ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 р. Справа № 520/6564/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 03.06.26 по справі № 520/6564/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 053130015219 від 03.03.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 03.08.2016 по 23.02.2026 у Комунальному некомерційному підприємстві "Обласний клінічний Протитуберкульозний диспансер" згідно довідки № 01/10/556 від 19.09.2025;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 23.02.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 053130015219 від 03.03.2026, яким відмовлено позивачу у призначені пенсії, з урахуванням того, що у позивача відсутній необхідний пільговий стаж.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 053130015219 від 03.03.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 .
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 03.08.2016 по 23.02.2026 у Комунальному некомерційному підприємстві "Обласний клінічний Протитуберкульозний диспансер" згідно довідки № 01/10/556 від 19.09.2025.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 23.02.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 331 грн 20 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до загального страхового стажу зараховано всі періоди згідно з наданими документами. Пільговий стаж за Списком № 1 згідно з довідкою від 19.09.2025 № 01/10/556 зараховано по 02.08.2016, оскільки посада рентгенлаборанта не відповідає Постанові Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016 року «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пільгових умовах» (далі - Постанова №461), яка вступила в силу 03.08.2016. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу передбаченого пп. 1 п. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV.
Звертає увагу, що відповідач у своїй діяльності керується лише тим порядком і формами, які визначає законодавець та діє в межах покладених повноважень і відповідно до норм чинного законодавства призначає пенсію, здійснює перерахунок пенсії, поновлення та виплату пенсії.
Позивач по справі не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 23.02.2026 звернулася до органів Пенсійного фонду України через вебпортал із заявою про призначення пенсії за Списком 1 відповідно до пп. 1 п. 2 статті 114 Закону № 1058-IV.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від № 053130015219 від 03.03.2026 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю пільгового стажу передбаченого пп. 1 п. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV.
У рішення зазначено, що пільговий стаж за Списком №1 згідно з довідкою від 19.09.2025 №01/10/556 зараховано по 02.08.2016, оскільки посада ренгенлаборанта не відповідає Постанові №461 від 24.06.2016, яка вступила в силу 03.08.2016.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за новою редакцією Списку №1 та Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23.11.2007 № 742 (далі - Положення № 742), посада рентгенлаборанта відноситься до номенклатури посад молодших спеціалістів з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), що у свою чергу свідчить про наявність правових підстав для зарахування спірного періоду роботи позивача до пільгового стажу за Списком № 1.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 03.08.2016 по 23.02.2026 у Комунальному некомерційному підприємстві "Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер" підлягає зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 1, оскільки позивач виконувала роботу, яка за своїм змістом та умовами праці відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, а відтак рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 053130015219 від 03.03.2026 є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, без належного врахування всіх обставин справи та підлягає скасуванню як протиправне.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 03.08.2016 по 23.02.2026 у Комунальному некомерційному підприємстві "Обласний клінічний Протитуберкульозний диспансер" згідно довідки № 01/10/556 від 19.09.2025 та повторно розглянути заяву позивача від 23.02.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
У ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовуються Законом № 1058-IV.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частина перша статті 24 Закону № 1058-IV передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктами 3 та 20 зазначеного Порядку регламентовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або ж неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, що наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (Додаток №5). У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, системний аналіз вказаних правових норм беззаперечно вказує на те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З аналізу наведених норм встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як встановлено з матеріалів справи, а саме з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.10.1993 ( ОСОБА_2 працювала у Комунальному некомерційному підприємстві "Обласний клінічний Протитуберкульозний диспансер" рентгенлаборантом повний робочий день у період з 02.01.2014 по дату звернення до Пенсійного фонду України, що підтверджується записами трудової книжки № НОМЕР_2 (а.с. 15-17).
У трудовій книжці позивача міститься запис від 03.08.2016, в якому зазначено, що у відповідності до Постанови №461 та роз`яснення, щодо порядку застосування списків №1 та №2 Міністерства соціальної політики України від 13.04.2017 №1141/101-17/286 посаду "рентген лаборант" відносять до позиції 2 розділу ХІХ Списку №1 Постанови №461.
Крім трудової книжки, позивачем до заяви про призначення пільгової пенсії та до суду позивачем надано уточнюючі довідки для підтвердження пільгового стажу.
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №01/10/556 від 19.09.2025 ОСОБА_3 за період з 02.01.2024 по (теперішній час) виконує роботу по обслуговуванню хворих на туберкульоз шляхом рентгенівських обстежень, за професією рентгенлаборант, що передбачена Списком №1 розділу ХІХ позиції 19 код КП 3229: підстава з 02.01.2014 по 15.01.2015 Постанови КМУ від 16.01.2003 №36, з 16.01.2016 по 19.09.2025 Постанови КМУ від 24.06.2016 №461; з 02.01.2014 по 19.09.2025 стаж складає 11 років 08 місяців 18 днів.
У розділі ХІХ Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 (далі - Постанова №36), передбачалася посада рентгенолаборанта, у тому числі у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок) і флюрографічних кабінетах; лікарі-рентгенологи, а також лікарі, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок); молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).
Дана редакція була чинною до 03.08.2016.
Постановою № 461, яка набрала чинності з 03.08.2016, затверджена нова редакція Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Зокрема, були внесені зміни до Розділу XIX Списку №1, а саме у даний розділ включені посади молодших спеціалістів з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодших спеціалістів з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).
Відповідно до вимог ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та розділу XIX Охорона здоров`я, списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою №461, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи, за результатами атестації робочих місць та повної трудової зайнятості, мають серед іншого молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів).
Професійна назва "рентгенлаборант" міститься у Національному класифікаторі професій України ДК 003:2010, затвердженому наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327.
В редакції Списку № 1, введеному в дію постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461, законодавець пішов шляхом не зазначення в Списку №1 конкретних посад згідно з Національним класифікатором професій України ДК 003:2010, а шляхом зазначення всієї номенклатури спеціальностей «молодших спеціалістів з медичною освітою».
Зазначений підхід розкривається в Положенні про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23.11.2007 №742 (далі - Положення №742).
Згідно з п. 1.6, п. 4.14 Положення №742 та пункту 12 «Рентгенологія» додатку 1 до п.1.6 цього Положення, атестація проводиться за спеціальностями, передбаченими Номенклатурою спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою (додаток 1) з урахуванням вимог кваліфікаційних характеристик молодших спеціалістів з медичною освітою. При цьому, робота на посаді рентгенлаборанта зараховується до стажу роботи за спеціальністю "рентгенологія", що включена до номенклатури спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою.
Відповідно, позиція Списку №1 «молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів)», поширюється на рентгенлаборантів у разі їх зайнятості повний робочий день на роботах і в умовах передбачених цією позицією списку.
Враховуючи викладене, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів доходить висновку, що за новою редакцією Списку №1 та Положення №742, посада рентгенлаборанта відноситься до номенклатури посад молодших спеціалістів з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), що у свою чергу свідчить про наявність правових підстав для зарахування спірного періоду роботи позивача до пільгового стажу за Списком № 1.
У свою чергу, аргументи відповідача про відсутність правових підстав для зарахування спірного періоду робіт позивача до пільгового стажу є необґрунтованими та не відповідають законодавству, що регулює спірні правовідносини.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 03.03.2026 № 053130015219 та наявність правових підстав для його скасування.
Окрім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 03.08.2016 по 23.02.2026 у Комунальному некомерційному підприємстві "Обласний клінічний Протитуберкульозний диспансер" згідно довідки № 01/10/556 від 19.09.2025 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/6564/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий