ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року
м. Харків
справа № 645/1955/23
провадження № 22-ц/818/974/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.
сторони справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2025 року у складі судді Мартинової О.М.,-
ВСТАНОВИВ:
У травні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк», Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідачів солідарному порядку заборгованість в розмірі 8805,47 доларів США, яка складається з суми відсотків (3% річних) згідно ч.2 ст. 625 ЦК України за невиконання простроченого грошового зобов`язання за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 за період з 09.05.2020 року по 23.02.2022 року та судові витрати у сумі 4830,24 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року у справі №2-1001/11 позов ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» було задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 року в розмірі 1 304 033,31 грн. Ухвалюючи рішення в мотивувальній частині суд встановив, що між Банком і ОСОБА_1 була укладена кредитна угода №183/Р-07 від 19.07.2007 року, зобов`язання за вказаним договором забезпечено порукою; Договором поруки №467 від 12.01.2009 року, укладеним з поручителем ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» та договором поруки, укладеним з поручителем ОСОБА_2 . Зазначає, що судом встановлено, що станом на 20 травня 2009 року, внаслідок порушення відповідачами умов закону та укладених договорів, заборгованість за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 року становила 163 562,32 доларів США, з яких: 154 110,86 доларів США - заборгованість за кредитом; 1615,26 доларів США - заборгованість по процентам; 16,27 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором; 7819,93 доларів США - штрафні санкції. Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.05.2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року було скасовано та у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2020 року скасовано та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року. Також зазначає, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року у справі №2-1001/11 не пред`являлося до виконання, самостійно боржниками також не виконувалося. Оскільки невиконання боржниками грошового зобов`язання э триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Оскільки зазначені грошові зобов`язання на теперішній час не виконані боржниками, то відповідно до положень ч.2 ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідачів суму 3 % річних за невиконання простроченого грошового зобов`язання 163562,53 доларів США за період з 09.05.2020 по 23.02.2022 роки, який складає 8805,47 доларів США. Крім того, просив суд стягнути з відповідачів судовий збір у сумі 4830,24 грн.
Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 04вересня 2025 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 3% річних в розмірі 8805 доларів США 47 центів за невиконання простроченого грошового зобов`язання за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 за період з 09.05.2020 по 23.02.2022 роки.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі по 2415,12 грн з кожного.
Рішення суду мотивовано тим, що на час звернення позивача із позовом, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконали грошового зобов`язання, пов`язаного з поверненням кредитного боргу розмір якого установлено рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року, відповідно до якого заборгованість відповідачів становить 1304033,31 коп., що є еквівалентом 163562,32 дол. США. Таким чином, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника, а отже вимоги, щодо стягнення 3% за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за кредитною угодою підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, прийнятого з порушенням норм матеріального і процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції стягнувши заборгованість у валюті, фактично визнав іноземну валюту платіжним засобом на території України, що суперечить нормам Закону. Також. Судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 524, 533 ЦК України. Крім того, зазначають, що судом першої інстанції помилково застосована ст. 625 ЦК України. Оскільки індекс інфляції обчисляється та застосовується виключно до гривні, а отже і 3% річних, які є формою цивільно-правової відповідальності також нараховуються лише у гривні. Отже, нарахування 3% річних у іноземній валюті суперечить чинному законодавству.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що при здійсненні розрахунку 3% річних позивач виходив з того, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних витрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 19.07.2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду №183/Р-07, відповідно до умов якої банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 200000 дол. США. Надання кредитних коштів здійснювалось окремими частинами-траншами кредиту, після підписання договору про видачу траншу, на термін і на умовах, передбачених кредитною угодою, а також договором про видачу траншу. Термін повернення кредиту й окремих частин - траншів кредиту, встановлюються договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, але не пізніше 18.07.2012 року (т.1 а.с. 22-27).
В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитною угодою №183/Р-07 19.07.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки б/н, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняв на себе зобов`язання нести повну майнову відповідальність перед банком у разі невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитною угодою, включаючи сплату кредиту, процентів, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (т.1 а.с.28).
Внаслідок порушення відповідачами умов вищевказаних договорів, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року у справі №2-1001/11 позов ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» було задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитній угоді №183/Р-07 від 19.07.2007 року станом на 20.05.2009 року в розмірі 1 304 033,31 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1700 грн., та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120. В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» - відмовлено (т.1 а.с. 7-9).
Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2020 року скасовано та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року залишено в силі (т.1 а.с. 10-21).
Як вбачається зі змісту рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетроська від 12.10.2011 року по справі №2-1001/11, судом встановлено, що внаслідок порушення відповідачами умов укладених договорів, станом на 20.05.2009 року у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла заборгованість в розмірі 1304033,31 коп., що є еквівалентом 163562,32 дол. США, з яких 154110,86 дол. США - заборгованість за кредитом, 1615,26 дол. США - заборгованість по процентам, 16.27 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 7819,93 дол. США - штрафні санкції.
За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), а також Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 757/21050/16-ц (провадження № 61-17790св18), від 8 квітня 2020 року у справі № 339/400/16-ц (провадження № 61-14114св19), від 6 липня 2020 року у справі № 522/16531/17 (провадження № 61-16035св19) та від 12 серпня 2020 року у справі № 757/28275/17-ц (провадження № 61-42409св18).
Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.
У своїй постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 серпня 2022 року у справі № 306/1196/20 (провадження № 61-3627св22), від 04 жовтня 2022 року у справі № 569/17844/13 (провадження № 61-3241св22), від 21 грудня 2022 року у справі № 602/1082/19 (провадження № 61-7521св22).
Беручи до уваги вищенаведене, посилання апелянтів стосовно розгляду раніше судами вимог про стягнення відсотків за користування кредитом є помилковими та спростовуються нормами чинного законодавства та усталеною судовою практикою.
Щодо тверджень апелянта про порушення вимог статей 524,533 ЦК України та обов`язковість виконання зобов`язання у гривні, колегія суддів зазначає наступне.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Так, згідно кредитної угоди №18/Р-07, укладеної 19.07.2007 року між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 , вбачається, що відповідно до п.1.2 Угоди - загальна сума кредиту в рамках кредитної Угоди: 200 000 доларів США. Разом з тим, відповідно до п. 4.7 Угоди - погашення кредиту, сплата відсотків за цією Угодою здійснюється у валюті кредиту.
Таким чином, кредитною угодою №183/Р-07 від 19.07.2007 року встановлено повернення боргу в іноземній валюті - доларах США.
Водночас, оскільки зобов`язання відповідачів перед АТ КБ «ПриватБанк» рішенням суду визначене у гривні, підстави для стягнення 3 процентів річних в валюті долари США відсутні. Стягнення 3 процентів річних в валюті долар США призведе до протиправної зміни суті обов`язку боржника, який має бути примусово виконаний в національній валюті. Отже при обрахунку 3 процентів річних за основу має братися прострочена сума у гривні що визначена у судовому рішенні
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року, відповідачі мають невиконане зобов`язання перед позивачем у розмірі 1 304 033,31 грн.
Враховуючи викладене колегія судів наводить власний розрахунок 3% річних.
Період стягнення з 09.05.2020 року по 23.02.2023 року, кількість днів - 655, відсоткова ставка 3% річних.
1 304 033,31 грн * 3% * 655 днів / 365 днів = 70203,44 грн.
Таким чином на підставі ст. 625 ЦПК України з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає стягненню 3% річних за невиконання простроченого грошового зобов`язання визначеного рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року, в загальному розмірі 70203,44 грн.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне задоволення позовних вимог на вище зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення суми відсотків 3% річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України саме у іноземній валюті. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку що доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню а рішення суду зміні у відповідній частині.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 4830,24 грн, сума сплаченого судового збору відповідачами за подання апеляційної скарги становить 3622,68 грн.
Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (17,78%) а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме (82,22%) отже з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у сумі 858,80 грн (по 429,40 грн з кожного) за подачу до суду позовної заяви та з АТ КБ ПриватБанк належить стягнути 2978,56 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (2978,56 - 858,80 = 2121,76) з АТ КБ ПриватБанк належить стягнути 2121,76 грн ( по 1060,88 грн на кожного відповідача) витрат пов`язаних зі сплатою судового збору.
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2025 року - змінити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 3% річних в розмірі 70203 (сімдесят тисяч двісті три) гривні 44 коп за невиконання простроченого грошового зобов`язання за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року за період з 09.05.2020 року по 23.02.2022 року.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір у загальному розмірі 2121,76 гривень по 1060 (одній тисячі шістдесят) гривень 88 коп. на кожного з відповідачів.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук