ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року справа №200/5103/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Гаврищук Т.Г. суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 р. у справі № 200/5103/25 (головуючий І інстанції Кониченко О.М.) за позовом Александрова Олексія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в перерахунку пенсії від 19.06.2025 № 052530004788;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, за вислугу років, як працівника освіти, періоди її роботи з 19.08.1987 по 26.03.1990, з 03.04.1990 по 24.08.1990, з 25.08.1990 по 31.10.1990, з 01.11.1990 по 30.08.2003, з 01.09.2003 по 10.08.2007, з 02.12.2010 по 29.08.2011, з 30.08.2011 по 31.12.2024;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсії станом на день її призначення відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 19.06.2025 № 052530004788.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, за вислугу років, як працівника освіти, періоди її роботи з 19.08.1987 по 26.03.1990, з 03.04.1990 по 24.08.1990, з 25.08.1990 по 31.10.1990, з 01.11.1990 по 30.08.2003, з 01.09.2003 по 10.08.2007, з 02.12.2010 по 29.08.2011, з 30.08.2011 по 31.12.2024.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсії станом на день її призначення, відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів зазначає, що суд дійшов до хибного висновку щодо наявності підстав для зарахування до спеціального стажу роботи періодів:
- з 19.08.1987 по 26.03.1990, з 01.11.1990 по 30.08.2003, з 01.09.2003 по 10.08.2007, з 02.12.2010 по 29.08.2011, з 30.08.2011 по 31.12.2024, оскільки відсутнє документальне підтвердження нездійснення російською федерацією пенсійних виплат за зазначені періоди відповідно до Постанови КМУ від 16.05.2025 № 562;
- з 03.04.1990 по 24.08.1990, з 25.08.1990 по 31.10.1990, оскільки в довідці від 02.01.2025 № 01-38/0006 не зазначено форма власності, надання відпустки без збереження заробітної плати, перебування по догляду за дитиною до трьох річного віку та довідку від 12.06.2026 № 05-26/11 неможливо зарахувати до спеціального стажу, оскільки дата видачі 12.06.2026.
Грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж на таких посадах, виплачується при призначенні пенсії за віком. Пенсія позивачці призначена в грудні 2024 року.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в перерахунку пенсії від 19.06.2025 №052530004788, відповідачем розглянуто заяву позивача подану через вебпортал від 12.06.2025 щодо допризначення пенсії у зв`язку з наданими додатковими документами (дорахувати стаж, який не був зарахований при призначенні пенсії та виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон)), ОСОБА_1 з 19.08.1987 по 26.03.1990 працювала в російській федерації, до страхового стажу не зарахована періоди роботи з 19.08.1987 по 26.03.1990, оскільки відсутнє документальне підтвердження нездійснення російською федерацією пенсійних виплат за зазначені періоди відповідно до Постанови КМУ від 16.05.202 5 № 562; в довідці від 02.01.2025 № 01-38/0006 не зазначено форму власності, надання відпустки без збереження заробітної плати, перебування по догляду за дитиною до трьохрічного віку та довідку від 12.06.2026 № 05-26/11 неможливо зарахувати до спеціального стажу, оскільки дата видачі 12.06.2026.
Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5), за позивача у періоди з 01.01.1999 по 30.08.2003, з 01.09.2003 по 10.08.2007, з 02.12.2010 по 29.08.2011, з 30.08.2011 по 31.12.2024 сплачено страхові внески, періоди роботи з 1999 року по 2006 рік, 7 місяців 10 днів 2007 року, грудень 2010 року, з 2011 року по 2024 рік включно, загальна тривалість обліковано за кодом обліку спецстажу ЗПЗ055Е1.
Відповідно до п. 1 Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 (далі - Порядок №454): під кодом ЗПЗ055Е1 обліковується спеціальний стаж працівників освіти за наявності спеціального стажу роботи за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Згідно довідки Відділ освіти Мирноградської міської ради Донецької області від 10.07.2025 № 01-38/0902, позивач дійсно працювала: вчителем фізики у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 11 Димитровської міської ради з 01.11.1990 (наказ від 01.11.1990 № 12-к) по 30.08.2003 (наказ від 30.08.2003 №41-к); вчителем фізики у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 4 Димитровської міської ради з 01.09.2003 (наказ відділу освіти від 30.08.2003 №256-к) по 10.08.2007 (наказ по ЗОШ про звільнення від 10.08.2007 № 41-к); вчителем фізики у загальноосвітній школі-інтернат І-ІІІ ступенів Димитровської міської ради з 02.12.2010 (наказ відділу освіти від 02.12.2010 №409-к) по 29.08.2011 (наказ по відділу освіти про звільнення від 29.08.2011 №287-к); вчителем фізики у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 10 Димитровської міської ради з 30.08.2011 (наказ відділу освіти від 30.08.2011 №288-к) по 31.12.2024 (наказ по ЗЗСО про звільнення від 31.12.2024 № 201-к). З 29.04.2013 по 04.05.2013 була у відпустці без збереження заробітної плати (наказ по Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 10 Димитровської міської ради Донецької області від 26.04.2013 № 10-к).
Згідно Свідоцтва про народження дитини Серії НОМЕР_2 від 28.01.1995 року позивач є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Так, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.
Тобто, пенсії за вислугу років згідно приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» страхового і спеціального стажу.
Згідно зі статтею 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Приписи п. «е» ст.55 Закону №1788-XII (у редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII) передбачали, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно п. «е» ст. 55 Закону №1788-XII (у редакції Закону від 24.12.2015 року №911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об`єктивних підстав.
Згідно зі ст.51 Закону №1788-XII, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.
З аналізу наведених вище правових норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону, стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII - неконституційними.
Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.
Отже, з 05 червня 2019 року положення п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Щодо доводів апелянта, що відсутні підстави для зарахування до спеціального стажу роботи періодів з 19.08.1987 по 26.03.1990, з 01.11.1990 по 30.08.2003, з 01.09.2003 по 10.08.2007, з 02.12.2010 по 29.08.2011, з 30.08.2011 по 31.12.2024, оскільки відсутнє документальне підтвердження нездійснення російською федерацією пенсійних виплат за зазначені періоди відповідно до Постанови КМУ від 16.05.2025 № 562, суд зазначає наступне.
Трудовий стаж позивача підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_3 від 19.08.1987 року, згідно записів якої:
- позивач 19.08.1987 по 26.03.1990 працювала вчителем фізики та астрономії в Остерській середній школі Рославльського району Смоленської області (сучасна територія Російської Федерації), запис №№ 1-2 (1 роки 7 місяців 7 днів);
- вчителем фізики у Середній школі № 11 м. Димитрова Красноармійського району з 03.04.1990 по 24.08.1990 (наказ від 09.04.1990 №31-к), запис у трудовій книжці №3 (0 років 04 місяці 21 день);
- вчителем фізики у Середній школі № 11 м. Димитрова Красноармійського району з 25.08.1990 (наказ від 27.08.1990 № 82-к-9) по 31.10.1990 (наказ від 01.11.1990 № 12- к), записи у трудовій книжці №№ 4-5 (0 років 2 місяці 6 днів);
- вчителем фізики у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 11 Димитровської міської ради з 01.11.1990 (наказ від 01.11.1990 № 12-к) по 30.08.2003 (наказ від 30.08.2003 № 41-к), записи у трудовій книжці №№ 5-6 (12 років 9 місяців 29 днів);
- вчителем фізики у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 4 Димитровської міської ради з 01.09.2003 (наказ відділу освіти від 30.08.2003 №256-к) по 10.08.2007 (наказ по ЗОШ про звільнення від 10.08.2007 № 41-к), записи у трудовій книжці №№ 7-8 (3 роки 11 місяців 9 днів);
- вчителем фізики у загальноосвітній школі-інтернат І-ІІІ ступенів Димитровської міської ради з 02.12.2010 (наказ відділу освіти від 02.12.2010 №409-к) по 29.08.2011 (наказ по відділу освіти про звільнення від 29.08.2011 №287-к), записи у трудовій книжці №№ 15-16 (0 років 8 місяців 27 днів);
- вчителем фізики у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 10 Димитровської міської ради з 30.08.2011 (наказ відділу освіти від 30.08.2011 №288-к) по 31.12.2024 (наказ по ЗЗСО про звільнення від 31.12.2024 № 201-к), записи у трудовій книжці №№ 17-20 (13 років 4 місяці 1 день).
Згідно Форми РС-право, страховий стаж позивача становить 38 років 6 місяців 8 днів, періоди з 19.08.1987 по 26.03.1990, з 01.11.2024 по 31.12.2024 до страхового стажу не зараховано, періоди з 03.04.1990 по 30.08.2003, з 01.01.2004 по 10.08.2007, з 02.12.2010 по 30.09.2024 зараховано до страхового стажу позивача.
Згідно ст. 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до ст. 24-1 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода від 13 березня 1992 року), яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 3 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що усі витрати, пов`язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Стаття 6 Угоди від 13 березня 1992 року визначає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до ст. 8 Угоди від 13 березня 1992 року, органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами.
Статтею 11 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Слід урахувати, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення», якою передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992.
За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.
Разом з тим, ч. 2 ст. 13 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м.Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відтак, з урахуванням статті 13 Угоди, не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового та спеціального стажу позивача період роботи з 19.08.1987 по 26.03.1990 року.
Щодо доводів апелянта, що відсутні підстави для зарахування до спеціального стажу роботи періодів з 03.04.1990 по 24.08.1990, з 25.08.1990 по 31.10.1990, оскільки в довідці від 02.01.2025 № 01-38/0006 не зазначено форма власності, надання відпустки без збереження заробітної плати, перебування по догляду за дитиною до трьох річного віку, суд зазначає наступне.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 19.08.1987 року, позивач працювала:
- вчителем фізики у Середній школі № 11 м. Димитрова Красноармійського району з 03.04.1990 по 24.08.1990 (наказ від 09.04.1990 №31-к), запис у трудовій книжці №3 (0 років 04 місяці 21 день);
- вчителем фізики у Середній школі № 11 м. Димитрова Красноармійського району з 25.08.1990 (наказ від 27.08.1990 № 82-к-9) по 31.10.1990 (наказ від 01.11.1990 № 12- к), записи у трудовій книжці №№ 4-5 (0 років 2 місяці 6 днів).
Відповідачем не враховано уточнюючі довідки через відсутність інформації відносно форми власності, відпустки по догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку, описки у даті видачі довідки.
Щодо відсутності інформації відносно форми власності та описки у даті видачі довідки суд вважає такі доводи відповідача проявом надмірного формалізму, що в розрізі приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, суперечить дотриманню необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Щодо відсутності відомостей про відпустку по догляду за дитиною, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 179 КЗпП України в редакції чинній станом на січень 1995 року, жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю сімдесят календарних днів до родів і п`ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох чи більше дітей - сімдесят) календарних днів після родів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до родів, і, за їх бажанням, частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню (відповідно до Закону № 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, передбачені цією статтею, з 1.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років).
Крім зазначених відпусток, жінці, за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Згідно ст. 181 КЗпП України, як у редакції чинній станом на січень 1995 року, так і у поточній редакції, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відтак, оскільки період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною підлягає зарахуванню до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю, незазначення в уточнюючій довідці інформації про відпустку по догляду за дитиною не може бути підставою для неврахування до спеціального стажу позивача такої довідки, а сама по собі відсутність такої інформації у довідці не створює правових наслідків.
Стосовно нарахування та виплати грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсії станом на день її призначення, відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Згідно п. 2-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до п. 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191, до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е», пункту «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, зокрема, вчителі.
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Аналіз цих норм права дає підстави зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Зазначений підхід до застосування пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV в аналогічних спорах неодноразово було висвітлено у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №234/13835/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17, від 24 квітня 2019 року у справі №450/3061/16-а., від 02 березня 2020 року у справі № 175/4084/16-а, від 22 лютого 2024 року у справі № 260/323/20.
Суд установив, що згідно записів трудової книжки, з урахуванням періоду безоплатної відпустки, спеціальний стаж позивача за періоди з 19.08.1987 по 26.03.1990, з 03.04.1990 по 24.08.1990, з 25.08.1990 по 31.10.1990, з 01.11.1990 по 30.08.2003, з 01.09.2003 по 10.08.2007, з 02.12.2010 по 29.08.2011, з 30.08.2011 по 31.12.2024, становить більше 30 років, а відтак вона набула право на виплату спірної допомоги.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, за вислугу років, як працівника освіти, періоди її роботи з 19.08.1987 по 26.03.1990, з 03.04.1990 по 24.08.1990, з 25.08.1990 по 31.10.1990, з 01.11.1990 по 30.08.2003, з 01.09.2003 по 10.08.2007, з 02.12.2010 по 29.08.2011, з 30.08.2011 по 31.12.2024 та нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсії станом на день її призначення, відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 р. у справі №200/5103/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 р. у справі №200/5103/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко