ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року справа №360/95/26
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Сіваченка І.В. , Гайдара А.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 р. у справі № 360/95/26 (головуючий І інстанції О.М. Качанок) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 28 листопада 2025 року за весь час затримки виплати, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення включно - 21 листопада 2025 року за весь час затримки виплати;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 28 листопада 2025 року за весь час затримки виплати, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення включно - 21 листопада 2025 року за весь час затримки виплати.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року адміністративний позов задоволено, а саме суд:
Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, виплаченої 28 листопада 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 у справі № 360/652/25, а також грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, виплаченого 21 листопада 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі № 360/653/25.
Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, виплаченої 28 листопада 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 у справі № 360/652/25, а також грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, виплаченого 21 листопада 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі № 360/653/25.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування скарги зазначено, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом.
Також зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, дія вищенаведених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові від 29.04.2020 року (справа № 420/2093/16-а).
Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Разом з тим, як було зазначено вище, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Однак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 31.03.2020 у справі №817/621/18 та від 26.02.2020 року у справі №826/8319/16.
Також скаржник посилається на передчасність звернення позивача до суду, оскільки законодавцем передбачене обов`язкове звернення особи щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, причому виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку. З відповідним зверненням позивач не звертався.
Крім того скаржник посилається на те, що позивачем обрано неналежний спосіб відновлення порушеного права. Суд задовольняючи позов, не надав належної оцінки статусу Позивача як звільненого військовослужбовця.
Зазначене істотно впливає на правильність вибору способу захисту порушеного права, оскільки у разі якщо позивач звільнений з військової служби, то має право звернутись до суду із стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України.
Отже, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 753/12524/16 (провадження № 61-3251св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 760/18090/20 (провадження № 61-19211св21).
Також скаржник посилається на ненадання оцінки грошовій допомозі для оздоровлення як одноразовому додатковому виду грошового забезпечення.
Рішеннями судів по справі №360/653/25 окрім як зобов`язання Відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, суди одночасно зобов`язали Відповідача здійснити перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема: грошової допомоги для оздоровлення, винагороди за бойове чергування.
Відповідачем здійснено перерахунок грошової допомоги для оздоровлення та винагороди за бойове чергування.
Водночас, під доходами в розумінні Закону №2050-III є грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Суд першої інстанції проігнорував доводи Відповідача, що грошова допомога на оздоровлення та винагорода за бойове чергування є одноразовими виплатами.
Відтак, їх виплата з порушенням строків такої виплати не дає підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 27 лютого 2007 року по 01 жовтня 2022 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 13 травня 2005 року, довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2025 № 08/2174.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 у справі № 360/652/25, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року;
- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у розмірі 85927,87 грн.
На виконання вказаного судового рішення, військовою частиною НОМЕР_1 28.11.2025 виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі 66164,47 грн з урахуванням відрахування обов`язкових платежів, що підтверджується довідкою щодо належної до виплати індексації грошового забезпечення, розрахунковим листом за листопад 2025 року, платіжною інструкцією від 27.11.2025 № 31143, наданими відповідачем.
Також рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 у справі № 360/653/25, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025:
- визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 18.07.2022, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022;
- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного судового рішення, військовою частиною НОМЕР_1 21.11.2025 виплачено ОСОБА_1 перерахований розмір грошового забезпечення та інші виплати в розмірі 84965,41 грн з урахуванням відрахування обов`язкових платежів, що підтверджується розрахунковим листом за листопад 2025 року, платіжною інструкцією від 21.11.2025 № 30123, наданими відповідачем.
Відповідачем не заперечується, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати вищевказаних сум грошового забезпечення, позивачу не виплачувалась.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Тобто, з аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 3 липня 2017 року (справа №521/940/17).
Також колегія суддів враховує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року справа №560/8194/20 вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина 1 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Зважаючи на те, що вказані кошти нараховані в результаті перерахунку та відновлення прав позивача, порушених при їх виплаті, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №159/1615/17, від 29.04.2020 у справі №420/2093/16-а та від 16.12.2020 у справі №521/21718/16-а, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а.
У постанові Верховного Суду від 08 березня 2024 року справа № 560/11906/23 зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати. Колегія суддів констатувала, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Верховний Суд у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а зауважував, що на належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15.10.2013 №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Проаналізувавши вказані вище норми законодавства та врахувавши позицію Конституційного Суду, Верховний Суд у постановах у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а констатував, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Виходячи з цього, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є компенсаційною виплатою, передбаченою чинним законодавством, що відносить її до складових заробітної плати в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 27 лютого 2024 року у справі № 560/11405/23, від 07 грудня 2023 року справа № 560/11400/23.
Як зазначалось, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 у справі № 360/652/25, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року;
- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у розмірі 85927,87 грн.
На виконання вказаного судового рішення, військовою частиною НОМЕР_1 28.11.2025 виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі 66164,47 грн з урахуванням відрахування обов`язкових платежів, що підтверджується довідкою щодо належної до виплати індексації грошового забезпечення, розрахунковим листом за листопад 2025 року, платіжною інструкцією від 27.11.2025 № 31143, наданими відповідачем.
Також рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 у справі № 360/653/25, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025:
- визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 18.07.2022, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022;
- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного судового рішення, військовою частиною НОМЕР_1 21.11.2025 виплачено ОСОБА_1 перерахований розмір грошового забезпечення та інші виплати в розмірі 84965,41 грн з урахуванням відрахування обов`язкових платежів, що підтверджується розрахунковим листом за листопад 2025 року, платіжною інструкцією від 21.11.2025 № 30123, наданими відповідачем.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, суд дійшов до висновку, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.
Тобто з огляду на вказане рішення Верховного Суду, суд дійшов до висновку, що цей період є періодом під час якого позивач проходив службу, отже мав право на отримання відповідних сум індексації право на які виникало під час нарахування грошового забезпечення, а отже порушення строку виплати сум індексації пов`язане саме з датою нарахування грошового забезпечення, а не рішення суду.
Ухвалюючи постанову у справі № 380/1607/24 від 24 січня 2025 року, від 20 лютого 2025 року у справа № 2а-14139/12/2670 Верховний Суд виснував, що основною умовою для виплати передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.
У постанові від 21 серпня 2023 року в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року в справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 09 серпня 2022 року в справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.
За висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформованими у постанові від 02 квітня 2024 року в справі №560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Верховний Суд у постанові від 24 січня 2025 року справа №380/1607/24 дійшов до висновку, що суд першої інстанції, своєю чергою, правильно виходив із того, що, ураховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року, ОСОБА_2 має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час невиплати, а саме за період з 01 січня 2016 року по 25 грудня 2023 року.
У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені судами обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати, за весь час невиплати.
Отже, є помилковим доводи скаржника, що позивач не має права на компенсацію.
Щодо посилання скаржника на те, що рішеннями судів по справі №360/653/25 окрім зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, суди одночасно зобов`язали відповідача здійснити перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема: грошової допомоги для оздоровлення, винагороди за бойове чергування, колегія суддів зазнає, що у цій справі судом зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати саме індексації грошового забезпечення та саме грошового забезпечення, а не грошової допомоги для оздоровлення, винагороди за бойове чергування.
Щодо посилання скаржника на те, що позивачем обрано неналежний спосіб відновлення порушеного права, а саме, що позивач звільнений з військової служби, то має право звернутись до суду із стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазнає, що у даному випадку спірним питанням є право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, а не середнього заробітку. Також колегія суддів зазначає, що право на отримання компенсації не виключає право на отримання середнього заробітку.
Щодо посилання на порушення позивачем строку звернення до суду з позовом та на правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №9901/141/20, колегія суддів зазначає наступне.
У рішеннях Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013, №9-рп/2013, які стосуються офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, зазначено, що під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
У пункті 2.2. мотивувальної частини Рішення № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. З цього висновку Конституційного Суду України випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
За встановлених обставин справи, наведеного правового регулювання та ураховуючи період невиплати індексації грошового забезпечення та період невиплати грошового забезпечення (до 18.07.2022), суд вважає, що позивач не обмежений будь-яким строком звернення до суду з позовними вимогами про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року справа №826/15879/18, від 30 вересня 2020 року справа № 280/676/19.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 р. у справі № 360/95/26 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 р. у справі № 360/95/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 13 серпня 2026 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Сіваченко
А.В. Гайдар