ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року справа №200/5536/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 р. у справі № 200/5536/25 (головуючий І інстанції Черникова А.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.07.2025 № 071850006673 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати позивачу до загального страхового стажу у повному обсязі періоди роботи з 01.07.2004 по 31.12.2004, з 22.08.2007 по 31.08.2007, з 02.10.2007 по 31.01.2009, з 01.02.2009 по 28.02.2009, з 01.03.2009 по 31.07.2009, та до спеціального (пільгового) стажу за Списком № 2, що дає право на призначення пенсії відповідно до пункту б статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 періоди з 02.10.1998 по 31.12.1998, з 14.06.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2004 по 11.06.2012, з 28.08.2012 по 31.08.2012, 31.07.2013, 31.10.2013, з 30.03.2014 по 31.03.2014, з 28.07.2014 по 31.07.2014 та з 18.08.2014 по 22.09.2014;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 починаючи з 03.07.2025 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року задоволено позовні вимоги, а сам суд:
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.07.2025 № 071850006673 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу у повному обсязі періоди роботи з 01.07.2004 по 31.12.2004, з 22.08.2007 по 31.08.2007, з 02.10.2007 по 31.01.2009, з 01.02.2009 по 28.02.2009, з 01.03.2009 по 31.07.2009, та до спеціального (пільгового) стажу за Списком № 2, що дає право на призначення пенсії відповідно до пункту б статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 періоди з 02.10.1998 по 31.12.1998, з 14.06.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2004 по 11.06.2012, з 28.08.2012 по 31.08.2012, 31.07.2013, 31.10.2013, з 30.03.2014 по 31.03.2014, з 28.07.2014 по 31.07.2014 та з 18.08.2014 по 22.09.2014.
Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 починаючи з 03.07.2025 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (зареєстроване місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд.158-Б; ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В обґрунтування скарги зазначено наступне.
Так скаржник наголошує, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зарахування до загального страхового стажу у повному обсязі періодів роботи з 01.07.2004 по 31.12.2004, з 22.08.2007 по 31.08.2007, з 02.10.2007 по 31.01.2009, з 01.02.2009 по 28.02.2009, з 01.03.2009 по 31.07.2009 та до спеціального (пільгового) стажу за Списком № 2 періодів з 02.10.1998 по 31.12.1998, з 14.06.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2004 по 11.06.2012, з 28.08.2012 по 31.08.2012, 31.07.2013, 31.10.2013, з 30.03.2014 по 31.03.2014, з 28.07.2014 по 31.07.2014 та з 18.08.2014 по 22.09.2014.
Суд зобов`язав із втручанням у дискреційні повноваження Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
Суд із порушенням норм процесуального права відмовив у задоволенні клопотання про залучення в силу положень ст. 48 КАС України Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до розгляду справи у якості співвідповідача.
Скаржник зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняло рішення від 11.07.2025 № 071850006673, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, пільгового стажу та пільгового віку. Вік позивачки 50 років 09 місяців 00 днів. Суд помилково вважає, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058- VI.
Відповідач з даним висновком суду не погоджується, з огляду на наступне.
Рішенням Конституційного суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції норми Закону України "Про пенсійне забезпечення". Це рішення не відновлює дію Закону №1788 і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин.
Основним Законом, що регулює питання пенсійного забезпечення громадян, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058- VI, а не Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
На дату звернення вік позивача становить лише 50 років замість необхідних 55 років, передбачених Законом № 1058-IV.
Отже, посадові особи територіального органу Пенсійного фонду України не мали законних підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку.
Також скаржник зазначає, що у разі відсутності у трудовій книжці відомостей, що визначають право для призначення пенсії на пільгових умовах, підприємство зобов`язано видати особі уточнюючу довідку про періоди роботи, що зараховуються до пільгового стажу.
Підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення здійснюється в суворій відповідності зі списками на підставі записів у трудових книжках працівників та уточнюючих довідок, виданих підприємствами та їх правонаступниками на підставі первинних документів про характер виконуваної роботи та умови праці.
У зв`язку з тим, що у трудовій книжці позивачки не зазначені відомості про умови праці, а саме про зайнятість в шкідливих та важких умовах праці повний робочий день, тому для підтвердження спеціального трудового стажу необхідна уточнююча довідка підприємства.
Щодо незарахування певних періодів роботи позивача до страхового та пільгового стажу, скаржник зазначає, що для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.07.2004 по 31.12.2004, з 22.08.2007 по 31.08.2007, з 02.10.2007 по 31.01.2009, з 01.03.2009 по 31.07.2009, а періоду з 01.02.2009 по 28.02.2009 в повному обсязі немає правових підстав, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про нарахування позивачу заробітної плати та сплату страхових внесків в повному обсязі.
З аналізу зазначених норм вбачається, що пільговий стаж є похідним від страхового стажу та відсутність підстав для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу унеможливлює зарахування періодів роботи до пільгового стажу.
Тобто спочатку потрібно підтвердити наявність підстав для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу, а вже потім підтвердити, що зазначені періоди відносяться до робіт з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2.
Зарахувати стаж за списком № 2 з 02.10.1998 по 31.12.1998, з 14.06.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2004 по 11.06.2012, з 28.08.2012 по 31.08.2012, 31.07.2013, 31.10.2013, з 30.03.2014 по 31.03.2014, з 28.07.2014 по 31.07.2014 та з 18.08.2014 по 22.09.2014 неможливо, оскільки до звернення не надано довідки про пільговий стаж, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Таким чином, пільговий стаж з 01.01.1999-31.12.2001, 01.01.2002-13.06.2002, 01.01.2003-31.12.2003, 12.06.2012-27.08.2012, 01.09.2012-30.07.2013, 01.08.2013 30.10.2013, 01.11.2013-29.03.2014, 01.04.2014-27.07.2014, 01.08.2014-17.08.2014 зарахований згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до пунктів 18, 20 Порядку № 637 (форма РС-право, форма ОК-5 додані).
Враховуючи зазначені вимоги законодавства, надані документи та відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування для зарахування позивачу до страхового стажу у повному обсязі періодів роботи з 01.07.2004 по 31.12.2004, з 22.08.2007 по 31.08.2007, з 02.10.2007 по 31.01.2009, з 01.02.2009 по 28.02.2009, з 01.03.2009 по 31.07.2009 та до пільгового стажу за Списком № 2 періодів з 02.10.1998 по 31.12.1998, з 14.06.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2004 по 11.06.2012, з 28.08.2012 по 31.08.2012, 31.07.2013, 31.10.2013, з 30.03.2014 по 31.03.2014, з 28.07.2014 по 31.07.2014 та з 18.08.2014 по 22.09.2014 не існує законних підстав.
Також скаржник посилається на те, що згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління.
Зазначена правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 24.09.2020 року по справі №361/1348/17, постановою Верховного Суду від 04.04.2019 р. у справі № 204/362/17.
Також скаржник посилається на те, що призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області було уповноважене лише на розгляд конкретної заяви позивача на прийняття відповідного рішення у відповідності до п. 4.2. Порядку № 22-1, на підставі чого Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не наділене повноваженнями щодо виконання рішення суду, оскільки позивач проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Функції щодо звернення позивачки за призначенням пенсії Головним управлінням вичерпано.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком, в свою чергу, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не виступає відповідачем у даній адміністративній справі.
Проте, судом відмовлено у задоволенні клопотання про залучення в силу положень ст. 48 КАС України Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до розгляду справи у якості співвідповідача.
Також посилається на те, інформація щодо отримання/неотримання пенсії позивачем на тимчасово окупованій території відповідно до пункту 14-4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058 відсутня.
Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що до даної справи має бути застосовано пункт б статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
У цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 360/4639/20.
Також позивач зазначає, що в трудовій книжці позивача належно відображено всі спірні періоди роботи позивача за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, які частково були зараховані відповідачем. Трудова книжка не містить записів про переведення позивачки на неповний робочий день чи суміщення посад. Звертає увагу суду, що ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» знаходиться на тимчасово окупованій території, а тому отримання позивачем уточнюючої довідки не вбачається можливим.
Враховуючи те, що позивачем надано відповідачу докази його роботи з протягом спірних періодів (належним чином заповнена трудова книжка), дані періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному розмірі, незалежно від факту сплати страхувальником страхових внесків за позивача або наявності у індивідуальних відомостях про застраховану особу даних про роботу.
Стосовно інформації щодо отримання/неотримання пенсії позивачем на тимчасово окупованій території, позивач зазначає, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії було вмотивоване відсутністю необхідного страхового стажу, пільгового стажу та пільгового віку заявниці. Тобто, інформація щодо отримання/неотримання пенсії позивачем на тимчасово окупованій території не було причиною відмови позивачці у призначенні пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
03 липня 2025 року позивач звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пільгової пенсії за віком по Списку № 2.
На момент звернення із заявою про призначення пенсії вік позивача становив 50 років 9 місяців.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.07.2025 № 071850006673 позивачу було відмовлено в призначенні пільгової пенсії за віком по Списку №2, оскільки особа не досягла віку, визначеного п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (55 років) та відсутністю необхідного страхового стажу (25 років).
У рішенні зазначено, що страховий стаж 20 років 8 місяців 9 днів, стаж за Списком №2 - 6 років 7 місяців 12 днів (згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Держаного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.)
Відповідно до довідки форми РС-право, якою були зараховані до страхового та пільгового стажу позивача наступним чином:
- 01.09.1991 по 27.06.1992 - Навчання у вищих/середн. НЗ - 0 років 9 місяців 27 днів;
- 10.08.1992 по 31.12.1998 - 00191075 П - 6 років 4 місяці 22 дні;
- 01.01.1999 по 31.12.2001 - Список №2 00191075 П - 3 роки 0 місяців 0 днів;
- 01.01.2002 по 13.06.2002 - Список №2 00191075 П - 0 років 5 місяців 13 днів;
- 14.06.2002 по 31.12.2002 - 00191075 П - 0 років 6 місяців 18 днів;
- 01.01.2003 31.12.2003 - Список №2 00191075 П - 1 рік 0 місяців 0 днів;
- 01.01.2004 по 30.06.2004 - 00191075 П - 0 років 6 місяців 0 днів;
- 01.01.2005 по 31.12.2006 - 00191075 П - 2 роки 0 місяців 0 днів;
- 01.01.2007 по 21.08.2007 - 25967754 - 0 років 7 місяців 20 днів;
- 01.09.2007 по 30.09.2007 - 00191075 П - 0 років 1 місяць 0 днів;
- 01.10.2007 по 01.10.2007 - 35124416 - 0 років 1 місяць 0 днів;
- 01.02.2009 по 28.02.2009 - 00191075 П - 0 років 0 місяців 4 дні;
- 01.08.2009 по 11.06.2012 - 00191075 П 2 - 2 роки 10 місяців 25 днів;
- 12.06.2012 по 27.08.2012 - Список №2 00191075 П - 0 років 3 місяці 0 днів;
- 28.08.2012 по 31.08.2012 - 00191075 П - 0 років 1 місяць 0 днів;
- 01.09.2012 по 30.07.2013 - Список №2 - 00191075 П - 0 років 11 місяці 0 днів;
- 31.07.2013 по 31.07.2013 - 00191075 П - 0 років 1 місяць 0 днів;
- 01.08.2013 по 30.10.2013 - Список №2 00191075 П- 0 років 3 місяці 0 днів;
- 31.10.2013 по 31.10.2013 - 00191075 П - 0 років 1 місяць 0 днів;
- 01.11.2013 по 29.03.2014 - Список №2 00191075 П - 0 років 5 місяців 0 днів;
- 30.03.2014 по 31.03.2014 - 00191075 П - 0 років 1 місяць 0 днів;
- 01.04.2014 по 27.07.2014 - Список №2 00191075 П- 0 років 4 місяці 0 днів;
- 28.07.2014 по 31.07.2014 - 00191075 П - 0 років 1 місяць 0 днів;
- 01.08.2014 по 17.08.2014 - Список №2 00191075 П - 0 років 1 місяць 0 днів;
- 18.08.2014 по 31.08.2014 - 00191075 П - 0 років 1 місяць 0 днів;
- 01.09.2014 по 22.09.2014 - 00191075 П - 0 років 1 місяць 0 днів.
Всього: 20 років 8 місяців 9 днів.
На адвокатський запит, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило листом від 18.07.2025 (вих№0800-0219-8/71870), зокрема, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було розглянуто документи та прийнято рішення від 11.07.2025 про відмову в призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону 1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, пільгового стажу та пільгового віку заявниці. Щодо питання не зарахування до загального страхового роботи періодів роботи з 01.07.2004 по 31.12.2004, з 22.08.2007 по 31.08.2007, з 02.10.2007 по 31.01.2009, з 01.03.2009 по 31.07.2009, а період з 01.02.2009 по 28.02.2009 зарахований не в повному обсязі, зазначаємо що в Реєстрі відсутні відомості про нарахування, сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за зазначені періоди. До заяви ОСОБА_1 не було надано довідок, які уточнюють пільговий характер роботи та атестації робочих місць. Підприємство відповідно до Наказу від 28.02.2025 № 376 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", затвердженого Міністерством розвитку громад та територій України розміщується на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України. У зв`язку з вищезазначеним до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах зараховано періоди роботи відповідно до пункту 20 Постанови № 637 за даними, наявними в Реєстрі.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13.08.1992:
- з 1 вересня 1991 року по 21 червня 1992 року навчання в СПТУ №45 м. Ясинувата (диплом НОМЕР_3 від 30.06.1992) (запис №1);
- 10 серпня 1992 року по 22 вересня 2014 року позивач працювала в ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод" з 02.10.1998 по 22.09.2014 слюсарем контрольно-вимірювальних приладів та автоматики п`ятого розряду в цеху контрольно-вимірювальних приладів і автоматики дільниці вуглепідготовчого цеху № 1, цеху автоматизації технологічних процесів дільниці КВП вуглепідготовчого цеху № 1 п`ятого розряду та дільниці КВП коксових цехів 3, 4 цеху автоматизації технологічних процесів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV в редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Закон № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить частину 1 та пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом 1 цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом 1 цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами 1 і 3 - 13 цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом 1 цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року».
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки -після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній після внесення змін Законом України № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Отже, Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років, та стаж як загальний так і польовий.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (далі також Рішення № 1-р/2020 ) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме, зокрема:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам»
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць для жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах, та стаж.
Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Також зазначено, що «… до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.»
У пункті 120 Великої Палати Верховного Суду зазначено «Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач - особа, яка: звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»; на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років; набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»; б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.».
Правовідносини у цій справі відповідають справі №360/3611/20.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 8 листопада 2021 року у справі №580/492/21 зазначив, що за загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи. Отже, у цій справі застосуванню також підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, а не Закону №1058-ІV.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин, також, була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку та стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
З огляду на вищезазначені приписи законодавства та висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду, у цій справі, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року справа № 440/2850/20, від 30 березня 2023 року справа №300/1951/20, від 16 травня 2023 року справа № 160/5189/20, від 02 червня 2023 року справа №160/13468/20, від 18 лютого 2022 року справа № 360/4639/20.
Щодо зарахування спірних періодів роботи позивача до загального та пільгового стажу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказ Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 № 383 (далі - Порядок № 383), встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 (далі - Порядок № 637).
Згідно п.1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 17, 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5)
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 23 Порядку, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Відповідно до пункту 24 Порядку, для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а та від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а, 18 травня 2021 року у справі № 229/2330/17, 24 червня 2021 року у справі № 758/15648/15-а, від 20 вересня 2022 року у справі № 291/1321/17.
Професії (посади) позивача, за якими вона працювала у спірні періоди, відносяться до відповідного Списку чинного на період її роботи.
Матеріали справи свідчать, що відповідний пільговий стаж роботи позивача у спірні періоди підтверджується записами у трудової книжки.
Щодо посилання скаржника на відсутність відомостей про проведення атестації робочих місць, суд зазначає, що законодавцем покладено обов`язок проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому її несвоєчасне проведення або неповне проведення не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист.
Подібні правовідносини були предметом розгляду Великої Палати Верховного суду, яка у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а зазначила, що аналіз норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважала, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник».
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 по справі №227/545/17, 22 липня 2025 року справа №420/34524/23, від 17 вересня 2025 року справа №300/6565/23, від 12 листопада 2025 року справа № 160/25181/24.
Скаржник посилається, як на підставу для не зарахування спірного періоду роботи на те, що відсутні відомості про сплату страхових внесків, колегія суддів зазначає, що не сплата, несвоєчасна сплата підприємством загальнообов`язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого не сплата страхового внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.
У справах № 490/12392/16-а, № 638/5795/17, № 683/1814/16-а Верховним Судом зроблено висновки, що внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску. Зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 560/4616/20, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 04.09.2018 року у справі № 482/434/17, від 30 вересня 2019 року у справі №316/1392/16-а.
Також, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2021 року у справі №219/4550/17 зазначив, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв`язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо врахування при призначенні та обчисленні пенсії довідок, виданих підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території, яка полягає в тому, що неможливість провести управлінням Пенсійного фонду перевірку відповідності запису довідки первинним документам через проведення АТО, не може покладати надмірного тягаря та обов`язку на позивача, оскільки довідка видана належним органом та містить усі необхідні реквізити та відомості (справи №583/392/17, №234/3038/17, №360/1628/17).
Колегія суддів, з урахування встановлених обставин у справі, дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні спірних періодів роботи до стажу.
Щодо посилання скаржника на відсутність інформації щодо отримання/неотримання пенсії позивачем на тимчасово окупованій території, суд зазначає, що інформація щодо отримання/неотримання пенсії позивачем на тимчасово окупованій території не було причиною відмови позивачці у призначенні пенсії.
Також, відповідач мав можливість витребувати у позивача додаткові докази що підтверджують стаж та витребувати необхідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб для оформлення пенсії, однак суду не надано інформації щодо витребування таких доказів, чим, на думку суду, відповідач порушив права позивача на належне підтвердження стажу для отримання пенсії.
Таким чином, матеріали справи містять належні усі передбачені законодавством документи щодо підтвердження стажу позивача.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України" від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, відмова ГУ ПФУ в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за віком, яка на час звернення до відповідача досягла необхідного віку, мала стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці визначених статтею 13 Закону № 1788, у редакції, яка діяла до 01.04.2015, з посиланням на недостатність віку та стажу (у тому числі пільгового), визначеного статтею 114 Закону № 1058-ІV, є протиправними.
Щодо обраного судом та позивачем способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року « 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846.
Відповідно до п. 4.1, 4.3 Порядку № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що належними є способи захисту, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який забезпечує виконання її приписів. Визначення ефективного судового захисту пов`язане з відповідним змістом заявлених позовних вимог, тобто з визначенням належного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів особи.
Відповідачем не було враховано, що повноваження державних органів не є дискреційними у даному випадку, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Як зазначалось, матеріали справи свідчать, що станом на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії, позивач досягла віку необхідного для призначення пенсії та мала необхідний пільговий стаж, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Отже, повним та ефективним поновленням порушеного права буде зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Дана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року по справі № 360/3611/20 щодо розгляду зразкової справу за позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке є правонаступником Управління ПФУ в Попаснянському районі Луганської області, про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання призначити пенсію, за апеляційною скаргою управління ПФУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року.
Щодо посилання скаржника на розгляд заяви позивача за принципом екстериторіальності, суд зазначає наступне.
За п. 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з пояснювальною запискою Фонду до проекту Постанови № 25-1 Указом Президента України від 04.09.2019 року №647/2019 «Про деякі заходи із забезпечення надання якісних публічних послуг» для забезпечення належної реалізації прав осіб y сфері надання адміністративних послуг передбачено забезпечення Кабінетом Міністрів України, зокрема, спрощення процедури надання та отримання послуг. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 року № 681 «Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення» визначено перелік державних реєстрів, відомості з яких враховуються органами Пенсійного фонду при зверненні осіб за призначенням, перерахунком, поновленням, припиненням, продовженням виплати пенсій, надбавок, допомог, доплат та компенсацій або переведенням з одного виду пенсії на інший. У зв`язку з цим постала необхідність у приведенні актів Пенсійного фонду України у відповідність до вимог чинного законодавства Єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства, централізована прозора система контролю за процесами призначення та перерахунків пенсій, мінімізація корупційних ризиків, зумовлених особистими контактами з громадянами, попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, оптимізація навантаження на працівників, розширення способів звернень до територіальних органів Пенсійного фонду України стало результатом запровадження принципу екстериторіальності щодо призначення пенсії.
Колегія суддів зауважує, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (статті 113, 116 та 117 Конституції України).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2023 року яку залишено без змін Верховним Судом у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 640/1873/22, відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України про визнання протиправними (такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили) та нечинними положення абзацу 13 пункту 4.2 та абзацу 2 пункту 4.3 Розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 7 липня 2014 року) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
Також, Верховний Суд за результатами аналізу положень статей 5, 44 Закону № 1058-IV, підпункту 2 пункту 10 Положення №280, абзацу 13 пункту 4.2 та абзацу 2, 3 пункту 4.3 Розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 вважав за необхідне сформулювати такі правові висновки:
- відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом № 1058-IV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону;
- правлінню Пенсійного фонду України надано право приймати у межах повноважень, передбачених законом, постанови, затверджувати положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України, зокрема, і щодо порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії;
- з моменту набрання чинності змін до абзацу 13 пункту 4.2 Розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1, а саме з 1 квітня 2021 року, після реєстрації заяви, зокрема і щодо перерахунку пенсії, та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу;
- рішення за результатами розгляду заяви, розподіленої за принципом екстериторіальності, у тому числі про перерахунок пенсії, приймається не пізніше 10 днів після її надходження та підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків) та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Таким чином, впровадження принципу екстериторіальності передбачає опрацювання заяв про призначення пенсій будь-яким з територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає заявник.
У даному випадку відповідно до матеріалів справи, спірне рішення прийнято саме Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення пенсії, оскільки подана позивачем заява з документами по суті розглядалась саме цим Головним управлінням і рішення приймалось саме ним.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23, від 07 травня 2024 року справа №460/38580/22, від 24 травня 2024 року справа №460/17257/23.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 р. у справі № 200/5536/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 р. у справі № 200/5536/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 13 серпня 2026 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко