Справа № 638/13756/26
Провадження № 2-а/638/189/26
РІШЕННЯ
Іменем України
13 серпня 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суду м. Харкова у складі:
головуючого судді Смирнова В.А.
за участю: секретаря судового засідання Євженко О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ВСТАНОВИВ:
17 червня 2026 року до Шевченківського районного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № R566218 від 05 червня 2026 року про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000, 00 грн; справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , - закрити; вирішити питання розподілу судових витрат, а саме - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , судові витрати - судовий збір у розмірі 532 грн. 48 коп. (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок) та витрат на професійну правничу допомогу - 8'000 грн. 00 коп. (вісім тисяч гривень 00 копійок).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки її винесено після закінчення встановленого частиною сьомою статті 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення. Позивач вказує, що про факт його неприбуття за повісткою відповідачу було відомо щонайпізніше 07.07.2025, у зв`язку з чим на момент винесення постанови 05.06.2026 тримісячний строк з дня виявлення правопорушення сплив. Також позивач посилається на неналежне оформлення оскаржуваної постанови, зокрема неповне зазначення посади та незазначення військового звання особи, яка її винесла, що, на його думку, не дає можливості встановити наявність у цієї особи відповідних повноважень. З огляду на викладене просить скасувати оскаржувану постанову та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 18 червня 2026 року відкрито провадження. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження. Призначено справу до судового розгляду. Витребувано у відповідача завірені копії документів, які передували та/або були підставою складення оскаржуваної постанови.
24.06.2026 від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позов, в якому останній просив у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою. Вказує, що позивач 04.06.2026 через електронний кабінет подав заяву, в якій не оспорював допущене порушення та погодився на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, у зв`язку з чим, на думку відповідача, вина позивача є підтвердженою. Також відповідач вважає, що строк, передбачений частиною сьомою статті 38 КУпАП, не пропущено, оскільки правопорушення було належним чином виявлено та юридично підтверджено саме 04.06.2026 після подання позивачем відповідної заяви, а постанова винесена наступного дня - 05.06.2026. Окремо відповідач зазначає, що незазначення повного військового звання посадової особи є лише формальним недоліком і не впливає на законність постанови. У зв`язку з цим просить у задоволенні позову відмовити.
В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, повідомлялися належним чином. Представник просив розгляд справи здійснювати за їх відсутності, вказавши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у судове засідання, призначене на 29.10.2025 не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 № R566218 від 05 червня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
04.06.2026 позивачем на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 подана заява, в якій останній повідомив, що ним допущене порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , сим порушено вимоги зазначеного законодавства. Відповідальність за такі дії передбачена статтею 210-1 КУпАП. Факт вчинення адміністративного правопорушення визнає та надає згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.
Відповідно до копії повістки № 3933653 від 17.06.2025 ОСОБА_1 належить з`явитись за адресою: АДРЕСА_2 27.06.2025 о 14:00 для уточнення даних при ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з трекінгом відправлення за № 061[телефон приховано] та описом вкладення до рекомендованого поштового відправлення було направлено повістку № 3933653 від 17.06.2025 на адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , яка повернулась відправнику (ТЦК), причини невручення: одержувач відсутній за вказаною адресою, що підтверджується відповідним описом вкладення і відповідною відміткою Укрпошти на конверті відправлення.
Як вбачається з матеріалів справи, в електронному військово-обліковому документі позивача, сформованому засобами «Резерв+», міститься інформація про порушення правил військового обліку - «Не прибув за повісткою до ТЦК та СП», із зазначенням дати 07 липня 2025 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Диспозиція частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно, диспозиція наведеної норми є бланкетною, тобто лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права або інших підзаконних актів (інструкцій, переліків, статутів, положень, наказів, правил тощо).
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Частиною третьою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено, що інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Процедура оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.
Згідно з пунктом 41 Порядку належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Тобто, у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку резервіст або військовозобов`язаний вважається належним чином оповіщеним про виклик до районного (міського) ТЦК у разі проставлення у поштовому повідомленні: відмітки про отримання особою відправлення; відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою ТЦК під час уточнення своїх облікових даних або відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, повістка № 3933653 від 17.06.2025, надіслана позивачу за адресою: АДРЕСА_3 , повернулась до ТЦК з відміткою: "одержувач відсутній за вказаною адресою". Тобто повістка № 3933653 від 17.06.2025 відповідно до підпункту 2 пункту 41 Порядку вважається врученою належним чином.
Водночас, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 з 21.12.2006 по 10.08.2026 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , про що ІНФОРМАЦІЯ_5 був повідомлений 23.05.2025, що підтверджується відповідною заявою.
Тобто на момент відправлення ТЦК повістки ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , останній був зареєстрований за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_4 .
У свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) до Реєстру вносяться відомості, визначені ст. 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов`язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені ч. 3 ст. 14 цього Закону.
Відповідно до ч.4 ст. 11 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон №5492-VI) відомості або інші персональні дані про особу (призовника, військовозобов`язаного, резервіста), що містяться в Реєстрі, передаються до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі в обсягах даних, зазначених у ст.ст. 7, 14 Закону №1951-VIII.
Згідно з ч.9 ст. 11 Закону №5492-VI доступ до інформації Реєстру в установленому порядку здійснюється уповноваженими суб`єктами після відповідної авторизації із збереженням інформації про особу, яка здійснила такий доступ, введені запити, витяги, час, дату, підстави зміни, перегляду, передачі та видалення або знищення персональних даних та іншої технологічної інформації.
Відповідно до ст.ст. 7, 8 Закону №5492-VI Інформація, відомості або інші персональні дані про осіб, що містяться в Реєстрі, передаються до Єдиного соціального реєстру, що є складовою частиною Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, та Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з використанням системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів за отриманим від Єдиної інформаційної системи соціальної сфери запитом з метою надання соціальної підтримки населенню та в такому обсязі, зокрема відомості про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Таким чином, наведеною нормою встановлено дві часові межі накладення адміністративного стягнення: три місяці з дня виявлення правопорушення та граничний строк - один рік з дня його вчинення.
При цьому на думку суду встановлений законом річний строк з дня вчинення правопорушення не замінює та не скасовує необхідності дотримання тримісячного строку з дня його виявлення, а визначає лише максимально допустиму часову межу притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Вирішуючи питання щодо моменту вчинення інкримінованого позивачу правопорушення, суд виходить із характеру діяння, яке поставлено йому у вину.
Об`єктивна сторона інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення полягає у неприбутті за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені у повістці.
Таке правопорушення не має триваючого характеру, оскільки обов`язок особи з`явитися до ТЦК та СП був обмежений конкретно визначеними датою та часом.
Невиконання такого обов`язку вичерпується фактом неприбуття особи у визначені повісткою дату, час та місце та не утворює стану безперервного невиконання обов`язку після спливу встановленого для явки часу.
Таким чином, днем вчинення інкримінованого позивачу адміністративного правопорушення є день, у який він мав виконати покладений на нього обов`язок щодо явки, але не виконав його, тобто 27 червня 2025 року.
При цьому, визначальне значення для вирішення цього спору має встановлення дня виявлення адміністративного правопорушення, оскільки саме з цієї дати частина сьома статті 38 КУпАП пов`язує початок перебігу тримісячного строку накладення адміністративного стягнення.
Суд зазначає, що момент виявлення адміністративного правопорушення не може ототожнюватися з моментом завершення збирання матеріалів, отримання пояснень особи, визнання нею порушення або прийняття уповноваженою посадовою особою рішення про достатність доказів для притягнення такої особи до адміністративної відповідальності.
Виявлення правопорушення за своїм змістом пов`язується з отриманням уповноваженим органом відомостей про обставини, які свідчать про його вчинення.
Як вбачається з матеріалів справи, в електронному військово-обліковому документі позивача, сформованому засобами «Резерв+», міститься інформація про порушення правил військового обліку - «Не прибув за повісткою до ТЦК та СП», із зазначенням дати 07 липня 2025 року.
Крім того, позивач посилається на те, що станом на 07 липня 2025 року відповідачу було відомо про факт його неприбуття за повісткою, у зв`язку з чим керівником відповідного ТЦК та СП було здійснено електронне звернення до органів Національної поліції щодо позивача.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що не пізніше 07 липня 2025 року відповідач володів інформацією про неприбуття позивача у визначені повісткою дату, час та місце, а відповідне порушення вже було зафіксовано стосовно останнього.
Отже, суд доходить висновку, що саме не пізніше цієї дати (07.07.2025) відповідачем було виявлено адміністративне правопорушення, яке у подальшому стало підставою для винесення оскаржуваної постанови.
Щодо заяви позивача від 04 червня 2026 року
Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що адміністративне правопорушення було виявлено лише 04 червня 2026 року, коли позивач через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста подав заяву, в якій зазначив, що не оспорює допущене порушення та погоджується на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Саме із зазначеною датою відповідач у відзиві пов`язує момент остаточного встановлення правопорушення.
Статтею 279-9 КУпАП передбачено особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 цього Кодексу, у разі подання особою заяви про те, що вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення до адміністративної відповідальності за її відсутності.
Водночас подання такої заяви є формою волевиявлення особи щодо порядку розгляду справи та її ставлення до інкримінованого порушення.
Подання особою заяви про неоспорювання допущеного порушення не змінює моменту вчинення чи виявлення адміністративного правопорушення, не перериває перебігу строку накладення адміністративного стягнення.
Положення статті 279-9 КУпАП не містять норми, яка пов`язувала б початок перебігу строку, встановленого частиною сьомою статті 38 КУпАП, із датою подання особою відповідної заяви.
Визнання особою факту допущеного порушення не змінює об`єктивно існуючих обставин щодо часу його вчинення та часу, коли уповноваженому органу стало відомо про таке порушення.
Крім того, визнання особою факту порушення саме по собі не може усунути передбачені законом процесуальні перешкоди для накладення адміністративного стягнення, до яких належить закінчення встановлених законом строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, заява позивача від 04 червня 2026 року могла бути врахована відповідачем як позиція особи щодо інкримінованого їй порушення, однак вона не могла змінити дату, з якої відповідачу фактично було відомо про його вчинення.
Оскільки відповідач не пізніше 07 липня 2025 року був обізнаний про неприбуття позивача за повісткою, тримісячний строк, встановлений частиною сьомою статті 38 КУпАП, на момент прийняття постанови 05 червня 2026 року сплив.
При цьому та обставина, що з дня вчинення правопорушення на момент винесення постанови ще не минув один рік, наведеного висновку не спростовує.
Встановлення законодавцем граничного річного строку означає неможливість накладення стягнення пізніше одного року з дня вчинення правопорушення навіть у випадку його пізнішого виявлення, однак не надає уповноваженому органу права накладати адміністративне стягнення протягом усього року без урахування тримісячного строку з дня фактичного виявлення правопорушення.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Вказана норма має імперативний характер та не передбачає можливості поновлення чи продовження суб`єктом владних повноважень строку накладення адміністративного стягнення.
За таких обставин станом на 05 червня 2026 року відповідач не мав правових підстав для накладення на позивача адміністративного стягнення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягало закриттю.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено існування передбачених законом правових підстав для обчислення тримісячного строку, встановленого частиною сьомою статті 38 КУпАП, саме з 04 червня 2026 року та не спростовано обставин, які свідчать про його обізнаність щодо неприбуття позивача за повісткою щонайпізніше у липні 2025 року.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що постанова № R566218 від 05 червня 2026 року відносно ОСОБА_1 підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Отже, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП - закриттю.
Щодо судових витрат
Суд вирішує питання щодо судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, враховуючи, що позов повністю задоволений на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 532,48 грн.
За приписами статей 132, 134 КАС України до судових витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач просить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги №6/н від 21 травня 2026 року, додаткову угоду до нього, ордер на надання правничої допомоги, акт виконаних робіт №0624/2026 від 22 червня 2026 року та квитанцію до прибуткового касового ордера, якою підтверджується сплата позивачем 8 000 грн.
Додатковою угодою сторони погодили гонорар адвоката в розмірі 8 000 грн за надання правничої допомоги саме з питання оскарження постанови № R566218 від 05 червня 2026 року.
Відповідно до акта виконаних робіт адвокатом надано правничу допомогу, яка включала складання та направлення адвокатського запиту до відповідача вартістю 2 000 грн; ознайомлення з адміністративними матеріалами, складання та направлення позовної заяви вартістю 3 000 грн; участь у судовому засіданні вартістю 3 000 грн.
Відповідач у відзиві просить зменшити розмір заявлених витрат, посилаючись на незначну складність справи, відсутність необхідності виконання значного обсягу юридичної та технічної роботи, а також шаблонний характер позовної заяви.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За змістом ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При визначенні суми відшкодування, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу є непропорційним до предмету спору. При цьому справа, що розглядається не є складною. А тому заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу визнається судом непропорційною до предмету спору, що, враховуючи дані, конкретні обставини справи, є підставою для часткової відмови у задоволенні таких вимог (8 000 грн), а до стягнення підлягає сума у розмірі 2 000 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 2, 5, 77, 132-134, 243 - 246, 250, 255, 286, 293 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.
Скасувати постанову від 05.06.2026 № R566218 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП України і закрити провадження у справі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 532 (п`ятсот тридцять два) гривень 48 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).
Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Смирнов