Справа № 646/9977/26
№ провадження 2-з/646/17/2026
У Х В А Л А
про повернення заяви
13 серпня 2026 року м.Харків
Суддя Основ`янський районний суд міста Харкова ШиховцоваА.О., розглянув заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про забезпечення позову до подачі позовної заяви у порядку ст.ст. 149-150 ЦПК України,
встановив:
11.08.2026 року через канцелярію суду заявником було подано заяву про забезпечення позову у порядку ст.ст. 149-150 ЦПК України до подання позовної заяви.
В обгрунтування заяви зазначає, що заявник, ОСОБА_3 має намір пред`явити до Основ`янського районного суду м. Харкова позовну заяву до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Зубарєв Ігор Юрійович, про визнання недійсним договору дарування квартири від 30.07.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим Ігорем Юрійовичем та зареєстрованого в реєстрі №6155. Окрім цього, заявник вказує, що мають місце обставини, за наявності яких невжиття заходів забезпечення позову ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист її прав та інтересів за захистом яких має намір звернутися до суду, а тому, на думку заявника, судом мають бути вжиті заявлені заходи забезпечення позову спираючись на наступе.30.07.2003 між заявником, на той час ОСОБА_6 у якості дарувальника та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якості обдаровуваної, від імені якої як представник неповнолітньої діяла ОСОБА_5 , було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим Ігорем Юрійовичем та зареєстрований у реєстр за 6155. Відповідно до договору, заявник безоплатно передала у власність обдаровуваної а її представник прийняла в дар однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 (на цей час - проспект аерокосмічний), житловою площею 12.7 кв.м., загальною площею 25,3 кв.м. У своїй заяві, вказує, що заперечує дійсність вказаного договору дарування, оскільки його укладення не відповідає її вільному волевиявленню та було наслідком примусу і тривалого психологічного тиску з боку ОСОБА_5 , а тому зазначений договір є оспорюваним та має бути визнаним судом недійсним.
Дослідивши подану заяву та додані до неї документи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Крім того, ч. 3ст. 150 ЦПК України імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно вимог п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза не виконання та утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Крім того, згідно з позицією Європейського суду з прав людини заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (Джиніч проти Хорватії, (заява № 38359/13), п.п. 61-62 Карагасаноглу проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в цивільному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У вирішенні питання, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.
Доводи заяви про забезпечення позову про те, що відповідач може вчинити дії які в подальшому ускладнять чи унеможливлення виконання судового рішення, не ґрунтуються на відомостях, що містяться в матеріалах заяви, базується виключно на припущеннях заявника.
За таких обставин, аналізуючи викладені вище обставини, беручи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; співмірність вжиття заходів забезпечення позову до позовних вимог.
Так, відповідно до положень п.3 ч.1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити предмет позову та обгрунтування необхідності забезпечення позову, у зв"язку з утруднити або неможливості виконання рішення суду.
У контексті викладеного, суд звертає увагу, що заявником наведено лише абстрактні та гіпотетичні обставини, які зумовлюють необхідність застосування заходів забезпечення позову. У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що заявником не було наведено обставин щодо обгрунтуваності застосування заходів забезпечення позову на виконання вимог п. 3 п. 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК.
Відповідно до норм ч.3 ст. 182 ЦПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно з ч.4 ст.183 та ч.10 ст.153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог, передбачених ст.151, 183 ЦПК України, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
На підставі викладеного та керуючись ст.149 - 154, 157, 258, 261, 353 ЦПК України,
постановив:
Заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про забезпечення позову у порядку ст.ст. 149-150 ЦПК України - повернути заявнику.
Роз`яснити заявнику, що він не позбавлений права повторного звернення до суду з заявою про забезпечення позову, після усунення обставин, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Шиховцова А.О.