас за результатами перевірки не підтвердив преференційне походження товару, що виключає можливість застосування преференційного режиму оподаткування.
Суд відхиляє посилання позивача на те, що сам факт виготовлення товару у країні Європейського Союзу є достатньою підставою для надання йому статусу преференційного походження. Для набуття товаром преференційного походження недостатньо самого факту його виробництва на території Європейського Союзу; необхідним є підтвердження походження матеріалів, використаних у виготовленні такого товару. Оскільки за результатами перевірки експортер не надав уповноваженому органу країни-експортера документів на підтвердження статусу походження товару, підстави вважати такий товар таким, що походить з Європейського Союзу у розумінні Регіональної конвенції, відсутні.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що інформація уповноваженого органу Іспанії не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення, оскільки в акті перевірки відсутні відомості про звернення уповноваженого органу Іспанії до експортера та про відповідь останнього. Регіональна конвенція покладає обов`язок здійснення перевірки та витребування у експортера доказів походження товару саме на митні органи Договірної сторони-експортера, а не на митний орган країни-імпортера. Митний орган України, отримавши від уповноваженого органу країни-експортера результати перевірки, не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару. Відсутність в акті перевірки відомостей про зміст листування уповноваженого органу Іспанії з експортером не спростовує результату проведеної перевірки, за яким преференційне походження товару не підтверджено.
Суд відхиляє посилання позивача на відсутність його вини як підставу протиправності спірних рішень. Обов`язок зі сплати митних платежів у встановлених законом розмірах є безумовним обов`язком платника податків та не залежить від встановлення його вини. У спірних правовідносинах контролюючим органом встановлено факт несплати митних платежів у належному розмірі внаслідок застосування тарифних преференцій за відсутності підтвердженого походження товару з Європейського Союзу, а тому контролюючий орган, діючи на підставі статті 54 Податкового кодексу України, правомірно самостійно визначив суму податкових зобов`язань, що виникли після завершення митного оформлення. Той факт, що непідтвердження походження товару зумовлено діями іноземного експортера, не спростовує встановленої обставини сплати митних платежів у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, та не звільняє платника податків від обов`язку їх сплати. Посилання на відсутність вини має правове значення лише у правовідносинах, пов`язаних із притягненням до відповідальності за порушення митних правил, зокрема за статтею 485 Митного кодексу України, що не є предметом цього спору.
Викладені висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду у подібних правовідносинах, які суд враховує відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у постанові від 11.02.2026 у справі №380/25552/24 за позовом до Львівської митниці про скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд виснував, що сертифікати з перевезення товарів EUR.1 видаються експортеру на декларативній основі, а сам факт їх видачі не є безумовним підтвердженням походження товарів, оскільки у разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити заявлений статус походження; оскільки у відповідь на запит митного органу листом уповноваженого органу країни-експортера не підтверджено преференційне походження товару, у позивача були відсутні підстави для застосування права на преференції при його розмитненні.
У постанові від 24.12.2025 у справі №380/21022/24 за позовом до Львівської митниці Верховний Суд зазначив, що декларативне зазначення експортером у комерційних документах походження товарів з території Європейського Союзу не є достатнім саме по собі, а у разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити заявлений статус походження товарів, у тому числі щодо походження матеріалів, використаних у їх виготовленні. Верховний Суд наголосив, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару. У цій самій постанові Верховний Суд виснував, що обов`язок зі сплати податків і зборів у встановлених законом розмірах є безумовним обов`язком платника податків та не залежить від встановлення його вини; факт того, що непідтвердження походження товарів зумовлено неналежними діями іноземного експортера, не спростовує встановленої обставини сплати митних платежів у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, та не звільняє платника податків від обов`язку їх сплати разом із передбаченими Податковим кодексом України штрафними санкціями; застосування штрафних санкцій у таких правовідносинах є законним наслідком встановлення факту несплати митних платежів у належному розмірі, а не формою притягнення платника податків до відповідальності за умисне порушення.
Стосовно посилання позивача на постанови Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №380/2869/22 та від 09.12.2025 у справі №380/22832/24 суд зазначає таке. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас висновки щодо застосування норм права формуються Верховним Судом з огляду на конкретні фактичні обставини відповідної справи. Обставини справ, на які посилається позивач, не є подібними до обставин цієї справи: у справі №380/2869/22 висновки суду ґрунтувалися на тому, що надана уповноваженим органом іноземної держави інформація не стосувалася розглядуваних поставок товару, тоді як у цій справі уповноважений орган Іспанії провів перевірку саме поданого позивачем сертифіката EUR.1 №A1598197T та не підтвердив преференційне походження відповідного товару. У цій справі, на відміну від наведених позивачем, наявна документально підтверджена інформація уповноваженого органу країни-експортера про непідтвердження преференційного походження конкретного товару, оформленого за спірною митною декларацією. За таких обставин зазначені позивачем висновки не є релевантними для обставин справи, що розглядається, а відтак не підлягають застосуванню.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що контролюючий орган на підставі документально підтвердженої інформації уповноваженого митного органу Королівства Іспанія про непідтвердження преференційного походження товару правомірно відмовив у застосуванні преференції за кодом « 410» та, керуючись статтею 54 Податкового кодексу України, самостійно визначив позивачу податкові зобов`язання зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість. Спірні податкові повідомлення-рішення від 06.05.2026 №UA209[телефон приховано] та №UA209[телефон приховано] прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а тому підстави для визнання їх протиправними та скасування відсутні.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено критерії, за якими суди перевіряють рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень. Перевіривши оскаржувані рішення відповідача на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд встановив, що вони прийняті обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, та пропорційно.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (у справі «Серявін та інші проти України»), відповідно до якої хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що відповідач довів правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в:
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.