Справа № 420/42597/25
У Х В А Л А
13 серпня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 нарахування та виплати ОСОБА_1 (грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 14.06.2022 р. по 11.11.2022 р. включно - без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 14.06.2022 р. по 11.11.2022 р. включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, та здійснити всі належні доплати, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 12.11.2022 р по 19.05.2023 р. включно - без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 12.11.2022 р по 19.05.2023 р. включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, та здійснити всі належні доплати, з урахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалою суду від 08.01.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 23.07.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
30.07.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що у межах правовідносин щодо проходження військової служби документом, який за своєю правовою природою відповідає письмовому повідомленню про нараховані та виплачені суми при звільненні, є грошовий атестат або довідка про грошові виплати. Позивач ОСОБА_1 фактично не отримував грошового атестата 31 травня 2025 року та не підписувався про його отримання. Отже, він не був належним чином повідомлений про структуру та обсяг належних йому виплат. Оскільки відповідач (Військова частина НОМЕР_2 ) не надав суду копію картки особового рахунку з підписом ОСОБА_1 , яка б засвідчувала дату вручення йому грошового атестата, твердження про пропуск строку звернення до суду з 31 травня 2025 року є процесуально та матеріально недоведеними.
Крім того, позивач, обіймаючи посади у фінансовому підрозділі, діяв у межах суворої субординації та вимог статті 30 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, виконуючи накази командира частини та доведені ліміти бюджетних асигнувань вищого командування. Процедура нарахування виплат погоджувалася начальником персоналу, юридичною службою та фінансовим органом. При цьому внутрішні аудити Міністерства оборони не виявляли порушень у застосуванні розрахункової величини 1762 грн, що створювало у позивача легітимні очікування щодо правильності дій командування.
Позивач також зазначає, що згідно з Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, виданою командуванням Військової частини НОМЕР_4 , позивач у періоди з 07.05.2024 по 27.09.2024 та з 10.12.2024 по 31.05.2025 безпосередньо перебував у зоні активних бойових дій на території Донецької та Сумської областей. Перебування військовослужбовця на передовій унеможливлювало вчинення будь-яких юридичних дій, отримання правової допомоги чи звернення до суду.
Розглянувши клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Заява розглянута у межах строків, встановлених КАС України, з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, розглядаючи питання щодо застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України, виклала також й правову позицію щодо застосування трудового законодавства, яке містить певні обмеження щодо строків звернення працівників, у тому числі й колишніх, до суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу отримання належних позивачу сум грошового забезпечення за період з .14.06.2022 по 11.11.2022 та з 12.11.2022 по 19.05.2023.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Згодом, на підставі Закону України від 25 квітня 2024 року №3680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників», який набрав чинності 24 серпня 2024 року, частину другу статті 233 КЗпП України доповнено другим реченням такого змісту: «Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 (яка як зазначає позивач у позовній заяві перебувала у безпосередньому підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 , яка як розпорядник бюджетних коштів здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення) від 31.05.2025 №151 позивача з 31.05.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Також, суд зауважує, що з наданих Військовою частиною НОМЕР_2 розрахунково-платіжних відомостей за листопад, грудень 2022 року, січень, лютий, березень, квітень, травень 2023 року вбачається, що позивач особисто засвідчував розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_4 в ролі керівника фінансового органу.
Як уже зазначалось, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Разом із цим, другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком. Однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Суд зазначає, що позивач, як ТВО начальника ФЕС військової частини НОМЕР_4 не просто мав знати, а й чітко усвідомлював підстави нарахування грошового забезпечення, зокрема за листопад, грудень 2022 року, січень, лютий, березень, квітень, травень 2023 року.
При цьому, будучи ознайомленим із нарахованими йому сумами грошового забезпечення за вищевказані періоди, із запитом про отримання відомостей, які розрахунково-платіжні відомості за листопад, грудень 2022 року, січень, лютий, березень, квітень, травень 2023 року не містили, однак інформацію про які потребував позивач для звернення до суду за захистом своїх прав, було направлено відповідачеві лише 11.12.2025, тобто більш ніж через пів року після звільнення позивача, враховуючи, що до звільнення позивач був обізнаний про нараховані йому суми помісячно.
Суд також звертає увагу, що звертаючись до командира Військової частини НОМЕР_1 17.09.2025 позивач просив перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 14.06.2022 по 11.11.2022, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не лише надати відомості щодо нарахованих йому сум. З такою ж заявою позивач звертався і до Військової частини НОМЕР_2 . Вказані обставини також можуть свідчити про обізнаність позивача із невірним обрахунком грошового забезпечення.
Таким чином, слід констатувати, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Варто зауважити, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.02.2024 у справі № 990/270/23 зазначила, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Суд бере до уваги, те що згідно з Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, виданою командуванням Військової частини НОМЕР_4 , позивач у періоди з 07.05.2024 по 27.09.2024 та з 10.12.2024 по 31.05.2025 безпосередньо перебував у зоні активних бойових дій на території Донецької та Сумської областей. Однак позивачем не надано жодних доказів не неможливість звернення до суду або ж до військової частини із запитом про конкретизацію нарахованих та виплачених йому сум після 31.05.2025.
При цьому у позові та у клопотання про поновлення строку звернення до суду відсутні відомості про вчинення позивачем дій щодо з`ясування такої інформації від моменту звільнення (враховуючи, що позивач був обізнаний про нараховані та виплачені йому суми в силу займаної посади) до (щонайменше) листопада 2025 року, або ж про обставини об`єктивного характеру, які б указували на існування поважних причин такого тривалого зволікання перед зверненням.
Відтак, звернувшись до суду 25.12.2025 позивач пропустив встановлений тримісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3, 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З урахуванням наданих відповідачем доводів та документів, суд дійшов висновку, що жодних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій представником позивача у заяві про поновлення строку звернення не наведено, як і не було надано жодного належного доказу існування будь-яких перешкод у реалізації позивачем своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів, а відтак причини наведені представником позивача у заявах про поновлення строку звернення до суду не є поважними.
Відтак, суд дійшов висновку про застосування процесуальних наслідків, передбачених частиною 8 статті 240 КАС України, шляхом залишення позовних вимог частині що стосуються періоду з 19.07.2022 по 11.11.2022 (в межах позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 ) та з 12.11.2022 по 19.05.2023 (в межах позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 ) без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 256, 294, 295 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, які охоплюють період з 19.07.2022 по 11.11.2022 (в межах позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 ) та з 12.11.2022 по 19.05.2023 (в межах позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 ) залишити без розгляду.
Продовжити розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії (в іншій частині позовних вимог).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала в частині залишення позовних вимог без розгляду може бути оскаржена в порядку та строки встановлені статтею 293-295 КАС України, в іншій частині ухвала окремо від рішення суду не оскаржується.
Суддя Токмілова Л.М.